Примхлива мрія - Agrafena

Тільки мета цієї подорожі трохи інша, ніж зазвичай у нашому світі. Пари, що уклали шлюб, вирушають у світ, де ніщо не завадить злиттю їхніх тіл і душ. Тут вони залишаються віч-на-віч один з одним. Тільки природа стає свідком їхнього зближення, звикання один до одного, перших спроб підлаштуватися під партнера, його тіло та поведінку.

Загалом якось так.

І найцікавіше, що їм справді ніхто не заважає, бо Грінкель ненаселений. Тобто зовсім безлюдний.

Коли ми ввійшли в портал у дворі нашого будинку і "висадилися" прямо на пляж, я спочатку не могла й слова вимовити. Просто стояла, зачаровано роздивляючись це диво.

А потім раптом згадала стару дитячу пісеньку, яку навіть якось знайшла в інтернеті, щоб послухати ще раз. Напевно, автор пісні побував у цьому чудовому місці. Інакше звідки він знав, що є таке місце, де

«Оранжеве небо, 

Оранжеве море, 

Оранжева зелень, 

Оранжевий верблюд...»

Щоправда, на Грінкелі зелень була не помаранчевою, а цілком собі зеленою, із сіруватим відтінком. Верблюда зовсім ніде не було видно, але ось небо, море і пісок дійсно були помаранчевими в променях апельсинового кольору сонця.

Мені тут дуже подобається!

Поки я зачудовано роздивлялася навкруги, наче все життя прожила в глухому селі і раптом опинилася в мегаполісі (впевнена, вираз мого обличчя зараз виглядав дурнувато-захопленим), Павло швидко встановив невеликий намет, розстелив біля моїх ніг хутряне покривало, прикрив сумки сітловідбивальною тканиною і почав скидати з себе одяг.

Я наслідувала його приклад, швидко роздяглася до купальника й, обережно ступаючи по гарячому піску босими ногами, рушила до берега, на який якраз накотила чергова лінива хвиля.

Далеко піти не вдалося. Мій особистий перевертень легко підхопив мене на руки, за кілька широких кроків подолав відстань до води й з розбігу занурив мене у воду. Звісно, я помстилася – набрала більше води в долоні та бризнула йому прямо в обличчя.

Пашка смішно пирхнув, протер руками очі й, міцно обхопивши мене за талію, притиснув до свого тіла.

Я підвела очі й потонула в небесно-блакитному погляді чоловіка, в якому вже вирувала буря почуттів. Золоті іскорки зароджувалися в глибині зіниць і гасли.

Чи можна придумати щось дивовижніше, ніж моя весільна подорож? Навряд. Що може бути краще за море, сонце і пісок, якщо поряд з тобою чоловік, який тобі не байдужий, навіть якщо цей чоловік сексуально стурбований, ненаситний вовк?Як же добре! 

Я вмостилася на пухнастому килимку, підклавши одну руку під голову, а іншою повільно перебираю розпатлане волосся чоловіка, що лежить поруч.

Голова Ріда лежить у мене на стегнах, а його широка долоня ніжно погладжує мій живіт. Ми вже кілька годин насолоджуємося цим розслабленим, ледачим станом.

Сонце теплими хвилями дарує своє тепло. Це відчуття таке приємне, ніби поруч горить камін з березовими дровами, які весело тріщать. Але ніяких дров тут немає – тільки вода, небо та пісок. Спершу ми купалися, а тепер просто валяємося на м'якому покривалі і розмовляємо.

Не можу пригадати, коли востаннє мені було так спокійно на душі. Це саме той стан, який люди називають гармонією з собою. Проте, здається, це я у гармонії, а Пашка вже почав тихенько стогнати.

– Дружино, – його голос звучить сексуально і тягуче, – як щодо того, щоб зайнятися подружніми обов'язками?

– Паш, – ліниво промуркотіла я, – здається, ти надто багато цих обов'язків на мене навісив, чи не так?

– Я скучив, – шепоче мій чоловік, – скучив за твоїм тілом, шкірою, волоссям. Хочу обіймати тебе, цілувати твої солодкі губи, хочу любити тебе пристрасно, несамовито.

– Чоловіче, – я не стрималася і засміялася, – куди вже несамовитіше? Ти і так всі мої сили безсоромно відібрав. Краще розкажи мені ще щось.

– Запитуй, – великодушно дозволив він, і я знову почала ставити запитання про те, що мене хоч трохи цікавило.

Вікторія трошки причепурилася.))) Не зовсім з описом співпадає, але подобається.)))