Аргонавти Всесвіту - Володимир Миколайович Владко

Проблема міжпланетних сполучень розв’язувалася в різних науково-фантастичних творах по-різному; і залежало це, головне, від того стану розвитку науки й техніки, за умов якого той чи інший письменник писав свій твір. Наука посувалася вперед, написаний твір залишався позаду. Наукові думки й припущення авторів, хоч і цікаві, але подекуди скеровані в невірному напрямку, ставали незадовільними, нереальними. Сучасна ж наука, як ми вже говорили вище, твердо накреслила шляхи, якими мусить іти техніка, щоб розв’язати практично проблему міжпланетних сполучень.

Автор «Аргонавтів Всесвіту» використав для свого роману висновки сучасних теоретиків міжпланетних сполучень. Слід тут-таки оговорити, що в романі є низка спірних припущень автора, але про це мова буде далі.

Міжпланетний корабель академіка Риндіна побудований, ураховуючи всі найцікавіші пропозиції таких учених, як Ціолковський, Вальє, Годард. В його устаткуванні знаходимо чимало дотепних приладів, починаючи з фантастичних мініакумуляторів та інфрачервоного екрану й кінчаючи досить обґрунтованим науково використанням величезної різниці температур освітленої сонцем і тіневої сторін ракети. Звісно, такий велетенський міжпланетний корабель може вилетіти в космічний простір лише за допомогою неймовірної сили вибухової речовини; і автор примушений створити фантастичний прототротил, нову вибухову речовину. Але це цілком припустимо.

Слід відзначити й те, що В. Владко знайшов цікаву мотивацію міжпланетного перельоту своїх героїв на Венеру. Радянська наукова експедиція вирушає на Венеру не випадково (як вирушали в космос герої попередніх романів, присвячених цій темі). Радянська експедиція має і теоретичні і практичні завдання: знайти на Венері й привезти на Землю потрібні соціалістичному будівництву нові елементи — ультразолото та інфрарадій. Це відразу надає міжпланетній подорожі академіка Риндіна реальний характер.

Читач науково-фантастичного роману завжди вимагає від автора наукової обґрунтованості. Читач цілком законно хоче доказів того, що автор веде його думку вірним з наукового погляду шляхом. І тільки маючи такі докази, читач починає довіряти авторові, приходить до висновку, що припущення автора мають підстави і не залишаються голим фантазуванням, а, навпаки, можуть здійснитися в майбутньому. Це цілком закономірний процес сприймання наукової фантастики.

Ультразолота та інфрарадію не існує. Це — вигадані автором хемічні елементи. Але для читача вони можуть існувати, бо автор роману поширює таблицю Менделеєва і знаходить для них більш-менш логічне місце. Міжпланетний корабель — поки що технічна мрія; але для читача він стає реальним, бо автор використав для його створення цілком реальні з наукового погляду пропозиції і проекти відомих теоретиків цієї справи. Сучасна наука не має даних про життя на Венері, тим більше вона не може дати відповідь на питання про характер цього життя. Але читач вірить, що Венера населена величезними комахами, бо автор підводить його до цієї думки через низку наукових фактів і науково обґрунтованих припущень (порівняно молодий вік Венери, велика, як рівняти до земної, кількість вуглекислоти в атмосфері Венери тощо).

Така система мотивацій і доказів свідчить про постійне бажання автора залишатися весь час на науковому ґрунті, не захоплюючись зайвим фантазуванням і не втрачаючи через це довір’я читача, який сприймає навіть спірні припущення автора, як дещо цілком ймовірне. Наприклад, можна сперечатися і не погоджуватися з поглядами автора «Аргонавтів Всесвіту» щодо впливу космічного проміння на людські організми. Світова наука давно вже вивчає природу космічного проміння, так званого проміння Мілікена. Щоправда, це проміння, його походження і джерела й досі залишаються для науки загадкою; але ніколи ніхто з дослідників не відзначав будь-якого впливу космічного проміння на нервову систему людини. Наукових даних тут немає. Проте, не можна відняти у В. Владка права надати космічному промінню таких властивостей, зокрема в міжпланетному просторі, де впливу проміння Мілікена ніщо не заважає.

Такою самою спірною є й думка В. Владка про техніку радіозв’язку Землі з міжпланетним кораблем. Безперечно, шар Хевісайда мусить заважати такому зв’язку і навіть унеможливлювати його. Але навряд чи можливо з технічного боку «пробити» той шар Хевісайда з допомогою фантастичної «стратостатної антени». Шар Хевісайда буде подоланий в майбутньому, напевно, не механічним засобом, а електричним.

Ми могли б навести ще декілька спірних з наукового погляду місць у романі В. Владка, як от принципи поширення космічного проміння, тривалість доби на Венері, можливість зростання бактерій, навіть за особливих умов атмосфери Венери, до тих гігантських розмірів, які надає їм автор під час зустрічі Бориса Гуро з тими бактеріями тощо. Але слід підкреслити, що всі ці місця тільки спірні. З автором можна сперечатися щодо його висновків і припущень; проте, наукова база В. Владка навіть у таких спірних припущеннях залишається реальною.

Автор використав своє вигідне становище письменника, який писав роман про міжпланетну подорож уже після багатьох попередніх творів. Саме це дало йому можливість уникнути багатьох помилок, які припустили в своїх талановитих творах попередні автори фантастичних творів про міжпланетні подорожі. Чимало таких помилок помітив і пояснив читачам відомий популяризатор ідеї міжпланетних сполучень Я. Перельман.

Перше видання «Аргонавтів Всесвіту» В. Владка було зустрінуте молодими читачами з великим інтересом. Понад 1500 листів, одержаних автором з приводу його роману, свідчили про вплив твору на молодих читачів, доводили, що роман збудив у читачів зацікавленість проблемою міжпланетних сполучень. Автор використав ці листи, поради і вимоги читачів під час підготовки роману для другого видання. Порівняно з першим виданням твір значно доповнено, до нього додано епілог про повернення експедиції на Землю, якого наполегливо вимагали від автора читачі в своїх листах.

Зважаючи на все це, треба сподіватися, що нове видання «Аргонавтів Всесвіту» буде зустрінуте читачами з ще більшим інтересом. Для тих із них, хто бажав би глибше познайомитися з історією, сучасним станом і перспективами розв’язання проблеми міжпланетних сполучень (а таких читачів чимало, як можна це встановити з листів до автора), — ми подаємо нижче список науково-популярних і наукових творів, присвячених цьому питанню.

Список цей складений з розрахунком на читача, який, починаючи з найлегших для сприймання книжок, переходитиме далі до більш складних, читання яких потребує вже певної підготовки. Саме в такому порядку розміщені згадувані твори в нашому списку.

Я. Перельман. «Ракетой на Луну».

Я.