Аргонавти Всесвіту - Володимир Миколайович Владко

Минали дні, і ніколи ще мандрівники не працювали з такою впертістю за весь час подорожі й перебування на Венері. Добування ультразолота відібрало всього три дні. Сокіл з допомогою Гуро підірвав велику кам’яну скелю далі й розкрив усе гніздо самородків ультразолота. Тут його було більше, ніж могли з собою повезти мандрівники.

Так само, як раніше Василь і Гуро були мобілізовані на добування інфрарадію, так і тепер вони разом працювали на покладах ультразолота. Робота значно полегшувалася ще й тим, що ультразолото не доводилося носити здалека. Адже поклади його були майже біля самого ракетного корабля.

Микола Петрович тим часом перевіряв розрахунки Гуро. Але цього було замало; треба було вивчити, річку, рівень води в ній, всі природні умови скелястої греблі, що не давала досі воді текти міжгір’ям. Залишалося нерозв’язаним головне питання: чи вистачить у річці води, щоб підняти ракету й винести її до великого озера.

За чотири дні озброєний загін вирушив у похід до горішньої частини міжгір’я. Рада аргонавтів, як жартуючи назвав загальну бесіду мандрівників Василь, вирішила:

— Не відкладаючи, вивчити нагромадження скель у вершині міжгір’я і, якщо умови будуть сприятливі, негайно зробити в скелях щілини для прототротилу. Протягом тижня мусять бути закінчені всі роботи і зроблені вибухи. Інакше взаємне положення двох планет — Землі й Венери — буде вже несприятливим для старту.

Спостереження Миколи Петровича свідчили про те, що в цьому поясі Венери незабаром мусив початися період злив. Зміна діб року на цій планеті, очевидно, нагадувала зміни під земними тропіками. Наближалася пора злив, коли з ракети просто не можна буде вийти, не рискуючи життям.

Щодня важко й сіро хмарилося небо, вже кілька разів приходили невеличкі грози.

Звичайно, на дні міжгір’я ніяка блискавка не дістала б ракету. Проте, Микола Петрович таки турбувався:

— Кожна блискавка — це не тільки красиве, ефектне видовище. Кожна блискавка — це складне й загрозливе електричне явище. Самої блискавки я не боюся. Але під час грози з’являються вільні блукаючі електричні заряди. Вони проносяться в повітрі і можуть спричинитися до неприємних несподіванок. Адже наш склад, товариші, повний інфрарадію…

— А ваше ультразолоте панцерування, Миколо Петровичу? — спитав Гуро.

— Зайва обережність ніколи не завадить, Борисе, зокрема, коли ми не знаємо остаточно всіх властивостей наших нових елементів. Хіба ми можемо передбачити, що скаже наш інфрарадій в зоні найбільшого впливу космічного проміння? Ні! Отже, треба вжити всіх заходів.

Ультразолоте панцерування було останньою ідеєю старого академіка. Риндін вирішив, що цей важкий метал може не менш, ніж свинець, екранувати від шкідливого впливу космічного проміння. А що ультразолото по своїй природі було дуже м’яке, то відповідна обробка його не завдала мандрівникам ніяких труднощів.

Біля корабля було встановлене невеличке ковадло, на електричні молотки прилаштовані широкі наконечники. Кожен самородок ультразолота розбивався, розплющувався молотком, перетворювався на широкий млинець. І Микола Петрович обкладав тими млинцями скриньки з інфрарадієм, додатково панцерував небезпечний елемент. Тепер космічне проміння мусило пройти крізь товстий шар ультразолота, шар електрично обробленого свинцю — і лише потому могло досягти інфрарадію. Безперечно, це значно зменшувало небезпеку активізації інфрарадію в міжпланетному просторі.

Перша подорож до вершини міжгір’я дала якнайкращі наслідки. Насамперед, мандрівникам пощастило не здибати на своєму шляху жодного страховища, якщо не зважати на зустріч з велетенським дощовиком, який сам дуже злякався й поспішив утекти від невідомих і страшних істот у скафандрах. Мандрівники не заважали йому…

Гуро не помилився, його думка була вірною.

Дійсно, шлях великої і бурхливої річки перетинало нагромадження скель. Давній землетрус зруйнував у цьому місці гору, вона розсипалася на шматки і загатила річку. Але воді треба було знайти собі дальший шлях. І річка, зробивши велике півколо і створивши широке озеро, обминала високу греблю з кам’яних брил. Лише вони, ці брили, стримували річку, що примушена була замість старого глибокого річища текти стороною, пробиваючись між невисоких гір.

Василь вперше бачив на Венері таку кількість води. Він сидів на березі глибокого озера і дивився на кристально чисту воду в глибокій задумі. Навіть на якесь запитання Гуро він відповів не в лад, чим дуже здивував мисливця.

— Що з тобою, хлопче? Чого це ти замислився?

Як міг пояснити Василь, що вигляд цієї води, цього широкого озера викликав у нього нестерпне бажання викупатися, поплавати, згадати часи, коли він завойовував першість на шкільних змаганнях плавців!.. Він схилив голову й мовчав. Гуро розсміявся:

— Ну, нема чого критися! Мені й самому хотілося б поплавати. Але доведеться потерпіти до повернення на Землю. Тут не можна.

— Чому не можна?

— Хлопче мій, після того, як я побачив у невеличкому ставку отих чудищ, мені всюди ввижаються страховища. Хто знає, які істоти ховаються під цією сріблястою поверхнею… Ходімо, ходімо! Подивись, як працює Вадим.

Сокіл старанно вибрав місця для зарядів прототротилу. Три щілини зробили мандрівники в самому підніжжі скель. За підрахунками Сокола, потужні заряди прототротилу мусили розбити скелі на дрібненькі уламки.

— Саме на дрібненькі, — підкреслив він. — Ці скелі дуже тверді, бачите, як важко бере їх перфоратор?.. Значить, вони становитимуть великий опір для прототротилу. А він відповідає на опір збільшенням розривної сили. Така властивість цієї вибухової речовини. Далі. Все це тільки на користь нам. Бо після вибуху вода рине тут з велетенською силою. Вона понесе з собою всі уламки, всі рештки скель, і ці кам’яні снаряди битимуться об нашу ракету. Бачите, яка неприємна перспектива? Ми перебуватимемо під бомбардуванням!..

— Так тоді… тоді каміння може пробити стіни ракети, — злякався Василь.

— Ні, не проб’є. Я ж сказав, що прототротил розтрощить скелі на найдрібніші уламки. І це наше щастя, бо інакше, звісно, якась брила могла б дуже пошкодити наш корабель, кинута на нього бурхливим потоком. А маленькі уламки не загрожують нічим. Висновок: треба не шкодувати прототротилу!

Микола Петрович, вислухавши згодом ці міркування, цілком погодився з ними.

Друга подорож до вершини міжгір’я відбувалася в умовах надзвичайної обережності. Кожен із мандрівників ніс за плечима металеві циліндри з