Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
— Я просто хочу, щоб ти довіряла мені більше.
— А це тут до чого?
— Якщо ти довіряєш мені, тоді тримайся від нього подалі.
— Ти в курсі, що такі слова — маніпуляція?
Очі Закса стали схожі на крижану пустелю. Він відхилився назад і зчепив руки на потилиці, звівши погляд догори.
— Вибач, — пробурмотів за мить. — Я не хочу применшувати твоїх сил. Просто всі оці кандидати на великих богів, усі ці сплутані душі — вони часом не мають у собі нічого людського. Дивляться на всіх крізь призму своєї енергії — і не бачать, коли руйнують щось.
— Говориш так, мовби не належиш до них.
Закс клацнув пальцями, і свічка на їхньому столі згасла.
— Намагаюся ніколи не забувати, що я — людина. От і все. Ти мене почула щодо Енліля?
— Запевняю, на тлі інших він — суцільна доброта й розуміння. Але я спробую не шукати собі проблем.
— Ловлю на слові, — відповів хлопець.
* * *— Тут краще зосередитись на основній лінії і, хм-м…
— …додати трохи стабілізації?
— Саме так, — Рен здивовано подивилась на Бентен, а тоді на свою схему. Новенька хоч і новенька, проте легко закінчує її неозвучені думки.
Дівчина спершу сумнівалась, чи варто погоджуватися на пропозицію нової студентки: Бентен Акай хотіла, щоб вони разом практикувались у вирощуванні. Проте врешті Рен привабила можливість побавитись простими мріями на тлі того, як вона й далі валила всі практичні Торарея. Тож уже вкотре вони з Бентен сиділи в затишній аудиторії закинутого крила й експериментували.
Бентен має талант — Рен помітила це з першого моменту, коли студентка бережно взяла в руки скляну сферу і піднесла її на рівень своїх примружених очей. На обличчі дівчини горіла повага до кожного найдрібнішого завдання, а її руки завжди дуже обережно й акуратно торкалися сфер, наче відчували їхню набагато більшу вагу в символічному світі, ніж у реальності. У рухах Бентен проступала спокійна церемонність, ніби кожен її крок — частина таємничого ритуалу. І вона не припиняла вклонятися за кожної нагоди, а також кивати на будь-яку фразу Рен.
— Слабка мрія, ледь жевріє. Може, власник про неї забув, — поморщилась дівчина, відкладаючи вбік одну зі сфер.
— Дивно, що вона досі жива. Коли власник втрачає інтерес чи забуває про мрію, вона тане доволі швидко, — Рен вистачило доторку, щоб прочитати її вміст: «Відшукати Ґайю» хотів хтось давно-давно. Так давно, що аура мрійника стерлась і не озивалася до неї. Ґайєю — дівчина пригадала це після секунди роздумів — звали попередню Зірку Академії, яка, за розповідями Інанни, була ще могутнішою від Адіті й при цьому порушувала чи не половину правил, сипала жартами і скидалася на особу, аж ніяк не здатну стати найкращою. Але взяла — і стала…
— Може, власник і не забув, може, він лише
змушує ]]> себе забути… — Бентен провела пальцем по стінці сфери, наповненої туманним світінням. — Знаєте, шановна Савітрі, в моєму світі вміння торкатися чужих мрій вважалося прокляттям. А тут — його вивчають. Химерно так!— А в моєму світі був коледж мрієростів. Але суворо забороняли впливати на фізичні об’єкти, і за кожним втручанням слідкували викладачі, — розповіла Рен, згадуючи список правил, який мусила завчити перед початком навчання — здавалося, в іншому житті.
— А втручання в час? — голос Бентен здригнувся. — Ви опановували його?
Рен хмикнула.
— Про таке там навіть не чули. Мрієрости в нас переважно працювали для підсилення та підтримки, аж ніяк не для особливо складних завдань чи великих змін.
— У нас геть не так — очі Бентен розширилися. — Я, бачте, жила при храмі богині. Не навчалася ніде, не бачила нічого, бо на мені лежало прокляття і тамтешні служителі забороняли мені покидати храмові стіни.
— Яке ще прокляття?
— Таж уміння мрієрости. Люди приходили в храм. Просили здоров’я для того, хто вмирав. Я могла дати його. А потім той, хто дивом вижив у хворобі, тонув у річці. Люди просили грошей на великий дім. Я могла дати їм це. А потім дім згоряв. Отак і з усім. Але люди однаково приходили, однаково просили чогось — кожен із них був певен, що зла доля не спіткає його, кожен вірив у свою винятковість.
— Віддача, — похмуро сказала Рен. — У нас це називали
віддачею ]]> . Коли виростити мрію, яка впливає на щось суттєве, а від самого власника жодної допомоги або вона дуже слабка, то порушується природний хід подій — і тоді падає віддача. Тому стільки заборон існує. Та це не прокляття, Бентен, ніяк. Чому ж ти не відмовилася від такої роботи?— Я не мала куди йти. Проклятим нема життя. До всього, в мене була іще одна сила. Сила дарувати везіння — але чомусь люди недооцінюють значення везіння і бажають натомість отримати щось чітке, явне, точне… Тож до моєї істинної могуті зверталися дуже рідко.
— Гаразд. Обирай мрію, — обірвала її Рендалл. — Часу не так багато — в мене скоро лекція Тота. І коли я на неї знову припізнюся, жодне везіння не врятує.
— Може, спробуймо знайти цю невідому Ґайю? — запропонувала дівчина, зважуючи в руці сферу із забутою мрією.
— Не варто. Ґайя вже покинула Академію, тож ми даремно витратимо сили. Доки Нитки не відновилися, це —
нездійсненна ]]> мрія.— Як скажете, — кивнула Бентен і обережно відклала сферу, аж тут двері розчинилися, щоби впустити кандидата в Тріаду.
Рен підхопилася на ноги, передчуваючи біду швидше, аніж хлопець мовив хоч слово. Він притискав долоню до лівого ока і вперся плечем в одвірок, мовби його долав страшний біль.
Бентен, за звичкою, бухнулася кланятися.
Енлілева рука прокреслила в повітрі різку лінію. Рен лише й відчула, як повз неї шугнуло щось і —
