Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

Ґімлі це анітрохи не сподобалося.

— Домовлялися без моєї згоди, — обурився він. — Я не піду зі зав'язаними очима, немов якийсь жебрак чи бранець! Я не шпигун. Мій народ ніколи не мав нічого до діла зі слугами Ворога. Ніколи ми не шкодили ельфам. Я не більше здатен зрадити вас, аніж Леґолас чи будь-хто з моїх друзів.

— Я вірю тобі, — відповів Галдір. — Але такий наш закон. Я не владний встановлювати закони і не можу їх зневажати. Я дозволив вам перейти Келебрант — і це вже чимало!

Ґімлі затявся. Він твердо вперся ногами в землю і вхопився за сокиру:

— Я піду вільно або повернуся назад, до свого краю, де всім відомо, що я дотримую слова, навіть якщо мені загрожуватиме загибель у нетрях.

— Ти не можеш повернутися, — суворо мовив Галдір. — Коли ти зайшов аж сюди, то мусиш постати перед Володарями Лорієну.

Вони самі вирішать, затримати тебе чи відпустити. Ти не зможеш знову переправитися через річки, і позаду тебе стоїть таємна варта, яку тобі не обминути. Тебе уб'ють раніше, ніж ти помітиш, хто стріляв.

Ґімлі витяг сокиру з-за пояса. Галдір і його друг нап'яли луки.

— Чума на голову твердолобим гномам! — вигукнув Леґолас.

— Стривай! — зупинив його Араґорн. — Поки я веду цей загін, всі повинні мене слухати. Несправедливо так виокремлювати гнома. Тому ми підемо зі зав'язаними очима всі, навіть Леґолас. Так буде найкраще, хоча це дуже сповільнить рух і розгніває всіх.

Ґімлі раптом розсміявся.

— Ну і дурнуватий буде у нас вигляд! Може, Галдір поведе нас на мотузку, мов сліпих жебраків із поводирем-собакою? Та з мене досить, якщо тільки Леґолас розділить мою долю.

— Я ельф і родич тутешніх мешканців! — своєю чергою обурився Леґолас.

— А тепер скажемо так: «Чума на голову твердолобим ельфам!» — посміхнувся Араґорн. — Але весь Загін буде в рівних умовах. Галдіре, зав'язуй нам усім очі!

— Я вимагатиму відшкодування за кожний синець чи садно, якщо погано нас вестимеш, — сказав Ґімлі, коли йому обв'язали хусткою очі.

— Вимагати нічого не доведеться, — запевнив Галдір. — Я вестиму вас обережно, і стежки тут прямі та рівні.

— Яке ж це безглуздя! — вигукнув Леґолас. — Ми тут усі вороги єдиного Ворога, а я мушу йти наосліп лісом, де сонце грається золотим листям!

— Це тільки здається безглуздям, — сказав Галдір. — Насправді ні в чому іншому влада Темного Володаря не виявляється ясніше, ніж у відчуженні, що розділяє тих, хто все ще чинить йому опір. Але нині гак мало вірності й надійності можна зустріти поза межами Лотлорієну, та ще, може, Рівендолу, що ми побоюємося через зайву довіру згубити свою землю. Нині ми живемо немов на острові серед моря небезпек і все частіше кладемо руки на тятиву лука, ніж на струни арфи.

Ріки довго нас захищали, та вони вже не надійні; Тінь проповзла на північ і обступила нас зусібіч. Дехто говорить, що треба забиратися геть, але з цим ми, здається, вже запізнились. У горах на заході росте зло; на сході землі спустошені й повні Сауронових потвор. Ходять чутки, що і на південь, через Роган, ми не пройдемо безпечно, а гирло великої Ріки — під наглядом Ворога. Та навіть діставшись до узбережжя Моря, ми би не знайшли там прихистку. Розказують, що гавані Високих Ельфів ще існують, але вони далеко на північному заході, за країною дрібнолюдиків. Де ця земля, Володарям, може, й відомо, я ж цього не знаю.

— Міг би принаймні здогадатися, побачивши нас, — сказав Мері. — Ельфійські гавані лежать на захід від мого краю, Ширу, де живуть гобіти.

— Як же пощастило гобітам — мешкати поблизу морського узбережжя! — зітхнув Галдір. — Уже давно ніхто з наших його не бачив, але все ж ми співаємо про нього. Розкажеш мені дорогою про ці гавані?

— Не можу, — відповів Мері. — Я ніколи їх не бачив. Це я вперше вийшов поза межі рідного краю. А якби я знав, який цей світ, то ніколи б і не наважився піти з дому!

— Навіть заради прекрасного Лотлорієну? — запитав Галдір. — Світ насправді сповнений небезпек, і багато в ньому темних кутків; однак багато є і прекрасного, і хоча нині в усіх краях любов сплелася з гіркотою — від цього вона, можливо, тільки зростає.

У нас іноді співають про те, що Тінь відступить і повернеться мирний час. Але я не вірю, що світ довкола нас буде такий самий, як у давнину, і що сонце світитиме, як колись. Боюся, що для ельфів цей час у кращому разі стане перемир'ям, що дозволить без перешкод дійти до Моря і навіки покинути Середзем'я. Попрощатися з моїм улюбленим Лорієном! А яким же сумним стане життя без мелорнів. Якщо ж за Великим Морем мелорни і ростуть, то нам про це ніхто не казав.

Отак бесідуючи, Загін повільно посувався вервечкою лісовими стежками; вів їх Галдір, а другий ельф ішов позаду. Земля під ногами була рівна та м'яка, і невдовзі вони стали рухатися впевненіше, не боячись забитися чи впасти. Позбавлений зору, Фродо виявив, що слух та інші його відчуття загострилися. Він уловлював запахи дерев і прим'ятої трави. Він розрізняв безліч напівтонів у шелесті листя над головою та гомоні ріки праворуч і тонкі чисті голоси птахів у небі. Він відчував сонячне світло на обличчі та руках, коли переходили відкриту галявину.

Тільки-но він ступив на цей берег Срібної Жили, його охопило дивне почуття, і воно посилювалося, чим далі він заходив до Найту: йому здалося, що він перейшов через міст часу в куточок Прадавніх Часів і зараз іде світом, якого вже нема. У Рівендолі зберігали пам'ять про минуле; в Лорієні минуле все ще жило у світі насправжки. Ельфи бачили зло та чули про нього і зазнали горя; вони боялись і не довіряли зовнішньому світу; вовки вили на кордонах лісу; та землю Лорієну тінь не вкривала.

Вони йшли весь день, аж поки не відчули прохолоду вечора та шепіт нічного вітру серед листя. Тоді зупинились і без остраху полягали спати просто на землі, бо їхні проводирі не дозволили зняти з очей пов'язки, і вилізти на дерево було неможливо. Уранці без поспіху рушили далі. Опівдні зупинились, і Фродо збагнув, що вони вийшли на освітлене місце. Раптом довкола залунало багато голосів.

Зовсім нечутно наблизився загін ельфів: вони поспішали до північної межі, щоб оборонити її від нападу з Морії, і принесли новини, які Галдір частково переказав. Перепинили орків-грабіжників і майже всіх знищили; недобитки