Її величність кішка - Бернард Вербер

Піфагора поглинуло сонне царство. Він бачить сон, його очі бігають під тонкою плівкою повік. Його хвіст струшують легкі спазми.

Він точно бачить мене уві сні.

Я чекаю, доки всі заснуть (через життя з людьми більшість котів забули, що вони нічні тварини, тому сплять уночі). Коли сотні котів під дахом водонапірної вежі починають хропіти, я крадькома вислизаю з нашої схованки.

Я прямую до ніші сфінкса.

Він спить на своєму троні. Біля його лап лежать самиці із заплющеними очима. Я дивлюсь на них і бачу, що я краща за всіх.

Я підкрадаюся до сфінкса та ніжно буджу його, облизавши внутрішнє вухо. (Зізнаюсь, я люблю робити з іншими те, чого не зичу собі). Він відкриває одне зі своїх блакитних очей. Я виймаю козир, незрівнянний прийом для зваблення самців, запатентований мною. Я повертаюсь, трохи кручу задом і поволі піднімаю хвіст та оголюю задок. Я знаю, що мої залози виділяють усі можливі сексуальні феромони, які сповіщають йому про мій святковий настрій. Я ніби квітка, що виділяє пилок для зваблення бджоли.

Та він усе ще вагається. Це підтверджує мої сумніви: хоча сфінкси й славляться своїм давнім походженням та кмітливістю, це спрацьовує проти них, бо заважає швидко реагувати.

Я торкаюсь його кінчика носа своїм та солодко муркочу:

— Ходи сюди, рожевий красеню.

Він вагається, чи вступати у війну, чи кохатись.

— Ну ж бо, я знаю, що ти хочеш, — наполягаю я.

У дію вступає моя наступна стратегія зваблення. Я кінчиком кігтя легенько дряпаю його по носі й запихаю кігтик вказівного пальця у його рожеву ніздрю. Проливається крапля крові, майже в тон його рожевої шкіри. Він дивиться здивовано.

Потім я опускаю очі, щоб вибачитись і продемонструвати покірність. Поранити, а тоді приголубити: немає нічого кращого, щоб вивести з рівноваги і підкорити. Моя маленька сценка спрацювала: він принюхується до мене й дає знак іти за ним, мабуть, щоб відійти від його самиць.

Ми піднімаємось на вершину водонапірної вежі та виходимо назовні, там, у світлі місяця, він вирішує залізти на мене. Скажу чітко: я роблю це суто зі стратегічних міркувань, я вважаю цього типа огидним, але якщо треба пройти через це заради нашої спільноти, я готова принести в жертву власне тіло. Така я мучениця-дипломатка.

На моє превелике здивування, коли він увійшов у мене, то я відчула, що в нього дуже тонкий прутень без гострих шпичаків, які є в інших котів (як я вам вже казала, для видалення залишків сперми попереднього партнера). Гладенький пеніс у гладенькому тілі. Ніби… маленька спаржа.

Я знову ледь не пирскаю зо сміху, але стримуюсь, розуміючи стратегічне значення моменту. Я зосереджуюся. Щоб зберегти серйозний вигляд, я думаю про Тамерлана. Однак мене відволікають непристойні думки. Замість його пеніса я уявляю, що він проникає в мене своїм тонким пацючим хвостом з кількома волосинками на кінчику. Ця фантазія викликає в мене негативні відчуття, а слідом — нестримне бажання вибухнути сміхом.

Але необхідно бути серйозною. Я помічаю, що любов і гумор — непоєднувані явища. Або сміятись, або насолоджуватись.

Я намагаюсь відволіктись від дискомфорту мріями та пробую з допомогою техніки регресивного гіпнозу, про яку мені розповідав Піфагор, зануритись в одне зі своїх дев’яти попередніх життів. За його словами, потрібно уявити коридор із дев’ятьма пронумерованими дверми з дверцятами для котів.

Я заходжу в перші дверцята: бачу бездомного кота, найімовірніше, з минулого століття, мабуть, він — це я. Потім я пролажу в інші дверцята, тепер я кошеня в будинку. За наступними — я дикий кіт у горах. Потім гепард у савані. Зайшовши в останні дверцята, я опиняюсь у Стародавньому Єгипті.

У мене на грудях намисто у формі трикутника, оздоблене блакитним дорогоцінним камінням. Навколо мене тлум людей, переодягнених у котів, вони стоять навколішки й повторюють моє ім’я.

— Бастет! Бастет! Бастет!

Я мовчу, я просто насолоджуюсь. Потім усі починають танцювати під ритмічну музику. Чоловіки та жінки разом із котами й кішками. Вони всі щасливі, в радості поклоняються мені.

— Бастет! Бастет! Бастет!

Це надзвичайне відчуття, на жаль, не тривало довго. Щойно сфінкс увійшов у мої нутрощі, він дав мені зрозуміти, що бажає залишитись там і не втомлювати себе другим проникненням.

Ох ці чоловіки! Вони такі егоїсти! Моє задоволення байдуже йому. Він думає лише про своє. Варто було б знову вдарити його, але я собі нагадую, що все це заради порятунку мешканців острова Сіте, а не для розваги.

Я придушила свою гордість і без нарікань повернулась до виділеної нам ніші. Там розбудила Піфагора і дала йому зрозуміти, що хочу його. Тут і зараз. Замість того, щоб задовольнити мене, він запитує:

— Де ти була?

— Там, де могла посприяти рішенню на нашу користь.

— Ти пішла до сфінкса? Тільки не кажи, що переспала з цим типом!

— А що, ти заздриш?

Його вуха загинаються назад — і це його відповідь.

Я обурено переконую:

— Ревнощі — не для котів, це людське почуття. Я не чиясь власність. Це нечувано! Поживши з людьми, ти став таким же ревнивим, як вони!

— Але ж ми з тобою разом подорожуємо, разом живемо, ми все робимо разом!

— То й що? Тепер це означає, що ти маєш ексклюзивні права на мене? Чому я повинна обмежуватись тобою, якщо я так люблю все нове та різноманітне? Ти мій основний партнер, але я дивлюся ширше і маю право розпоряджатися своїм сексуальним життям не лише задля задоволення власних бажань, а й у колективних інтересах.

— Та цей сфінкс, він… огидний! Без шерсті, з купою зморшок, він бридкий!

— А ти вважаєш себе красунчиком?

Я випалила, не подумавши. Піфагор образився. Його вуха опускаються ще нижче. Його хвіст нервово здригається. Звісно ж, це правда, Піфагор, без сумніву, красивий, а сфінкс огидний.

Найкращим способом захисту є напад, і я відповідаю:

— То я мала рацію, ти ревнуєш, як примітивний чоловік, що думає про жінок як про своїх власних ляльок!

Він ошелешений таким докором, я веду далі, досить претензійно:

— Послухай, примітивна й самозакохана істото: ми не створені, щоб комусь належати, особливо кішки. Ми створені бути вільними!

Далі — лагідніше:

— Тобі пощастило, я не гніваюся на твою ревнивість. Давай покохаємося, тобі відразу стане легше.

Для підтвердження своїх намірів я показую йому задок. Вгадайте його реакцію. Він відмовляється!