Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

Відстрочка в три дні бачилася їй вічністю. Ілма говорила звичні слова, робила звичні жести, але після падіння з коня вона, нарешті, з усім відчаєм усвідомила те, що не бажає виходити заміж за Даегара.  Сила, якою вона не могла керувати, починала керувати нею, змінюючи всі її погляди,  всі почуття і наміри.

Ні, Ілма, як і раніше, кохала Даегара, була вдячна йому за все, що він робив для неї: за любов і ніжність, за підтримку, але в цих відчуттях геть було відсутнє бажання близькості, проблиски якого Ілма відчувала раніше. Вони й тоді  були дуже слабкі, а тепер   зовсім зникли. Зрозуміло, зізнатися в таких змінах нареченому, дівчина не наважувалася.

В одну мить їй здалося, що це – найстрашніша зрада, яку тільки можна вигадати. Вони знайомі все життя, між ними ніколи не було таємниць, то чому ж тепер вона так завзято мовчить, не наважуючись довірити Даегару свої сумніви?  Звичайно, він дуже засмутиться, можливо,  навіть, розгнівається... 

Але ж вона не кидає його, не відмовляється від весілля, а просто хоче отримати більше часу і розібратися, що відчуває насправді.  Мандрівка незвіданими землями в пошуках сили змінила її. Так і треба пояснити Даегару. Він завжди розумів її краще, ніж навіть батько й мати...

Хіба Даегар хоче, щоб вона стала його дружиною тільки тому, що дала слово?

Коли вона давала цю обіцянку, світ навколо був іншим, а тепер він змінився, і таким, як раніше більше ніколи не буде.

Ілма залишала Лянсіду з полегшенням. Стіни будинку тиснули на неї, а ліс навколо таїв у собі якусь  загрозу.

Аніса їхала без нічого, у неї було мало речей. Ілма запропонувала зробити коло і заїхати в далеке селище, до її сім'ї, яку Аніса вже давно не відвідувала, але та відмовилася.

– Не бажаєш їх бачити?  – здивувалася  Ілма.

– Я не хочу  чути ніяких запитань, – тихо відповіла дівчина, – у мене  і без того ніж у серці...

Даегар притримав коня, пропускаючи своїх супутниць уперед. Він зрозумів, що їм простіше буде розмовляти наодинці. Він бачив, що Аніса засмучена і невиразно, але все ж таки здогадувався про причини цього смутку.

Даегар мимоволі замилувався стрункою спиною Ілми, яка здавалася занадто тендітною під вагою розкішного волосся, що спускалося  до попереку. Він бачив її витончену гомілку, вузьку смужку світлої шкіри між сукнею й коротким чобітком, і знемагав від ніжності, готовий був пробачити їй усі примхи, і страждав від усвідомлення того, що сьогодні вдень так грубо обійшовся з дівчиною. Кохання переповнювало  його.

– Скажи, чому ти тікаєш із Лянсіди? – тим часом запитувала Ілма, – хіба тобі там було погано? Я знаю, що Тіаніта ставилася до тебе з добротою і повагою...

– Мені дуже подобалося в Лянсіді, – сумно відповіла дівчина і невпевнено похитнулася в сідлі, – але залишатися там довше  ставало нестерпним.

Ілма простягнула руку, ласкаво торкнулася її волосся і запитала:

– Через Кадмаса?  

Видіння про чуже кохання прийшло несподівано й нізвідки. Немов у чорно-білому, далекому сні побачила Ілма їхні спекотні ночі, палкі поцілунки, наче крізь товщу води почула всі слова і зізнання...

Але вона нітрохи не здивувалася цьому одкровенню, знала: так і має бути. Напевно, це черговий прояв сили.

– Про що ти говориш? – злякано вигукнула Аніса і тут же прикусила язик і з побоюванням обернулася, перевіряючи, чи не почув Даегар.

Але той відстав, його силует ледь виднівся за деревами.

– Я розумію, що це таємниця, і клянуся, що збережу її! – урочисто пообіцяла Ілма.

Аніса зітхнула і заговорила: квапливо, переривчастим голосом, сповненим болю і відчаю:

– Так, ми вже давно близькі... Звичайно, я знала, що він ніколи не стане повністю моїм, не назве своєю дружиною. Але надія часто суперечить голосу розуму. До останнього я сподівалася, що він відмовиться від одруження з цією північною принцесою... Коли я дізналася, що вона зникла, то дуже зраділа, зізнаюся! Навіть смерті їй бажала! Думала, що якщо її не знайдуть, Кадмас назавжди залишиться зі мною! Назавжди! – Аніса схлипнула, – Але він сам відшукав її і привіз у Лянсіду, таку молоду, красиву... А з якою ніжністю, з якою пристрастю він на неї дивиться?  Він встромляє ніж у моє серце і безжально її повертає, завдаючи нестерпного болю... 

– Ніякі слова розради зараз не матимуть сили! – ласкаво сказала Ілма, приймаючи близько до душі трагедію дівчини, – Але час спливе… Послухай мої слова. Найсильніше кохання  врешті решт  втрачає свою владу над будь-яким серцем...

– Як ти можеш розуміти  глибину мого горя! Твоє кохання приносить тобі лише щастя і радість... Усі знаю, що Даегар життя готовий віддати за тебе...

– Дійсно, це так, –  сказала Ілма, ховаючи власні страждання, – Але послухай мене, Анісо. Є зілля, здатні притупити біль. Вони можуть дати тобі перепочинок від любовних страждань, дозволять забутися... Якщо хочеш, я приготую настоянку, яка звільнить твою душу. Не назавжди, але на деякий час. А там, хтозна, може твоє серце відкриється для нового почуття!  Навколо стільки молодих і красивих чоловіків!

І Ілма, несподівано для себе, розсміялася тихим, безтурботним сміхом. 

Аніса подивилася на її обличчя, що залилося рум'янцем, і теж не змогла стримати посмішки.