Її величність кішка - Бернард Вербер

Найрозумніші?

— Втім, вони мають одну слабкість: не переносять холоду. Пережити зиму без шерсті досить важко.

Сфінкс нарешті завдав собі труду розплющити очі й поглянути на нас. Він розглядає нас своїми великими блакитними очима, а я тим часом розглядаю його рожеву шкіру. Мушу визнати, я заінтригована. Його зморшкувата шкіра і морда без вібрис натякають на те, що він старий, проте його запах говорить протилежне. Якщо уважніше придивитись, у сфінкса дуже проникливий погляд. Він хитає головою і звертається до нас:

— Звідки ви?

— З Парижа, міста на півночі, — відповідає Піфагор.

Сфінкс схвально киває і веде далі:

— Я думав, що Париж уже повністю зруйнований пацюками, що вони вже завоювали його через лінії метро і каналізацію.

— Ні, не повністю. Посеред річки ще залишився острів, який чинить опір завойовникам. Саме звідти ми й прийшли.

— А чому ви втекли, якщо були добре захищені?

Я стаю на задні лапи, щоб мати більш переконливий вигляд:

— Наш острів в облозі, його оточили тисячі щурів. Їм не вдалось проникнути на острів, але ми заблоковані.

Кіт знову киває головою на знак розуміння (моя матуся казала, що рух головою вгору-вниз означає універсальний знак згоди, бо так робить дитина, коли хоче материнського молока, а коли не хоче, то хитає головою справа наліво. Не знаю, чи є ця інформація в Енциклопедії Відносного і Абсолютного Знання, але треба буде сказати про це Піфагорові).

— В такому разі, як вам вдалося звідти вибратись?

— Повітряним шляхом.

Він вперше здається здивованим, це видно з того, як він підводить вгору лінію лисих брів.

— Ви вмієте літати, як птахи?

— Ні, наші слуги люди змайстрували апарат, легший за повітря, він може високо літати і перевозити котів. Так ми зуміли перетнути пацючу лінію облоги.

Він дивиться на мене уважніше:

— І де ви приземлилися?

— Біля Версальського палацу, притону пацюків.

Сфінкс втомлено зітхає, ніби вся ця розмова знудила його.

— Ми знаємо, хто їхній лідер, — каже Піфагор.

— Так? Ну і хто він?

— Маленький білий щур з червоними очима, який став мутантом через експерименти, які на ньому проводили люди. Ці експерименти дали йому змогу отримати доступ до людських комп'ютерів, а значить, і до людських знань, тому він розумніший за інших.

На цей раз сфінкс подає знак киці, що вилизує йому спину своїм рапатим язиком, зупинитись. Він випрямляє хвіст, я не можу приховати здивування. Він рожевий та гладкий, схожий на пацючий, лиш на кінчику стирчить кілька срібних волосин.

Цей вигляд викликає у мене дивне відчуття. Мені хочеться послухати його, але я намагаюсь ігнорувати, проте це наче хвиля, що піднімається по жилах до мозку та спричиняє нестримне тремтіння у верхній щелепі. Мені щипає в горлі, кортить широко відкрити рот і голосно дихати.

Ні, тільки не зараз.

Я стримую, як тільки можу, цей тиск, тому що відчуваю: не можна давати собі волю. Але це бажання непереборне, в мене просто закипає мозок.

НІ, НЕ МОЖНА! ТІЛЬКИ НЕ ЗАРАЗ.

Але я більше не можу стримувати себе і здаюсь. Це повне вивільнення. Я починаю голосно видихати повітря, клацати язиком, кашляти, плювати.

Це я зараз… сміюся!

Сфінкс здивовано спостерігає за мною. Він, мабуть, думає, що я хвора. Але, оскільки він помічає, що мої очі не можуть відірватися від його хвоста й пучка з десятьма довгими волосками, він, мабуть, зрозумів, що я насміхаюся з нього.

Всі зацікавлено дивляться на мене. Лише Піфагор справді зрозумів, що сталось, і дає мені знак зупинитися. На диво, чим більше я відчуваю його сум’яття та сором, тим більше мені хочеться сміятись. Іншими словами, чим краще я розумію, що треба припинити, тим менші мої успіхи.

Я нічого не можу вдіяти.

Усьому виною сміх.

Здається, я щойно отримала третій урок людства після любові та мистецтва, а саме гумор, і він дає змогу побачити істинну абсурдність деяких ситуацій, що веде за собою нестримне бажання сміятися. Шкода, що воно приходить у найбільш недоречні моменти.

Я кашляю і плююся.

— Дозвольте поцікавитись, якого біса? — запитує сфінкс.

— Я (мені важко нявчати і тамувати сміх водночас) я… я…

Я мушу відірвати погляд від його хвоста!

— Вибачте, — втручається Піфагор. — Це така… алергія. Тут, мабуть, пилок або порох. У неї явно алергічний напад.

— Так, розумію, просто я вперше таке бачу, — відповідає безбородий кіт.

— Я… я…

Я далі затинаюсь і нездатна нявкнути нічого іншого.

Піфагор приходить мені на допомогу, поки я дивно кашляю.

— Вона говорила про те, що нам потрібна ваша поміч, щоб розбити облогу острова Сіте в Парижі. Вистачить сотні котів, щоб прорвати блокаду. Ви нам допоможете?

Тепер у мене спазми, тому я встаю за сіамцем, щоб перестати дивитись на той кумедний хвіст, чиє нервове посіпування ще дужче смішить мене.

— А якщо я відмовлюся? — сухим тоном запитує сфінкс.

— Усі жителі нашого острова загинуть, — відповідає сіамець.

Ситуація погіршується і стає критичною, бо я починаю сміятися ще сильніше.

ПОТРІБНО НЕГАЙНО ЗУПИНИТИСЬ. ГУМОР БЕЗГЛУЗДИЙ ТА НЕБЕЗПЕЧНИЙ.

Однак мені не вдається. Я проти цього безсила.

— Якщо все, що ви розповіли, — правда, то мені треба подумати… — нявчить сфінкс.

Він знову нервово б’є своїм лисим хвостом об землю.

— Ви маєте сумніви? — обурюється Піфагор.

— А хто б не мав? Як-не-як, пацюки — це грізні суперники.

— Так, їх багато, але вони менші, до того ж не мають гострих кігтів та ікол.

Кіт із рожевою гладкою шкірою закручує хвіст у спіраль, це має означати, що він поринув у роздуми. Його хвіст нарешті зник з мого поля зору, тому я перестаю сміятись.

На хвилину запала тиша. Він веде далі:

— Ну гаразд, якщо ми вам допоможемо, що далі? Щури швидко розмножуються. У них частіші вагітності, цього ви не заперечите.

Піфагор відповідає:

— Це тому, що ми недостатньо часто кохаємось. Якби всі коти частіше злягались, то в нас би було більше кошенят і ми б швидко створили армію, яка…

— Вбити швидше, ніж народити.

— Це правда. Але якщо ми об’єднаємось, то зможемо перешкодити їм завоювати світ. Наша котяча сила у єднанні. Однак, щоб перемогти, ми маємо відмовитись від деяких вроджених рис, як індивідуалізм чи егоїзм.

— Завтра я повідомлю вам про своє рішення. А поки — ви наші гості, почувайтесь як вдома. Відпочиньте. Нунур покаже, де можна примоститися, щоб набратися сил.

Сфінкс подає знак, і тут же прибігає великий коричневий пухнастий кіт.

— Мене звати Нунур, — каже новоприбулий.

— Люди так називають