Її величність кішка - Бернард Вербер

Він і вухом не веде, лише крутить хвостом, ніби каже: «Можеш говорити, скільки влізе, мене це більше не цікавить».

Ми мовчки йдемо до ніші сфінкса, де він, як завжди, лежить в оточенні кішок. Від них усіх так несе гормонами, аж очі печуть. Сфінкс жує горобця, який, видно, мав необережність прилетіти напитися води з цистерни. Його важко не помітити, він неохайно їсть та голосно плямкає. Біля морди літають маленькі пір’їнки.

На нашу зустріч зібралось багато котів. Сфінкс подає нам знак підійти ближче і каже з повним ротом:

— Я ознайомився з усіма деталями вашого прохання…

Він робить довгу паузу, під час якої гризе горобця. Я не стримуюсь:

— Дозвольте поцікавитись вашим рішенням?

Він глибоко вдихає, видихає і відповідає:

— Якщо підсумувати ситуацію, повіривши вашим словам, дорога Бастет, то, з одного боку, ми маємо кількасот голодних котів і людей, що опинились у пастці на острові; а з іншого — сотні тисяч пацюків з мудрим лідером на чолі. Правильно?

— Так, але…

— Що ж до нас, наша група налічує дев’ятсот тридцять одного кота. Так, ми, звичайно, могли б вам допомогти, але справжнє питання, яке я повинен поставити собі: що ми з цього будемо мати? А ви повинні запитати себе: чи у випадку перемоги це змінить нашу долю надовго?

Він розкручує хвіст, напевно, щоб перевірити, чи я знову розсміюся. Як не дивно, мені більше не смішно. Він розвиває свою думку:

— Наша допомога принесе лише тимчасовий результат. Ми пожертвуємо багатьма життями, щоб на короткий час відкласти неминуче.

— Тобто?

— Ну ж бо, Бастет, будьмо реалістами: навіть якщо ми переможемо пацюків у битві, війну виграють вони.

Він подає знак своїм підлеглим у перших рядах, й ті наближаються до нас.

— Як лідер зграї я маю обов’язок передбачати майбутнє та захищати мою спільноту від можливих небезпек.

— Але…

— Мені шкода. Якщо подивитися правді у вічі, то варто визнати, що я вірю не у «наше, котяче», а «їхнє, пацюче» майбутнє.

— Але ж протистояти їм було б…

— Даремно. Навіть якщо припустити, що ми виграємо одну битву, то нас не стане на майбутні. Бастет, ми не зможемо виграти війну проти щурів. Нас просто недостатньо.

Я рефлекторно починаю випускати і втягувати кігті, а це означає лише одне — глибоке занепокоєння.

Зараз він мене виведе з рівноваги.

Не знаю, як ви, а я терпіти не можу, коли зі мною не погоджуються.

— То що?

— Ми вам не допоможемо, — відрізає сфінкс.

— Шкода, але тут нічого не вдієш, — каже Піфагор, — ходімо звідси, Бастет. Нам не можна гаяти часу.

Коти навколо нас виглядають вороже, деякі перекривають нам шлях, щоб не дати втекти єдиними сходами. Сфінкс перестає жувати, гидливо відкидає тіло наполовину згризеного горобця.

Мені більше аніскілечки не смішно. Гумор таки залежить від ситуації.

— Проте, якщо я добре зрозумів, опір острова не до вподоби королю пацюків, — веде далі він.

Сфінкс розкручує рожевий хвіст, кінчиком його ляскає по своєму трону.

— Якщо ми здамо вас Тамерланові, можливо, він подякує і захоче співпрацювати з нами.

— Ви ж не збираєтеся здати нас ворогам? — здивовано кажу я.

— Зрозумійте мене: я ставлю наші інтереси на перше місце. Я — лідер своєї зграї. Ви — своєї. Тут немає нічого особистого; можливо, ви б зробили те саме на моєму місці.

— Мені б ніколи не спало на думку зрадити свій вид! Це аморально.

— Ви розповідаєте мені про «мораль»? Це поняття, яким оперують люди. У котів головне лише виживання. Тому, я думаю, наші шанси на виживання будуть значно вищі, якщо ми віддамо вас «вашим» ворогам пацюкам.

Я обводжу поглядом всю зграю, зазираю кожному в очі. Тут зібралися різні породи, Піфагор навчив мене розрізняти їх і я запам’ятала точні назви: тибетець, абісинка, бірманська кішка, шартрез, девон-рекс, японський бобтейл, британська довгошерста, яванез, норвезький кіт, перс, шотландська висловуха…

Вони всі опускають очі.

Які вони ниці!

Якщо самці й далі будуть мене так розчаровувати, то я перейду на самиць.

Зізнаюсь, мені вже доводилось пережити різні цікаві відчуття. Із самками довші прелюдії, тоді як самці завжди поспішають і не вміють підготувати тебе.

Проте зараз не час на сексуальні фантазії.

Нунур підходить і дає знак іти за ним. Сфінкс нявчить з трону:

— Я хочу, щоб ви знали: в цьому рішенні немає нічого особистого. Знаєте, чим я керуюсь? Зізнаюсь: нам страшно.

Піфагор не витримує.

— Ви не тільки боягузи, а й колабораціоністи. Скажу вам те саме, що сказав Вінстон Черчилль, коли міністр Чемберлен підписав Мюнхенську угоду, за якою Чехословаччина переходила до рук нацистів: «У вас був вибір між війною і безчестям. Ви вибрали безчестя і отримаєте війну!»

Ніхто не розуміє, про що він говорить, що це речення означає, але всі відчувають, що для сіамця це пекуча образа. Проте, схоже, сфінкса його слова не дуже зачепили:

— Я знав ангорського кота, який увесь час спав. Його звали Вінстон. Коли не спав, то думав про їжу. Якщо ваш Вінстон схожий на цього, то він не найвідчайдушніший герой.

Моє перше негативне враження про сфінкса цілком справдилося. Та й користі з нього ніякої. Це змушує мене переглянути свою позицію щодо нашого виду. Виявляється, не всі коти благородні.

Не встигли ми й подумати про втечу, як уже опинились у міцних лапах двадцяти найбільших та найсильніших котів, які штовхають нас сходами вгору.

Ми чуємо ревіння. Це не Ганнібал, а гроза. На мить яскраве світло пронизує діри в даху резервуару, й починається дощ. Жаби й ропухи квакають від радості. Вода в озері вкривається маленькими цятками від крапель, сфінкс втікає у схованку, а коти далі штовхають нас до гвинтових сходів.

Вони ж не збираються виставити нас на вулицю в такий дощ!

Знаю, що вже казала про свою ненависть до дощу, але не казала, що можу почати линяти жмутами шерсті від самої думки про те, що змокну. Боюся, що сфінкс не змилується, якщо почує це. Думаю, я йому байдужа.

Тому наступного разу, коли зустріну сфінкса, він не отримає ні моєї довіри, ні мого тіла, навіть якщо наполягатиме.

28. Кіт сфінкс

Кіт сфінкс — дивовижна тварина. Насамперед через відсутність шерсті, що робить його «голим» котом.

Окрім того, він походить не від схрещування: його безшерста шкіра з’явилась не внаслідок генетичної мутації чи людського втручання. Сфінкси завжди були такі, їхні зображення трапляються на єгипетських і ацтекських малюнках віком більш ніж три тисячі років.

Із плином часу популяція сфінксів зменшилась. Вони