Людина у високому замку - Філіп Кіндред Дік

Усміхнувшись у відповідь, генерал поклав портсигар у нагрудну кишеню.

Задзвонив пристрій внутрішнього зв'язку. Містер Таґомі натиснув кнопку на столі. Містер Ремзі сказав:

— Сер, у вестибюлі група людей німецької Служби безпеки. Вони намагаються захопити будівлю. Охорона «Ніппон-таймс» чинить їм опір.— Удалині, з вулиці, на яку виходили вікна кабінету містера Таґомі, почувся звук сирени.— Сили воєнної поліції і кемпейтай Сан-Франциско уже поспішають до нас.

— Дякую, містере Ремзі. Ви гідно вчинили, коли зберегли спокій, доповідаючи.

Містер Бейнс і генерал Тедекі слухали, напружившись.

— Шановне товариство, ми, поза сумнівом, знищимо головорізів СБ, перш ніж вони дістануться нашого поверху,— сказав їм містер Таґомі.— Вимкніть подачу електрики до ліфтів,— наказав він містеру Ремзі.

— Так, містере Таґомі,— і той від'єднався.

— Почекаємо,— сказав містер Таґомі.

Із шухляди він вийняв футляр із тикового дерева, а відкривши його, дістав кольт 44-го калібру 1860 року, часів Громадянської війни у США, справжню колекційну річ в ідеальному стані. Узявши ящичок із порохом та набоями, він почав заряджати револьвер. Містер Бейнс і генерал Тедекі з подивом спостерігали за ним.

— Це з особистої колекції,— пояснив містер Таґомі,— я любив тішити своє марнославство і вправлятися на дозвіллі у стрільбі на швидкість. Маю зазначити, що показував непогані результати у таких змаганнях з іншими аматорами. Однак до цього моменту ще не використовував цю зброю по-справжньому.

Тримаючи револьвер за всіма правилами, він націлив його на двері кабінету і завмер, чекаючи.

Френк Фрінк зосереджено сидів за станком у підвальній майстерні, приставивши майже готову срібну сережку до полірувального кола. Воно з шумом оберталося, шматки полірувального порошку летіли на окуляри Фрінку, бруднили йому нігті та руки. Сережка у формі черепашки равлика вже добряче нагрілася від тертя, але Фрінк похмуро тиснув іще сильніше.

— Не поліруй занадто,— сказав Ед Маккарті,— лише зарівняй виступи, а заглиблень можеш взагалі не торкатися.

Френк Фрінк пробурмотів щось нерозбірливе.

— На ринку срібло вище цінується, якщо воно не надто заполіроване,— сказав Ед,— краще, коли вироби зі срібла мають зістарений вигляд.

«Ринок»,— подумав Фрінк.

Вони нічого не продали. «Американські художні ремесла» прийняли товари на реалізацію, а окрім цього більше ніхто нічого не взяв. Усього вони відвідали п'ять магазинів.

«Ми нічого не заробляємо,— сказав собі Фрінк,— просто виготовляємо дедалі більше прикрас, і вони купами лежать довкола».

Полірувальний круг зачепив застібку сережки, та вислизнула з рук Фрінка, упала на захисний щиток, а потім на підлогу. Він вимкнув мотор.

— Не розкидайся деталями,— сказав Маккарті, який саме зварював.

— Господи, та ця застібка завбільшки з горошину. Нема як вхопитися.

— Все одно підбери її.

«Та хай воно все западеться»,— подумав Фрінк.

— Що таке? — запитав Маккарті, побачивши, що той не поспішає піднімати сережку.

— Ми викидаємо гроші на вітер,— сказав Фрінк.

— Ми не можемо продати те, чого не виготовили.

— Ми взагалі нічого не можемо продати, хоч виготовлене воно, хоч ні.

— П'ять магазинів. Це крапля в морі.

— Але цього достатньо, щоб побачити тенденцію.

— Не дури себе.

— Я й не дурю себе,— відповів Фрінк.

— Ти про що?

— Я про те, що час шукати покупця для нашого брухту.

— Гаразд,— сказав Маккарті,— тоді виходь зі справи.

— Уже вийшов.

— Я працюватиму сам.

Маккарті знову запалив паяльну лампу.

— Як розійдемося? — запитав Фрінк.

— Не знаю. Якось домовимося.

— Викупи мою долю.

— Ще чого!

— Заплати мені шістсот доларів,— запропонував Фрінк, підрахувавши.

— Ні, бери половину усього, що ми маємо.

— Половину станка?

Вони обоє замовкли.

— Ще три крамниці,— сказав Маккарті,— а тоді поговоримо про це.

Опустивши захисний щиток, він почав припаювати шматок латуні до невеликого браслета.

Френк Фрінк підвівся з-за станка. Він знайшов сережку у формі равлика і поклав її у коробочку із заготовками.

— Піду покурю,— сказав він і вийшов із підвалу на сходи.

За мить він уже стояв на тротуарі, затиснувши між пальців сигарету «Небесної музики».

«Усе скінчилося,— сказав він собі,— і не треба оракула, щоб це зрозуміти. Я відчуваю Ситуацію. Цим пахне у повітрі. Поразкою. Важко достеменно сказати, чому так трапилося. Теоретично ми могли б продовжувати. Крамниця за крамницею, інші міста. Але... Щось не так. І ніякі зусилля та винахідливість цьому не зарадять.

Хотілося б мені дізнатися, у чім річ.

Але я ніколи не дізнаюся.

Що нам варто було зробити? За що взятися замість цього?

Ми пішли проти Ситуації. Проти Дао. Проти течії, у неправильному напрямку. А тепер всюди розпад. Руїна.

Нас захопило інь. Світло повернулося до нас задом, пішло геть.

Ми можемо лише підкоритися».

Поки він стояв під карнизом, поспіхом затягуючись своєю сигаретою з марихуаною, бездумно втупившись у потік машин, до нього неквапно підійшов звичайний з вигляду немолодий білий чоловік.

— Ви містер Фрінк? Френк Фрінк?

— Саме так.

Чоловік дістав якийсь згорнутий папір і посвідчення.

— Я з департаменту поліції Сан-Франциско. У мене ордер на ваш арешт.

Він уже тримав Фрінка за лікоть, арешт відбувся.

— За що?

— Шахрайство. Містер Чілден. «Американські художні ремесла».

Коп силоміць повів Фрінка вздовж тротуару. До них приєднався ще один коп, також у штатському, і тепер вони обступили Фрінка з обох боків. Його потягнули до припаркованого «тойопета» без поліцейських знаків.

«Такі зараз часи»,— подумав Фрінк, коли його запхнули до машини між двох копів. Двері захряснулися. Машина, за кермом якої був третій коп, в уніформі, влилася у потік. «Ми повинні коритися цим сучим дітям».

— Маєш адвоката? — запитав один із копів.

— Ні.

— У відділку тобі дадуть список і зможеш вибрати.

— Дякую,— відповів Фрінк.

— Що ти зробив із грошима? — запитав один із копів через якийсь час, коли вони вже в'їжджали у гараж відділку на Карні-стрит.

— Витратив,— сказав Фрінк.

— Усе?

Він не відповів.

Один із копів похитав головою і засміявся.

Коли вони вибиралися з машини, у Фрінка запитали:

— Твоє справжнє прізвище — Фінк?

Того охопив жах.

— Фінк,— повторив коп,— ти жид.

Він показав велику сіру теку.

— Біженець із Європи.

— Я народився у Нью-Йорку,— сказав Френк Фрінк.

— Ти втік від нацистів,— сказав коп.— Знаєш, що це означає?

Френк Фрінк вирвався і побіг до гаражних дверей. Троє копів щось закричали, і біля виходу шлях йому перепинила поліцейська машина та озброєні копи в уніформі. Вони усміхнулися