Примхлива мрія - Agrafena

– І тоді, – продовжив квітникар, – воно ніколи не загубиться, і не буде вкрадено.

– Ось як? – Невже правда? 

Однак я не повірила, що єдине призначення чарівної штучки – лише прикрашати мою шию. Якби це було так, то ніхто б не метушився навколо нього. Тому глянула просто в очі терунцю і впевнено запитала: – Що ще мені треба знати?

– Тут вбудовано відстежувач, – спокійно пояснив Тімдор. – Якщо одного разу ти захочеш, щоб Рід знав, де ти знаходишся, дай йому перстень.

Цікаві речі тут відбуваються! Я здивовано глянула на мага-квітникаря. Хоча і не підозрювала, що поруч зі мною можуть бути зачаровані предмети, та й, якщо чесно, раніше не вірила в амулети чи артефакти, зараз ані на секунду не засумнівалася, що моє кольє має ті властивості, про які мені сказали.

Тож, не давши собі часу подумати, я рішуче взяла чоловічу каблучку з коробочки, яку все ще тримав Тимдор, і, підхопивши Пашку за руку, одягла печатку на його безіменний палець.

А далі настала німа сцена: всі мовчали і приголомшено дивилися на мене. Напевно, найбільше здивувався мій чоловік.

– Дочко, – після паузи нарешті озвалася Анаїд, – ти, мабуть, не зовсім зрозуміла, що сказав Тимдор? Ти могла вибрати час, а не прямо зараз віддавати перстень. Тепер Нарідіс завжди знатиме, де ти знаходишся, варто йому лише побажати. Ти впевнена, що хочеш цього?

– Упевнена, – безтурботно кивнула головою, – я ховатися не збираюся. Дякую, Тимдоре, дуже дякую.

– Так, – пробурмотів Рід, – я, напевно, ніколи не зрозумію, що діється в твоїй голові. Думав, зараз передумаєш і відбереш у мене кільце.

– Не збиралася навіть, – пирхнула я. І це справді чиста правда.

І справді не збиралася цього робити, адже хоча я вперта, часом вредна і незговірлива, наполовину блондинка, але дурепою себе ніколи не вважала.

Тим більше, що у моїй пам’яті раптом ожила частина мого нічного кошмару, де садівник дарував мені подарунок. І щойно слово в слово пролунали ті самі слова, що я чула у видінні. Це могло означати тільки одне – можливо, кошмар здійсниться до кінця.

Говорити про те, що мені тоді примарилося, не наважилася. Раптом моя нова сім'я подумає, що у невістки не все гаразд із головою? Перевіряти, чи є у перевертнів заклади для божевільних і як вони виглядають зсередини, не дуже хотілося. А от якщо мене справді, не дай Боже, хтось посміє вкрасти, життєво необхідно, щоб мій перевертень точно знав, де шукати свою пару. Інакше не поздоровиться ні йому, ні мені.

Свекор і свекруха одночасно підійшли до мене з обох боків і одягли мені на руки однакові браслети з білого металу із зеленуватими прожилками.

На цьому урочиста частина закінчилась. Навіть не уявляла, що в моєму новому будинку на мене чекає така гарна офіційна зустріч.

Тимдор і батьки Павла вирушили до себе, тільки мій свекор ще поцікавився на прощання:

– Ви на Грінкель завтра збираєтеся чи пізніше?

– Поки не знаю, зараз вирішимо, – сказав Нарідіс, ігноруючи сміх батька, який вже виходив, швиденько обійняв мене і пристрасно поцілував.

Ні краплі сорому у цього чоловіка немає!

До речі, чому Красін-старший не тікає від мене, як від чуми?

Павло потерся своїми стегнами об мої, і тихо застогнав. Всі сторонні думки одразу випарувалися з моєї голови. Я обійняла його за шию і занурила пальці в його світле волосся.

Отож що таке Грінкель, і з чим його їдять, я змогла з'ясувати десь за годину. До цього ми були дуже зайняті.

– Паш, – прошепотіла я, коли ми зовсім знесилені лежали в ліжку нашої, тепер уже спільної кімнати.

– Ммм? – пробурмотів він, не розплющуючи очей.

– Куди ми з тобою збираємось?

– Ммм?

– Куди ми...

Не встигла договорити, як блондин навалився на мене і обсипав моє обличчя легкими ніжними поцілунками.

– Заспокойся вже, маніяк, – прикрикнула я, намагаючись вгамувати серце, що затремтіло від передчуття, і зрушити важкого перевертня, – злізь з мене!

– Ти справді цього хочеш?

– Справді! Ми зовсім не спілкуємось. Тому й маємо стільки непорозумінь між нами.

– Гаразд, – буркнув Пашка, невдоволено лягаючи поруч і притягуючи мене до себе, – давай поговорімо. Так що там із тим, що я ще з тобою наплачусь? Ти нічого не хочеш розповісти?

– Ні, а повинна? – бажання говорити швидко зникло. Можливо, ідея зайнятися коханням була не така вже й погана.

– Зейлі сказав, що якщо я ще раз залишу свою дружину під його опікою, він замкне її і викине ключ кудись якомога далі. Наприклад, у прірву.

– Ось як? – удавано здивувалася я. – Ми трішки розійшлися в поглядах на те, як жінці слід поводитися серед перевертнів. – Яка я молодець! Все, що сказала – правда й нічого, окрім правди.

– Але це ще не все, – продовжив чоловік. – Верховний попередив, що якщо я зроблю щось таке, через що ти категорично відмовишся жити на Арріноліссі, він мені горло перегризе.

– Це що, жарт такий? – я навіть піднялася на лікті, ошелешено дивлячись на Пашку.

– Анітрохи.

– Тоді я нічого не розумію.

– Я теж. Ще ось про що хотів поговорити. Вікторія, – я одразу насторожилася. Таке офіційне звернення не віщує нічого доброго, – тепер, коли ти визнала мене своєю парою, ти стала офіційним членом клану, тому накази Верховного альфи та ватажка нашої зграї ти маєш виконувати.

Як у воду дивилася, що підлянку мені приготував.

– Навіть якщо… – домовити не встигла, як прозвучала тверда відповідь.

– Навіть тоді.

– Усе, спати хочу. Моя тендітна нервова система потребує негайного відпочинку.

– Спи, сонце, відновлюй свою нервову систему. Вона ще тобі знадобиться.

– Дякую, ти одразу мене заспокоїв.

А назавтра я на власні очі побачила той самий Грінкель, про який згадував свекор. Я ніби потрапила до казки. І в цій казці опинилися лише двоє – я та моя пара.

З давніх-давен перевертні Аррінолісса і ще кількох інших світів використовували цю планету як місце для проведення чогось типу весільної подорожі для тих, хто знайшов свого істинного.