Леобург - Ірина Грабовська

Де Едвард? Вона розплющила очі й здригнулася. Її кузен і поліціянт каталися по майданчику в запеклій боротьбі. Чоловік захопив голову Едварда й навалився на нього згори. Від переляку в Агнеси заніміло все тіло, але вже наступної миті вона, не тямлячи, що робить, кинулася на поліціянта. Вони удвох відлетіли вбік і ледве не випали за край. Агнеса боляче вдарилася головою об коловорот з причальною линвою дирижабля. Ручка заскреготала, поволі розкручуючись. Одна линва почала розмотуватися, дирижабль плавко розвертався ліворуч.

Едвард підскочив до поліціянта й перехопив руку з револьвером саме тої миті, коли той збирався стріляти. Вони знову покотилися по майданчику.

Дирижабль розвертався, його відносило вітром. Ще трохи — і линва розмотається, він відчалить, а разом з ним — будь-яка надія на порятунок! Агнеса зціпила зуби й всім тілом налягла на неслухняну ручку коловороту — і той нарешті припинив обертатися. Клацнув залізний гак — тепер линва розгойдувалася на вітру, проте більше не розмотувалася.

Позаду почувся удар — і звуки бійки раптом стихли. Агнеса рвучко обернулася. Едвард звівся на рівні ноги. Поліціянт лежав горілиць, розкинувши руки.

— Ти... ти його...

Кузен кинув на неї швидкий погляд, сунув револьвер за пояс і допоміг їй підвестися. Змахнув з чола піт і втупився в дирижабль, що гуркотів над їхніми головами.

— Ти вмієш ним керувати? — крикнув він.— Я ні фіга не шарю!

— Ти... що?..

Постріл.

— Ані руш! Поліція Леобурга!

Свисток. Вони водночас обернулися.

Гуркіт. Дахом будівлі рухалися поліціянти. Вони насилу відривали ноги від залізної покрівлі й різко наступали, хитаючись із боку в бік. Агнеса придивилася. До підошов їхніх чобіт кріпилися якісь пристрої, що дозволяли їм безперешкодно пересуватися похилим дахом. Десь завила сирена.

— Але ж як...— Едвард осікся й втупився у загін, який невідворотно наближався, тупаючи по конусному даху.

Ще один постріл. Цього разу — зовсім поруч, куля зі свистом розкраяла повітря.

Едвард підштовхнув Агнесу до канатної драбини, що теліпалася під черевом дирижабля. Агнеса вчепилася за мотузки й відчула, як величезний повітряний корабель просів під вагою її тіла.

— Не рухатися! Іменем Леобурга!

Біль обпік плече. Агнеса скрикнула й мало не розчепила пальці. Зціпивши зуби, вона просувалася далі, й відчинений люк на гондолі дирижабля ближчав. По рукаву цебеніла кров. Агнесу розгойдувало, пальці зводило судомою. Вона глянула на майданчик: Едвард розмотав обидві линви й похапцем кинувся до мотузяної драбини. На мить Агнесі здалося, що він не встигне, але в останню секунду, коли корабель розвернувся й відчалив від в’язниці, хлопець устиг ухопитися за поперечку. Від ваги Едварда дирижабль знову здригнувся й просів. Драбина натяглася, підійматися стало простіше. Агнеса полізла вгору.

Ось і гондола. Всередині було задушливо й темно, лиш мерехтіло світло від двох тьмяних ламп десь углибині. Через різкий хімічний запах нещадно дерло в горлі. Агнеса визирнула назовні. На майданчику з’явилися поліціянти. По дерев’яних стінах гондоли заляпали кулі. Едвард заліз усередину слідом за нею.

— Зачиняй!

Агнеса, немов той механічний «маніпулятор», не роздумуючи штовхнула дверцята й провернула вентиль. Навкруги щось глухо ляскало — кулі просікали обшивку кабіни, одна пробила двошарове скло ілюмінатора. Проте в’язниця поступово віддалялася.

— Ви хто такі?!

Агнеса здригнулася. Пілот! Він залишився на борту! Едвард вихопив револьвер і зробив кілька кроків до панелі приладів у глибині кабіни. Агнеса поповзла за ним назирці.

— Ми — твої пасажири,— спокійно сказав він.— І в нас до тебе пропозиція.

Обличчя пілота — з темними колами під очима й посинілими губами — у тьмяному газовому світлі здавалося обличчям мерця. Він рвучко розвернувся й хотів вихопити зброю, але Едвард упер цівку просто йому в чоло й похитав головою.

Пілот мовчав і свердлив нападника злим поглядом.

— Маєш вибір,— почав Едвард.— Або ти ведеш корабель, куди ми скажемо...

Стрілка одного з приладів полетіла вліво й майже досягла червоної позначки на шкалі.

— Едварде...

— ...або просто зараз стрибаєш з парашутом...

Агнеса придивилася. Це був покажчик висоти. Дирижабль стрімко знижувався!

— Едварде...

— ...або дістаєш кулю в голову.

— Едварде, ми падаємо! — вигукнула вона. Пілот кинувся вперед і вчепився в руку її рятівника. Від різких переміщень дирижабль хитнуло, Агнесу жбурнуло на панель приладів. Вона зачепила якийсь важіль, нагорі засичало — так, ніби з балона стрімко виходило повітря. Дирижабль здригнувся, пілот і Едвард стрімголов скотилися в інший куток кабіни. Стрілка висоти поповзла в зворотному напрямку. Агнеса намертво вчепилася у дерев’яний штурвал.

— Прямо. Лети прямо, будь ласка...— прошепотіла вона.

Едвард схопив пілота за барки й ударив об борт. Револьвер покотився по підлозі. «Кузен» всівся на пілота й заломив його руки за спину.

— Умови змінено,— сказав він.— Якщо ти такий брикливий, то далі ми без тебе.

— Без мене корабель упаде,— прошипів пілот.

— Та пофіг! — вишкірився Едвард.— Він однаково впаде, вони проб’ють нам балон. Тепер рахуй до п’ятьох і смикай за кільце.

І з цими словами він потягнув пілота за лямки парашута до люка в центрі кабіни. Зайвий вантаж вилетів з корабля, судно струсонуло, і стрілка на приладі трохи відхилилася праворуч.

Едвард кинувся до Агнеси й перехопив з її рук штурвал. Він бігцем глянув на прилади й опустив маленький мідний важіль біля самої основи. Колесо штурвала заблокувалося. Едвард роздивлявся панель керування, а потім обернувся й посміхнувся до неї. Агнеса вловила його погляд — зосереджений, злий, азартний. А наступної миті Едвард смикнув важіль до позначки «Voile Fahrt[30]». Корабель хитнувся. Заревіли двигуни, кабіна почала наповнюватися парою, що просочувалася з машинного відділення. Дирижабль здригнувся й почав нарощувати швидкість.

— Так! Так! Вийшло! — Едвард відпустив штурвал, притулився спиною до стіни кабіни й розкинув руки.— Йди до мене!

Агнеса й сама не збагнула, як опинилася в його обіймах. Едвард узяв її обличчя в долоні, кілька секунд дивився в очі й дивно, недовірливо всміхався, ніби не вірив, що вона поруч, що вона справжня. А потім нахилився до її вуст.

Ти не знаєш, хто він такий. Ти не знаєш, що йому потрібно й навіщо він тебе рятував.

Агнеса сіпнулася й відвернулася, притулившись щокою до його грудей. Вони з Едвардом без сил сповзли по стінці кабіни й певний час нерухомо сиділи на підлозі. Агнеса тільки слухала, як шалено калатає його серце. Нарешті