Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
Аматерасу заціпеніла в передчутті. Дівчина не могла потрапити в Академію просто так. Жодна дівчина не могла, якщо тільки вона не…
— Хто ви? — Кошлаті брови директора опустились так низько, наче він хотів прикрити ними очі від сліпучого сяйва.
Кутики виразних вуст незнайомки сіпнулися, ніби вона почула щось неймовірно образливе.
— Як можна цього не знати? Я — перша принцеса-спадкоємиця, Хранителька Третього Порогу, почесна жриця Сенетівін Заходу, Афродіта!
—
Афродіта ]]> , — видихнула Ама.— Так! Отож прошу негайно повідомити моє місце перебування!
— Афродіта… — Крон Осс потер лоба рукою, наче намагався щось згадати.
Аматерасу ступила вперед і вклонилась новоприбулій. Судячи з гордого тону її слів та кількості титулів, Афродіта була в себе вдома важливою персоною та звикла приймати почесті.
— Вітаю вас в Академії.
Замість відповіді — оцінний погляд згори донизу. Ама зітхнула. Вона вже звикла бути найнижчою серед хлопців тут, але й новоприбула височіла над нею, як мармуровий обеліск найтоншої роботи.
— Що таке Академія? — спитала та.
— Місце навчання майбутніх богів, — повільно мовила Аматерасу. Вона остерігалась, що Афродіта впаде в істерику або розплачеться.
Крон Осс досі замислено тер чоло.
Проте золотокоса красуня округлила очі й повільно перепитала:
— То тут навчаються боги… тобто — всесильні боги? Звідси прийшла до нас богиня Заходу Сенетівін?
— Я не певна щодо богині Сенетівін, — чесно зізналась Аматерасу, бо не пригадувала такої в Словах.
Проте незнайомка не надала цьому жодного значення. Вона глибоко вдихнула і сплеснула в долоні:
— Чудово! Я завжди знала, що я — неймовірна! То де мій палац?..
Розділ 9
Струни світу і прокляття Діонісів
— Мушу ж я хоч іноді запрошувати тебе на побачення! — повідомив Закс, коли вони з Рен опинилися в іншому світі з легкої подачі його нового вміння.
З хлопцевого виразу обличчя дівчина не бралася судити, чи тішить його прогулянка, але вона сподівалася, що так. Адже до останнього їй було важко повірити, що Закс таки ступив крок назустріч і погодився на те, що вона звала
стосунками ]]> . На що точно він погодився, вони ще не уточнили. Проте наразі вистачало й цього.Кав’ярня була немаленькою, проте затишною. У повітрі пахло топленим шоколадом. Тиха музика снувала незнайомі мелодії, і дівчина за барною стійкою підспівувала собі під носа. За вікном знову гуляла хурделиця — Рен замислилася, чому вже вдруге вони з відносного тепла потрапляють у серце зими.
— Тут легше говорити, ніж в Академії, — широко всміхнувся Зак.
І справді — коли перед ним не лежало два десятки підручників, він видавався набагато досяжнішим.
— І що ж такого ти не можеш сказати мені в Академії? — Рен розправила пальцями серветку, бо конче хотілося зайняти чимось руки.
— А те, що твій дорогий Амон щось затіяв, але я не можу зрозуміти що, а він не палиться. А ще дякую за компанію… справді. Я радий, що ми тут
разом ]]> . — Зак почухав носа й відвернувся в пошуках меню. Вочевидь, подібні теми не належали до тих, де він міг повністю виявити своє красномовство.— І я рада. — Дівчина погладила пальцями десертну ложечку і пробіглася ними по серветниці. — А щодо Амона, то я вже помітила це. Мені він обіцяв пояснення — незабаром.
— Чудово. Зриватись отак, як минулого разу, — не діло, — Закс подивився на свою долоню, де донедавна «красувалася» рана.
— Я думала, тебе не цікавить нічого, крім власної успішності, — жартома завважила Рен.
— Крім власної успішності — і цілості власної шкури. Амон небезпечно часто посягає на останнє, — Закс не відривався від меню, проте його обличчя спохмурніло.
За хвилину перед Рен приземлилося замовлення: божественний торт із шарами рожевого та білого суфле, зацукрованими вишнями й шоколадним мереживом зверху.
— А звідки ти знаєш усі ці місця? — Уява Рен малювала Зака, який бігає вихідними в пошуках найсмачніших десертів, коли іншим присягається, що стирчить у закритому відділі бібліотеки.
— Моя старша сестра обожнювала кав’ярні. Тож ми постійно туди навідувалися. Вдома. Хіба я міг втратити шанс спробувати каву в інших світах? — Закс на диво мило всміхнувся.
— Цікаво, чому кава є в усіх світах? — Дівчина замислено зазирнула на дно своєї чашки, де темні патьоки вималювали щось підозріло схоже на Амонові кучері.
— Не в усіх, — спокійно відповів хлопець і відкинувся на спинку крісла. — Уважніше читай підручники на Нут.
— Боги, Заку, давай хоч один вечір без підручників!
Вона ніяк не могла поєднати у своїй уяві цього хлопця і його маніакальну тягу до знань. Якщо раніше хтось би просто показав їй Закове фото — високого рудого хлопця з сережкою у вусі і вогнем в очах, — вона б негайно вирішила, що це перший шибайголова.
— Насправді я хотів ще дещо сказати, — голос хлопця посуворішав. — І хочу, щоб ти мене вислухала насправді гарно.
— Щось сталося?
— Поки ще ні. Та я мав розмову з директоркою. І, злишся ти чи ні, та дізнався про проблему з найкращим студентом. Про те, як ти отримала ті порізи й синці.
— Заку…
— Будь ласка. Тримайся від нього на відстані.
— Не можу. Він постраждав через мене.
Від попереднього щасливого виразу на обличчі Закса не залишилося й сліду.
— Рен, він — кандидат у Тріаду, найсильніший. Сам розбереться. А ти опиняєшся в небезпеці, яка вища за твої сили.
— Звідки таке
