Нові коментарі
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою - Народні
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

Читаємо онлайн Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

12 червня. Небезпека супроводжує нас

Закінчився другий день польоту нашого корабля в напрямі Марса. Все проходило нормально. Астронавти, зайняті своїми справами, навіть не мали підозри, яка небезпека загрожувала всьому екіпажеві. Нічого не знав і я. Та вчора ввечері на секретний зв’язок викликав мене генерал Забралов. Він повідомив, що Смирнова-Гофф, агент іноземної розвідки, знаходиться на плазмольоті. Чекістами було встановлено, що вона, після того, як її помічники викрали Кравченка і повезли на «Акулу», спішно прибула в Іркутськ. Звідти на Нову Землю повинна була вилетіти доктор хімічних наук Ельвіна Ігорівна Шаньга. За годину до посадки на літак Шаньга була затримана «санітарним загоном» з метою перевірки. Для «профілактики» їй дали велику дозу довгодіючого снотворного і поклали в психіатричну лікарню під іншим прізвищем. Потім з її документами вилетіла Ільза Гофф. Ні чекісти, ні ті, що особисто знали Шаньгу, не помітили підміни завдяки разючій, рідкісній схожості Шаньги з Ільзою Гофф.

Забралов з прикрістю повідомив, що лише після детальних досліджень фотографій Шаньги та Ільзи Гофф порівняльними обчислювальними машинами і експертами-психологами була помічена різниця у виразі очей цих двох жінок. Саме на цю разючу схожість і розраховували вороги і, як тепер виявилось, вся операція підміни члена екіпажу була задумана давно, розроблялася і проводилася з виключною старанністю. Викрадення капітана Кравченка було проведено в цей час ще й для відвернення уваги наших чекістів.

Після розмови з Забраловим я кілька хвилин не міг опам’ятатися. Шаньга — це Ільза Гофф! Та сама Ельвіна Ігорівна, яка за ці дні вже встигла завоювати прихильність і повагу всього екіпажу! Ще на Землі і тепер в космосі вона працювала більше за всіх, для кожного знаходила приємне слово, ділову або життєву пораду… От і прийшло воно, несподіване, жахливе своєю підступністю.

Командир корабля Юрій Степанович спершу й вірити не хотів, що на плазмольоті знаходиться ворог. Та прочитавши кілька разів кодовану радіограму Забралова, наказав негайно ізолювати Шаньгу — Гофф-Смирнову.

Шпигунка сприйняла арешт спокійно, лише плечима здвигнула, немов нічого не розуміючи. Обшукавши каюту Ільзи Гофф, ми зрозуміли, яка небезпека загрожувала всім нам.

На першому ж допиті Ільза Гофф пожалкувала, що її викрито за кілька днів до диверсії. Вона не викручувалася, як Курт Вурст. Побоюючись, що сама не зможе керувати плазмольотом у польоті, вона збиралася здійснити свій задум тоді, коли корабель уже буде на орбіті Марса.

Космічний міжпланетний костюм з подвійним зарядом дейтерію, підроблений ключ до кабіни магнітної катапульти давали змогу Ільзі Гофф будь-коли залишити корабель… Під ліжком у невеличкому чемоданчику було знайдено кілька ампул з бацилами швидкодіючої чуми. Я здригнувся, уявивши, як шпигунка, одягши костюм, роздушує ампули і викидається з магнітної катапульти в простір. За кілька годин на кораблі не залишається нічого живого. От саме тоді шпигунка знову повертається на корабель, робить хіміко-біологічну дезінфекцію і спокійно приводить плазмольот на Марс, куди прибуває американська ракета «Владар». Далі Ільза Гофф знаходить своїх хазяїв: «Нате вам скромний подарунок слабосилої жінки!».

Коли я розповів про план дій шпигунки Чуєву і космонавтам, вони були вражені звірячою жорстокістю ворога і стали вимагати негайного суду.

Я зв’язався з Землею, доповів про ізолювання Ільзи Гофф, її зізнання. Всі ми чекали найсуворішого присуду ворогові. Але рішення з Землі прийшло несподіване: передати на Марсі Ільзу Гофф на ракету «Владар», а нам продовжувати політ за наміченою програмою.

22 червня. На Марсі

Одержуючи від головного механіка плазмольота Микити Романовича Кудрявцева апарат «НБК-3», костюм і всі космічні лаштунки, я намагався згадати все, що колись читав про Марс. Там є атмосфера, але з перевагою азоту. Значнть, надіятися можна лише на хлорелу. Тяжіння в три рази менше земного — можна буде робити стрибки по 15–20 метрів. Передбачалася наявність рослинності і, можливо, живих істот — треба було бути уважним і обережним. Температура вдень — 10–15 градусів тепла, вночі — 40-градусний мороз.

— Перевірити теплоізоляцію костюма.

— Готовий? — глухо, крізь маску костюма запитав мене підходячи Чуєв. — Пішли в кабіну.

Я зробив крок до кабіни магнітної катапульти.

— Перевірка на герметичність костюма! — командував Чуєв.

Я з’єднав великі і вказівні пальці обох рук в рукавичках з гнучкого металу. В костюмі відразу відчувся прилив приємного тепла, в масці запахло озоном.

Я вперше виходив у космос з магнітної катапульти.

Могутній поштовх знизу викресав перед очима іскри. Я відкрив очі ширше й побачив, що іскри перетворилися в незліченні зірки. Навкруги розстилався світлий морок космосу. Мимоволі поглянувши вниз, я відчув холодок у грудях: піді мною була чорна безодня. Огледівшись, я побачив за кілометр від себе непорушну кулю плазмольота з безконечними голубими струменями, які йшли від нього до велетенської світло-рожевої планети. Вона зростала на очах і займала вже півнеба.

Раптом поряд зі мною промайнула світла пляма. Я інстинктивно стиснув кулаки, і навколо мене засвітилася голуба куля «райдуги».

— Це я! — почувся бадьорий голос Чуєва з радіошолома. — «Райдуги» не виключай, тут можуть бути метеорити.

Оглянувся, і мені стало весело: Чуєв, закований у космічні лаштунки, наближався до мене, «лежачи» ногами вперед, але, мабуть, не помічав цього.

— Тут однаково, де верх, де низ, — відповів на. моє зауваження Чуєв. — Землю бачив?

Використовуючи реактивну силу пневматичного пістолета, що викидав частину відпрацьованого диханням повітря, він «підплив» впритул до мене, вирівняв своє тіло вертикально до Марса.

— Он бачиш — та, велика, промениста?

Я побачив велику красиву зірку, яка світилася в мороці, немов вуглина в згаслому багатті.

— Далеченько ми забралися, майоре, — тихо сказав Чуєв. — Але через місяць польоту від Марса навіть Сонце нам буде здаватися ось такою ж зірочкою.

Наші дві «райдуги», мов дві світлі порошинки в темені ночі, поволі попливли до величезного диска Марса. Час від часу від цих

Відгуки про книгу Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: