Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
— Спробую пояснити для особливо невиспаних, — усмішка Нікти поширшала. — Отже, я думаю, що одна частина Рендалл Савітрі каже, що хоче нові сили, розвиватись і рухатись уперед. Інша — хоче сидіти спокійно, щоб її не зачіпали, боїться зникнути і взагалі досі вважає, що це все — кара на її голову.
— Це хіба не роздвоєнням особистості називається? — поцікавився Зіґфрід обережно.
— Ні. Роздвоєння особистості, любий, — це якби перша Рен окремо від другої Рен ходила на закупи. А загалом, усі ми іноді сумніваємось і все таке. Але доки ти не вирішиш внутрішніх питань, то гармонія зі світом тобі тільки снитиметься.
— Ну-ну, — заспокійливо всміхнувся Зіґ. — У мене теж проблеми зі стихіями виникали. Але Торарей дозволив експеримент. Покажу на практичних.
— Гаразд, — кивнула Рен і потягнулася за рюкзаком. — Мені час на перев’язку.
— У тебе все буде добре, — запевнила Нікта. — Ти ж у моїй групі. Я би будь-кого не допустила! — вона сонячно всміхнулась на прощання і зашепотіла щось на вухо Зіґфрідові, вмощуючись у нього на колінах.
* * *8058 рік 7 кроку Колеса Долі
Камінь поцілив понад бровою. Розітнув шкіру майже красивою лінією.
— Повертайся туди, звідки прийшла! — кинули незнайомі ще студенти.
«Не встигла поставити блок. Сама винна».
Щастя, що тих двох вистачило лише на боягузливе шпурляння каміння.
«Таких буде багато. Не всі можуть розуміти і приймати нове».
Дівчина вивернула рукав сукні і впевненим рухом витерла поріз, тішачись, як це зручно: кров червона, й сукня червона.
— Мікамі, підійдіть-но сюди! — Владний голос директора і його завжди похмурий погляд навіювали бажання підняти захист, але не можна.
— Так, пане Крон Оссе. — Усмішка, легкий уклін ввічливості. Бездоганна студентка та й годі.
— Хотів поцікавитись, чи у вас усе добре. — Опасиста фігура викликала в Аматерасу іронічну посмішку, котру вона ховала в глибокому поклоні. Поклони люблять усі, іронічні посмішки — меншість. Здавалося, що своєю масивністю Крон Осс воліє справити враження.
— Усе чудово. Дякую за піклування, пане директоре.
— Вам подобається навчання? Ви встигаєте наздоганяти однокурсників?
Вона вже знала, до чого ці запитання, і загострила власні слова:
— Безумовно. Скоро я буду серед перших. Можете поцікавитись у пана Вішну моїми результатами.
— Поцікавлюся, будьте певні. Вас
раптом ]]> не ображають тут?А ось і воно.
— Ні, я цілком вдоволена.
— Мікамі, у вас рана на обличчі.
Отже, він бачив. Бачив і тих двох. Не подумав спинити їх.
— Одна з багатьох, — осміхнулася Аматерасу. — Я спокійно ставлюсь до ран. Удома мене вчили смиренно приймати виклики долі.
— А чи не отримували ви звісток від брата?
— Це допит, пане директоре? — Вона дозволила собі підвести погляд і зітнутися з туманними очима того, хто викликав у неї водночас презирство й острах. — Я оплакуватиму його передчасну і несправедливу загибель вічно. Але до чого ці питання?
Важкий-важкий погляд у відповідь.
— Мікамі, можете вважати мене консервативним, але я певен, що жінка-богиня — це нонсенс. Витримати навчання важко навіть для чоловіків, але жінка!.. На додачу, ви погано впливаєте на студентів. Наш найкращий, наш кандидат у Тріаду не бачить жодного підручника за складками ваших сукенок.
— Я можу ходити на заняття в чоловічому одязі, пане директоре. Та це менш естетично.
— Хіба це життя, якого ви хочете? — пробурмотів директор, і Аматерасу спалахнула: він-бо чудово знав, що іншого життя для неї однаково вже нема!
— Ви відрахуєте мене? — спитала знавісніло. — Зміните рішення? Я буду змушена піти, і впасти в божевілля, і загинути? Як мій брат?
Директор наче змалів, проте його голос звучав грізно, як і до того:
— Ні, це не лише моє рішення, тож і змінювати його самостійно я не буду. Але якщо ви
сама ]]> захочете…— Не захочу. Я бажаю отримати свою владу, — дівчина мимоволі провела рукою по розсіченій шкірі, відчуваючи поколювання під пальцями. — Станьте на мій бік, і побачите: я не слабша за вашого найкращого. Станьте на мій бік хоч раз, бо я звідси не піду, пане директоре. Я ще принесу вам славу.
— Припиніть, Мікамі.
— Я Аматерасу, я верховна богиня, яка…
— Ви — нахабна студентка! І поки ви тут студентка, а я директор, краще змініть свою манеру спілкування! — гаркнув Крон Осс, і натяг напруги між ними посильнішав.
Ніколи він не прислухається — Аматерасу знала. Ніколи. Ніколи. Знала це з першого ж дня, коли його важкий погляд досліджував її незвично яскраву одіж, гострі очі та фігуру, закутану в шари шовку. Ніколи він не згодиться на те, щоб визнати її рівною. Аматерасу зціпила зуби, стиснула кулаки і відповіла тихо-тихо:
— Тоді я стану директоркою тут.
— Що ви сказали? — сторопів Крон Осс.
— Я сказала, що стану вашою наступницею, першою директоркою Академії.
Мовчанка. Гнівно опущені брови. А тоді дивна, зневажлива посмішка.
— Ви ще вигадайте, що назвете це місце своїм іменем.
— Чудова ідея! Академія Аматерасу — звучно!
— Знаєте, Мікамі, якби на вашому місці був студент-чоловік, то після таких заяв я б говорив з ним по-іншому.
— Звичайно.
Аматерасу секунду чи дві здавалося, що він її вдарить. Отак просто — підійде і розіб’є їй голову своїм кулачищем. Проте їхню суперечку спинили.
— Перепрошую! Негайно скажіть, де я! — Такий зверхній дівочий голос ще треба було пошукати.
— Де ви? — Крон Осс озирнувся, і його ніздрі гнівно роздулися. — Ви в Академії богів, щоб Мойри вас забра..
Останній склад застряг у його горлі, щойно він побачив, хто питає.
Аматерасу