Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

Розмова плелася, й дівчата плелися, аж доки дісталися до тренувального корпусу. Занять тут ще не проводили. Куполоподібна будівля здіймалася неподалік головного корпусу, як фрагмент стародавнього храму без вікон, лише з високими арками на вході. Минаючи їх, Рен відчула, що корпус оточує незрима стіна. В’язкі щити загальмували її рух на мить.

Усередині ховалася півкругла зала, оточена колонами. У центрі підлогу розграфили золоченими візерунками, які замикалися в коло. Студентів набилося безліч.

— Отже, повторюю! — вигукнув Торарей. — Хто спробує хоч крок ступити всередину кола — проблеми ваші. Починаймо!

Усі за командою викладача розсипалися ближче до стін, відкриваючи золочену межу на підлозі. На крайці кола спинилися двоє кандидатів у Тріаду. Адіті в багряних шароварах і короткому топі, який відкривав щонайбільше її смаглявої шкіри, застигла без руху. У руці дівчина звично стискала золотий спис. Проти неї спиною до Рен стояв Енліль, аж ніяк не такий ефектний, як його напарниця. Проте аура з лишком заміняла будь-які прикраси. Хлопець нахилився вперед і повільно розвів руки — Рен помітила на його пальцях масивні персні, по одному чи й по два на кожному — такі, як розповідав Торарей, могли стати вмістилищем додаткової сили.

Енліль кивнув Адіті, й вони одночасно перетнули золоту межу.

— Побережи-ись! — голос Зірки розітнув простір услід за лезом її списа, і камінні плити в місці зіткнення з невідомим металом укрились змійками тріщин.

Енліль усміхнувся і шепнув щось, що розчула лише суперниця. Вона озирнулася, готуючи спис до нового удару, і з запалом видушила:

— Я ще й не починала!

Проте коли спис вирвався з руки Адіті, Енліля вже не було на місці — стіна піску посипалася водоспадом за спиною дівчини. Із сипучої стіни визирнув суперник, а тоді легко — на перший погляд — торкнувся плеча Зірки. Повітря задрижало від його поруху. Адіті шпурнуло через половину залу.

Вона приземлилась на одне коліно, поточилася так, що ледь не випала за межу кола, але зграбно відновила рівновагу і розмашисто стерла цівочку крові з лоба. Мить — Адіті вже була на ногах. Вона відштовхнулася від кам’яної долівки і стрибнула вгору. Зблиснуло золото.

Хрясь! Лезо списа врізалось у кам’яну перепону. Енліль крутнувся прямо з-під свого імпровізованого щита, який уже тріщав під натиском Зірки, і вдарив збоку — вихор зірвався з його пальців.

Адіті гиркнула, відкинула спис і голіруч накинулась на хлопця. На мить спантеличений її беззбройністю, Енліль втратив увагу — Зірка звалила його з ніг і затиснула обидві руки власними.

— Здавайся! — вигукнула вона.

— Я ще не програв. Те, що ти зверху зараз, нічого не означає!

— Про мене, це дещо й означає, але ж не при всіх… — пирхнула Нікта, і Рен залилася рум’янцем, згадуючи зовсім недоречні деталі, котрі жодним чином не стосувалися заняття.

Справді, зважаючи на статуру Енліля, ніхто не сумнівався, що він за секунду, щонайбільше за дві, скине Адіті, як пір’їнку. Але щойно хлопець справді різко сіпнувся, Зірка відвела назад одну руку і запалила в долоні полум’я — свою істинну стихію.

— Здаєшся? Інакше обсмалю і не змилуюся.

Проте вуаль піску сипонула в очі дівчини, і вона на мить втратила рівновагу. Цієї миті якраз вистачило, щоб Енліль виборсався, відскочив убік і виростив ланцюги, котрі, блискаючи сплавами металів, спадали прямо з його зап’ясть.

Адіті чхала і терла очі, проклинаючи суперника. Проте не встигла вона завершити останню лайливу фразу, як смаглява рука різко відірвалася від запилюжених очей, золоте лезо впало у відкриту долоню і закружляло з шаленою швидкістю — збоку здавалося, що посеред піщаної бурі, яка оточила Енліля, раз по раз спалахує сонце.

— Агов, кандидати, не розваліть мені тут усе! — спробував угамувати їх Торарей.

Піщана буря тут же припинилась. Енліль стояв на колінах перед Адіті, вона ж притискала лезо до його горла, а один із ланцюгів перетискав її руку, з якої сочилася кров.

Другий ланцюг шарпнув Зірку за ногу, вона втратила рівновагу і полетіла просто на підлогу. І впала б, якби Енліль її спритно не підхопив. Спис дзеленькнув об кам’яну долівку і розчинився в повітрі.

— Годі! Молодці обоє! — гукнув Торарей і почав торувати собі шлях на середину.

Дівчина вже підхопилась на ноги та обтріпувала багряний одяг. Її суперник підібрав ноги і мовчки спостерігав.

— Ти користуєшся підступними ходами! — докірливо сказала Адіті. — Пісок в очі! Подумати лишень!

— Ти теж обіцяла мене обсмалити, а я цього не можу, — відповів Енліль на диво серйозно. — Ми користуємося тим, що маємо. Бо в битві ворог не стане вибирати лише чесні й відкриті атаки, щоб тобі було легше.

— Чудово підмічено! — погодився Торарей і повернувся до студентів. — Отже, ви щойно стали свідками показової дуелі. Надалі перейдімо до випробувань ваших стихійних спроб. Тепер кожен матиме змогу показати себе і відточити нові вміння. Питання?

— А хто не хоче? — озвався Бальдр.

— Той після пари може підійти до мене, і я докладно поясню, чому це необхідно, — осміхнувся Торарей. — Щоправда, не гарантую цілісності ваших кінцівок, але ж після пар Діана Керна вас це вже не лякає, так?

Виростити мрію вітру. Так радила Інанна. Уявляти пустоту, яку заповнює повітря. Це пропонував Енліль. Перемогти блок. Наказав Торарей. Рен розуміла, що їй конче необхідно зробити хоч щось із цього, бо після показової дуелі вона усвідомила, як скоро доведеться продемонструвати свої успіхи перед усіма.

— Усе простіше, — поблажливо всміхнулась Нікта, вислухавши детально суть біди. — У тебе когнітивний дисонанс.

— Можна людською мовою? — покосилась на неї Рен.

— Це була цілком людська мова, — втрутився Зіґфрід