Найближчий (ЛП) - Грег Іган

Кейт кивнула, погоджуючись, і продовжила.

— Хвороба вразила мою сестру тієї ж ночі, що й чоловіка і сина. Але сьогодні вранці… — Вона опанувала себе, готова пережити важкі моменти, якщо її власний викривальний досвід когось зачепить. — Я зателефонувала подрузі, яка останніх два місяці пробула в Америці, і…

Ніхто її більше не слухав: усі пообертали голови в протилежний бік складу, до завантажувальної рампи. До їхнього гуртка наближалася якась жінка. І хоча вона йшла, не піднімаючи очей, а голова в неї була поголена, Кейт упізнала її за формою обличчя, коли та потрапила під жовте світло гасових ламп.

Четверо з їхнього гуртка підвелися; слідом підвелася й Кейт. Усі по черзі обійняли Наталі, відтак Ґері представив її Кейт.

Кейт мовчки потисла їй руку. Наталі уникла зустрітися з нею поглядом. Усі шестеро повмощувалися на картатому шерстяному пледі для пікніків, що його Ґері розстелив на бетонній підлозі.

Наталі проголосила:

— Це має статися сьогодні ввечері.

— Ви впевнені? — запитав Ґері. — Як тільки ми розкриємо свої наміри, шляху назад не буде. Та й, думаю, я міг би залучити більше охочих. Роуен кудись пропав, але він ще може…

— Ні. Ми не можемо більше чекати. — Наталі говорила спокійно, але владно. — Нам потрібно подати сигнал усім тим людям, з якими ми досі не маємо зв’язку. Нам потрібно дати їм знати, що вони не самотні, що на їх боці ціла армія. Треба подати приклад, який вони зможуть наслідувати.

— Я розумію. — Ґері обвів поглядом гурток. —   Усі готові?

Всі, окрім Кейт, кивнули, але вона помітила, що Ахмед невпевнено поглядає на неї. Якщо вона дасть йому більше підстав сумніватися, то може з’явитися шанс зруйнувати одностайність.

Вона подала голос:

— Чи не дозволите поділитися з вами однією історією? Це займе не більше хвилини. — Слід було забути про Емілі та про її голосову пошту; тут потрібне було щось таке, що зачепило б за живе.

Ґері зиркнув на Наталі, промовив:

— Так, звісно.

— В ту ніч, коли я покинула свою сім'ю, — почала Кейт, — я довго їздила вулицями, намагаючись вирішити, що ж робити далі. І тоді подумала: поїду-но до сестри. Вона допоможе мені, вона все зрозуміє. У мене не було при собі телефона, отож я не могла з нею зв’язатися. Але, чим ближче я під’їжджала до її дому, чим більше думала про те, щó буде, коли постукаю в її двері, тим більше зростала у мені певність, що вона вже канула туди, куди канули чоловік і син. Я знала, що сестра точнісінько така, як вони — навіть не бачачи її, навіть не розмовляючи з нею.

— І тоді я вирішила: краще поїду до свого друга Кріса. До нього набагато далі, але я йому довіряла. Отож я звернула на південь, туди, де він живе, радіючи, що ще маю когось, на кого можу покластися. І от — трапилося те ж саме. Я ще не доїхала; я ще його не побачила, я ще не почула його голосу. Але вже була цілком певна, що він випатраний.

— І що б це мало означати? У мене що, якесь магічне відчуття? Я тепер можу розпізнати того, хто змінився, навіть увіч його не побачивши?

Наталі процідила:

— Ви здогадалися, ото й усе.

В її поведінці дедалі більше проглядала знервованість і намагання захиститися. Вона була розумною жінкою; вона знала, що не існує ані інтуїції, яка могла б так працювати, ані вартого довіри передчуття — за відсутності хоча б єдиного факту, яким воно могло б керуватися.

— Але це почуття було дуже сильним, — не вгавала Кейт. — Не менш сильним, ніж тоді, коли я бачила, на що перетворився мій чоловік, який лежав поруч зі мною в ліжку. І йому я теж не дозволила заговорити. Я просто знала, і це було мені так ясно, як божий день. Але тепер, якщо бути до кінця чесною з собою, — боюся, що це не вони були тими, хто змінився. Боюся…

Наталі оскаженіла. З криком накинулася на Кейт і почала гамселити її кулаками. Лінда й Ахмед схопили Наталі, намагаючись відтягти, але вона продовжувала верещати й сипати стусанами. Сюзанн заридала; її погляд, спрямований на Кейт, був повен жаху, наче та встигла прохромити серця усім її п'яти товаришам.

Кейт продовжила розпочату тираду. Їй було гидко від власної жорстокості по відношенню до жінки, яка вже й так була знищена горем, але вона була рішуче налаштована закінчити цю роботу заради тих, хто все ще був схильний іти за Наталі.

Отож Кейт продовжила, захлиналась словами:

— Боюся, що це саме я змінилася. Пес бабрався в кажанячому лайні і захворів, а я дозволила йому лизати моє обличчя. Моє обличчя, а не чоловікове і не синове. Я думала, що вони втратили все те, що робило їх людьми, але тепер я знаю: все це відбувалося в моїй голові.

— Несподіванка! — гукнув Реза з дальнього кінця майданчика для відвідувачів. На руках у нього був малюк.

Кейт нерішуче наблизилася.

— Це справді він?

Вона відразу пошкодувала про ці слова, що так необережно їй вихопилися, але якщо Реза й почув у них щось більше, ніж фігуру мови, він жодним чином цього не показав.

— Як же ж він виріс, — додала Кейт.

— О так. Я його відгодовую, щоб віддати в школу сумо.

Він посміхнувся і простягнув Майкла їй.

Кейт завагалася, боячись, що дитина не впізнáє її, адже минуло так багато часу. Проте хлопчик спокійно дивився їй в лице і жодним чином не протестував, коли вона врешті взяла його на руки.

Вони сіли всі разом на лавочку.

— Твоя борода геть вийшла з-під контролю, — промовила