Аргонавти Всесвіту - Володимир Миколайович Владко
Минали дні. Щодня радіо сповіщало:
— Корабель академіка Риндіна наближається. Він помітний уже в нормальні телескопи. Кримська обсерваторія весь час спостерігає його наближення. Цілком можливо, що корабель почне спуск трохи раніше, бо астрономи помітили вибухи, які він робить, очевидно, з метою прискорити повернення на Землю. Останніми днями швидкість корабля побільшала. Головний астроном Кримської обсерваторії, товаришка Рижко, запевняє, що корабель почне спуск на два дні раніше, ніж передбачалося.
І кожен знав, що за наближенням корабля академіка Риндіна невідривно стежить з допомогою найпотужнішого в світі радянського телескопа ніхто інший, як астроном Рижко, мати того самого юнака, про долю якого було стільки розмов. Вона не зводить очей з крихітної блискучої зірочки, яка мчить до неї назад її сина, її завзятого, любого сина Василя.
Нове повідомлення:
— Корабель академіка Риндіна опинився біля Землі. За всіма спостереженнями, корабель починає гальмування. Він робить перший еліпс навколо Землі, гальмуючись об земну атмосферу. Спостерігайте міжпланетний корабель Риндіна, що перетворився тепер на супутника Землі. Корабель можна бачити щоночі в такі часи…
Радіо сповіщало про часи, коли корабель наближався до Землі, коли він знов віддалявся й знов наближався, виписуючи свої гальмуючі еліпси. Тепер корабель бачило чимало людей. Кожен, хто мав хоч невеличку астрономічну трубу, навіть гарну підзорну трубу, — міг знайти його на небі, користуючись вказівками обсерваторії.
Далеко-далеко, немов серед зірок, — у небі рухалася малесенька блискуча зірочка. Вона повільно пропливала небосхилом. Вона була ледве помітна близько до обрію. Потім вона підіймалася вище й вище, до зеніту — і весь час яскравішала. В зеніті її можна було помітити навіть у добрий бінокль. А далі вона спускалася до протилежного обрію, затьмарювалася, ставала дедалі непомітнішою, щоб нарешті й зовсім зникнути за обрієм.
Міжпланетний корабель зменшував швидкість. Його гальмуючі еліпси скорочувалися. І прийшов день, коли радіо сповістило:
— Еліпси корабля Риндіна перетворилися на кола. Корабель облітає Землю по рівних правильних колах. З хвилини на хвилину можна чекати зниження.
Тепер лишилася одна думка: куди саме спуститься корабель? Чи зможе старий академік вибирати місце, чи йому доведеться сідати куди-небудь серед океану?.. Адже це буде найбезпечніший спуск! Але тоді ніхто цього не побачить у безмежних просторах Атлантичного чи Великого океанів!..
Астрономи говорили:
— Не можна припустити іншої думки. Риндін спускатиметься тільки в океані. Інший спосіб був би надто небезпечним.
Астрономи не врахували того досвіду керування ракетним кораблем, який набув його командир, академік Риндін!
Ввечері цього ж таки дня радіо схвилювало всіх несподіваною звісткою:
— Одержано радіоповідомлення від академіка Риндіна. Микола Петрович сповіщає, що він зробить посадку міжпланетного корабля на те ж саме місце, звідки він стартував, на поверхню великого Іван-озера. Така можливість пояснюється тим, що погода дозволяє академіку Риндіну дуже добре бачити Землю й вибирати бажане місце для посадки. Корабель піде на посадку завтра біля десятої години ранку. Можна сподіватися, що він опиниться на поверхні озера біля одинадцятої години ранку.
Поїзди неспроможні були вмістити всіх, хто хотів цієї ночі виїхати до Іван-озера. Дороги вкриті були безперервними стрічками автомобілів. Здавалося, ціла країна вирушила цієї ночі, щоб до ранку опинитися на берегах уславленого Іван-озера. З усіх сторін, як до центра величезної зірки, люди мчали сюди. Летіли автомобілі, мотоцикли, мчали поїзди, линули в повітрі літаки й дирижаблі. Стратосферні літаки приносили людей з далеких кінців Радянського Союзу, з Сибіру, з Середньої Азії, з Хабаровська й Камчатки. Найшвидкохідніші ракетні літаки блискавками гнали, вигадуючи час, з Нью-Йорка, з Парижа, з Лондона.
Ранкове сонячне проміння осяяло береги великого Іван-озера, вкриті десятками тисяч людей. Береги змінили свій звичайний вигляд. Не лишилося жовтого кольору піску, не лишилося зеленої трави. Були тільки людські маси, схвильовані, збуджені; і над ними маяли в повітрі, палахкотіли там і тут червоні квіти прапорів.
Вожді народів Радянського Союзу, керівники партії й радянського уряду прилетіли з Москви на швидкохідних автожирах о дев’ятій годині ранку. Автожири спустилися на плоский дах великої споруди на березі, тієї самої споруди, з якої свого часу виводили на поверхню Іван-озера ракетний корабель. Улюбленці народу, великі керівники трудящих, пройшли до високої трибуни на даху споруди, зустрінуті радісними вигуками привітань, що розляглися по всьому озеру.
Урочисте чекання тривало. Напружено стугоніли серця, схвильовані думки виникали в людей: чи не занадто рискує академік Риндін, обираючи для посадки поверхню Іван-озера? Чи не краще було б йому все-таки обрати безкраю поверхню океану?.. Кожен розумів, що Микола Петрович хотів спуститися в межах Радянського Союзу, вітати цим спуском трудящих Радянського Союзу, кожен радів з цієї думки — і кожен турбувався: як то впорається Риндін із цією відповідальною посадкою?
В чистому синьому небі не було ні хмаринки. Золоте розтоплене сонце нерухомо висіло над срібною поверхнею озера. Ледве помітні прозорі жмурки набігали на берег і зникали на ньому. Корабель Риндіна вже почав посадку. Але де він? Звідки він з’явиться? Якщо зважити на знайомий уже рух маленької зірочки, яка вночі повільно пливла в темному небі, то корабель мусить з’явитися зі сходу. Тисячі очей стежили за обрієм на сході озера, шукаючи найменшої зміни в небі.
Але небо було все ще чистим. Ніщо не порушувало його синяви.
Де ж корабель? Де він?
І враз усі здригнулися. Загула сирена. Це означало — корабель помічено, треба бути обережними! І водночас із сиреною напружене зітхання сколихнуло людську масу. Он він! Он корабель Риндіна!
Крихітна темна рисочка з’явилася далеко-далеко в небі, ледве помітна над східним обрієм. Вона з секунду нерухомо висіла, немов застигла над далекими лісами, а потім усі виразно побачили, що рисочка почала підійматися. Вона злітала вище і вище, здавалося, вона ось-ось зникне в небі. І разом з тим вона повільно більшала. Значить, не віддаляється, а, навпаки, наближається?.. Проте, це було вже ясно і без міркувань.
