Примхлива мрія - Agrafena

Дістав! Мені треба терміново з'ясувати, де зараз Льолька, і що з нею, а він час забирає.

– У мене немає для тебе більше жодної хвилини.

– Яке ж ти стерво! – гаркнув він. – Я все поясню Ользі, і вона мені повірить! А тебе потім і близько до неї не підпущу! Така подруга їй не потрібна!

– Та вона вже повірила! – Тепер уже кричала я, – повірила, що ти придурок і зрадник. Така не потрібна, – я зло засміялася. – А яка потрібна? Тупа Барбі навішала тобі локшини на вуха, а ти й повірив? Їй, а не своїй дівчині? Та пішов ти!

Двері спальні різко відчинилися, з гуркотом ударилися об стіну, й у кімнату увірвався Павло.

– Що трапилося? — Він швидко оглянув кімнату і потягнувся до мого телефону. — Дай сюди!

Не звертаючи уваги на крики, що доносилися з телефонної трубки, я відключила гаджет, сунула його в кишеню і рішуче сказала:

– Пашо, мені потрібно поїхати прямо зараз.

– Хто насмілився тебе образити? — прогарчав мій неврівноважений чоловік. — Я йому голову відкручу, якщо...

– Ніхто мене не ображав, – відмахнулась я. – Мені треба з'їздити до Гуторіної, переконатися, що з нею все гаразд.

– Вікторіє, – сказав Пашка, вже трохи спокійніше, – на нас чекає Верховний альфа. Ольга – доросла дівчинка, сама може розібратися зі своїми проблемами.

– Ось як? – я знову зірвалася на крик. – Я теж доросла, навіщо ж ти приставив до мене здоровенну м’язисту няньку? Дружина Догера теж доросла, то чому вона не впоралася сама?

– Вікторія...

– Почекає твій альфа, – різко розвернувшись, я схопила з тумбочки ключі від машини і попрямувала до виходу, – скажеш йому, що я не послухалася його наказу.

– Віка...

– Що? – озирнулася вже в отворі дверей. – Ти не відпустиш мене? Силою утримуватимеш?

– Я тебе відвезу.

Ось тут Вікторії довелося провести весільну подорож. Не Париж, звичайно, але Париж в її життті може бути ще багато разів, а ось таке місце – ні.))