Примхлива мрія - Agrafena

Мимоволі глянула у велике настінне дзеркало, хоча вже знала, що там побачу: висока, струнка дівчина в довгій, майже до щиколоток, світло-блакитній сукні з обтислим ліфом і відкритими плечима.

Спідниця плавно колихалася, наче жива, ніжно торкаючись шкіри під час ходьби. На ногах були блакитні туфлі-човники на шпильці, на тон темніші за сукню.

Волосся я високо підняла нагору, звернула в джгут і закріпила шпильками з перлинками. Сережки з довгих, перевитих ланцюжків, прикрашених крихітними бірюзовими камінчиками, візуально подовжували шию і майже торкалися плечей.

Останні штрихи – блакитні тіні та коралово-рожева помада. Я була повній бойовій готовності, коли ми приїхали до будинку Красіних. Чоловік узяв валізу і, підхопивши мене під руку, обережно повів доріжкою до ґанку. Коли ми піднялися сходами, Павло раптом вирішив подзвонити у двері.

Не встигла я здивуватися цій дії (ключ же у нас є, навіщо дзвонити?), як двері відчинилися, і на порозі з'явилася Анастасія у строгому білому костюмі.

– Ласкаво просимо додому, дочко, – урочисто проголосила вона, пропускаючи нас із чоловіком уперед. Зробивши кілька кроків коридором, свекруха порівнялася з нами, схопила з тумбочки пузатий мішечок, розкрила його і, щедро зачерпнувши вміст у долоню, кинула вперед. Потім повторила ще раз і ще.

Я, розкривши рота, з захопленням дивилася, як сяйниста всіма кольорами веселки субстанція піднялася. Вона кілька миттєвостей клубочилася в повітрі, а потім повільно осідала дрібним пилом, покриваючи підлогу небаченим килимом, схожим на смарагдово-рожевий морозний візерунок.

– Ласкаво просимо додому, люба, – прошепотів мій перевертень, легенько підштовхуючи мене вперед. – Проходь.

Я спочатку несміливо зробила один крок, потім ще один. Мені здавалося, що я не втримаюсь на блискучій поверхні. Посковзнусь і звалюся, зруйнувавши всю урочистість моменту.

Наприкінці коридору відчинилися двері, що вели до вітальні. Як виявилось, Анастасія – не єдиний свідок нашого прибуття.

Я озирнулася на Ріда. Він підбадьорливо мені посміхнувся, і я наважилася. Випростала спину і, обережно ступаючи, попрямувала у бік гостинно відчинених дверей.

Кожен стукіт моїх каблучків відбивався від блискучої поверхні підлоги, дробився і звучав сріблястим передзвоном маленьких дзвіночків.

Коли я дісталася вітальні і, полегшено зітхнувши, пірнула всередину, виявилося, що я рано розслабилася. Кімната виявилася повна людей.

Мене зустріли всі мешканці будинку, у тому числі й службовці: Гарес, у бездоганному чорному костюмі та білій сорочці, до якого тут же приєдналася його дружина, ще тут була присутня повна невисока жінка в світло зеленому платті (очевидно, кухарка родини Красіних), водій, ім'я я від хвилювання забула, Христина та Тимдор.

Обслуговий персонал пропустили вперед, і вони по черзі підходили та вітали нову мешканку будинку, тобто мене, і дарували символічні подарунки.

Христина підійшла першою, червоніючи та запинаючись, пробурмотіла вітання і подарувала мені комплект мереживних хустинок.

Водій презентував для моєї машини смішну фігурку-кішку, яка хитає головою та хвостом.

Кухарка піднесла набір із шести маленьких кавових чашок.

Потім настала черга Тимдора. Терунець, щиро посміхаючись, простягнув мені руку і сказав: «Візьми, це тобі знадобиться». 

Коли мене почали обдаровувати подарунками, я, пам'ятаючи нашу розмову з чоловіком, підозрювала, що Тимдор не стане дарувати дешеву дрібничку, хоча й не розуміла причини, чому він не міг презентувати мені якусь звичайну річ, або хоча б ще одну зі своїх незвичайних рослин.

Проте цього разу садівник подав мені пласку чорну коробку. Коли я побачила її вміст, моє дихання завмерло від захоплення: усередині на м'якому бежевому матеріалі лежали незрівнянне кольє та перстень.

Спочатку я не могла зрозуміти, з чого вони були зроблені. Спершу вирішила, що це метал, але потім придивилася уважніше, і в мене вирвалося зітхання.

Блідо-блакитне кольє, що складається з кількох кручених ланцюжків різної довжини, з'єднаних між собою невеликими візерунчастими кільцями, було напівпрозорим і ледь помітно мерехтіло!  Так само як і масивний перстень-печатка, який був мені явно завеликим, що можна було легко помітити навіть не приміряючи. Незрозуміло, яке відношення він має до кольє і чому вони разом у комплекті?

Я жадібно розглядала чарівну прикрасу, в центрі якої за допомогою одного кільця було прикріплено одночасно три кулони, схожі на невеликі грановані бурульки різного кольору, і кілька тонесеньких ланцюжків, прикрашених крихітними зірочками та півмісяцями. Я була абсолютно впевнена, що аналогів у цьому світі у нього точно немає. Хоча блакитний колір не належить до теплих тонів, мені здавалося, ніби повітря довкола кольє поступово нагрівається.

Павло присунувся ближче і прошепотів:

– Віка, візьми.

Нічого собі! Як я можу прийняти від стороннього чоловіка таку дорогу річ? Навіть приблизно не можу прикинути, скільки це коштує. Виглядає неймовірно красиво і, без сумніву, дуже дорого. Цікаво, чим воно може мені стати в пригоді?

Герасим, уважно вдивляючись у незвичайний подарунок, підійшов ближче, а Анастасія швиденько вивела сторонніх із вітальні і приєдналася до нашої тісної компанії.

– Я так вважаю, – легенько підштовхуючи мене до садівника, поцікавився мій чоловік, – зараз мені торкатися цієї речі не варто?

– Правильно гадаєш, – посміхнувся Тимдор, – комплект зроблений спеціально для Вікторії, їй і вирішувати.

– У чому річ? – я здивовано перевела погляд від Тимдора до чоловіка. – Чому тобі не можна його чіпати?

– Тому що це артефакт, люба, а не просто прикраса, – впевнено промовив Павло, – приміряй її.

– Вдягай-вдягай, – підбадьорював Тимдор, – кольє має визнати свою господиню.

– І тоді... – я тремтячими пальцями обережно витягла прикрасу з коробки і одягла на шию. Через те, що допомагати мені ніхто не збирався, замочок застебнула сама.