Її величність кішка - Бернард Вербер

Згори ми бачимо будівлі, зведені людьми. Що ближче ми підходимо, то гірше передчуття в мене з’являється. Це моя візіонерська сила. Можливо, такі здібності й пояснюють, чому я лідерка.

— Нам не варто туди йти, — кажу я Піфагору.

Але він самець. Хоч у нього є штучно розвинені таланти завдяки Третьому Оку, проте немає загостреної природної інтуїції, як у нас, самиць.

— У нас немає вибору, ми не можемо оминати всі будівлі, бо так не знайдемо нікого, хто б нам допоміг, — дорікає він.

Гадаю, його принцип божевільних ропух теж має свої межі.

Наталі виходить на вершину пагорба та оглядає краєвид. Звідти краще видно будинки вдалині.

Наталі з Піфагором розмовляють через смартфон, після чого він каже:

— Це Версальський палац.

— Що?

— Найбільший і найвеличніший палац за всю історію людського панування.

Наталі виймає з рюкзака бінокль. Пояснює, що з допомогою цього приладу можна розгледіти замок з великої відстані. Вона уважно дивиться в бінокль, потім виймає з рюкзака ще один, менший.

— Це дитячий бінокль, який вона знайшла в одному з помешкань на острові Сіте. Вона взяла його для нас, — каже Піфагор. — Побачиш, ми теж можемо користуватись ним.

Він бере його в лапи, затискає подушечками і підносить до очей.

Довго роздивляється замок. Видно, що його щось тривожить.

— Там сила-силенна пацюків.

— Дай сюди! Я теж хочу подивитись, — нетерпляче нявчу я.

Я дивлюсь у дві дірки; моя служниця налаштовує скельця і раптом стається щось жахливе: я бачу юрмища пацюків!

Моє серце на мить зупинилось. Я відстрибую від цього моторошного предмета і знов опиняюсь у безпеці біля Піфагора і Наталі на схилі пагорба.

Я за секунду перенеслася туди! Як це взагалі можливо?!

Знову заглядаю в бінокль і знов опиняюсь наче в оточенні пацюків. Я кидаю бінокль об землю.

— Що це, до біса, таке?!

— Та не хвилюйся, Бастет. Це оптична ілюзія. Ти думаєш, що ти біля об'єкта, на який дивишся, але насправді це не так, — пояснює сіамець.

Я ковтаю слину. Без сумніву, люди зуміли створити своїми вмілими руками неймовірні прилади, таємниці яких нам, котам, треба буде розгадати за будь-яку ціну.

Наталі, відчувши мій розпач, гладить мене по голові та пропонує знову подивитись у бінокль. Я зітхаю і стараюсь дивитися впевненіше.

Наталі зменшує зображення, що дає панорамний, більш віддалений вид. Тепер я бачу Версальський палац в усій красі. Так ось що мав на увазі пацюк-полонений, коли говорив про «великий людський дім»? Це величезна споруда. Я збільшую зображення.

Завдяки цьому магічному біноклю я можу розгледіти всі деталі так, наче я там. Я бачу ворота, статуї, стіни, оздоблені скульптурами, а головне, безліч щурів, які заповнили весь двір і перший поверх замку.

Подивившись у бінокль, я розумію, що, по-перше, їх не тисячі, не десятки тисяч, а сотні тисяч. По-друге, вони надзвичайно організовані. В центрі двору височіє багатометрова піраміда, побудована з круглого бежевого каміння. На верхівці розташоване щось, схоже на маленьку платформу, ніби оглядовий майданчик.

Придивившись уважніше, я розумію, що це не кругле каміння.

Ні, це неможливо!

Це складені в піраміду черепи людей! Мені по шкірі пробігли мурашки.

У мене тремтять лапи, але я далі розглядаю палац. Я збільшую зображення.

Згодом помічаю маленького білого щура, якого несуть шестеро інших. Усі вклоняються йому. Він вилазить на гору черепів та влаштовується на вершині на маленькій платформі.

Це точно він.

Тамерлане, то ось ти який.

Він ще менший, ніж я уявляла. У нього червоні очі, наче налиті кров’ю. Я навіть бачу, попри велику відстань, Третє Око в нього на чолі. Усе в його вигляді говорить про авторитет. До речі, всі пацюки довкола прищулюють вуха на знак покори.

Білий щур свище, його піддані відповідають свистом на тій самій частоті, утворюється неприємна звукова хвиля. Тоді Тамерлан повільно зводиться на задні лапки, ніби ця позиція природна для нього.

Він знову свище, на тон вище, — і всі пацюки теж стають на задні лапки й свистять у відповідь.

— Не варто стирчати тут, — вигукує Піфагор. — Зважаючи на їхню кількість, є велика ймовірність, що вартові роблять обхід. Якщо вони знайдуть нас, то навряд чи нам пощастить вижити.

Я не слухаю його, бо дуже зайнята спостереженням за сценою, що розгортається в мене на очах: новий пацючий король, білий з червоними очима, стоїть на вершині піраміди з людських черепів. Здається, він виголошує промову. Я запитую Піфагора:

— Ти бачив вічко в нього на чолі? Воно менше, ніж у тебе. Як ти це поясниш?

— У мене вбудований класичний USB-вхід, а в нього — мікро-USB. Це нові, менші прилади. Ну ж бо, Бастет, ходімо звідси.

— Зачекай, це ж непересічна нагода зблизька роздивитися наших ворогів.

— Якщо ми їх бачимо, то й вони можуть нас побачити.

— Ми далеко. У них же немає бінокля.

Піфагор настовбурчує кінчик хвоста. Я помічаю, що на нас біжать близько сотні пацюків.

Гаразд, на цей раз визнаю, сіамець мав рацію. Ми щодуху втікаємо, але друга група пацюків перекриває нам шлях. Я не можу повірити, що після всього, що нам довелось пережити, щоб сюди дістатись, ми потрапимо в полон!

Ми біжимо ще швидше, і нам вдається відірватися. Ми ховаємось високо на дереві, щоб уникнути нічної атаки.

Наталі, своєю чергою, вирішує залишитись біля дерева, тому що боїться впасти уві сні. Гадаю, якщо вночі на неї нападуть пацюки, то вона закричить і розбудить нас, а ми допоможемо їй втекти.

Ми з супутником нарешті в безпеці. Я дивлюся в його глибокі, красиві, блакитні очі:

— Хм… Здається, ми маємо справу з направду небезпечним пацючим королем.

— Думаю, що нам кінець, — лаконічно відповідає він.

Ми трохи вилизуємо одне одному шерсть, щоб заспокоїтись, потім притуляємось, а наші хвости переплітаються та зближують нас іще більше. Я не так песимістично налаштована, як Піфагор. Кажу собі, що доки жива, я в силах діяти. А доки ми разом з сіамцем, то в нас є надія на перемогу.

Для мене Піфагор найкрасивіший і найрозумніший з усіх на світі самців.

24. Піфагор

Мислитель Піфагор прославився своєю теоремою, яка співвідносить довжину сторін прямокутного трикутника за формулою: а2 + Ь2 = с2 (сума квадратів катетів дорівнює квадрату гіпотенузи). Але це не єдина заслуга Піфагора. Він придумав слова «філософія» та «математика». І