Найближчий (ЛП) - Грег Іган

Лише луна відбилася від стін.

Фігура обернувся й відповіла:

— Все добре. Тут ніхто не докучатиме.

Кейт підійшла. Їй знадобилася хвилька часу, щоб переконатися, але, придивившись, вона була певна: цей хлопчина — Роуен да Сілва.

— Мене звуть Кейт.

Він простяг руку, вона потисла, але свого імені він не назвав. Вона озирнулася.

— Ми тут самі?

— Так, зараз самі. Вночі буває набагато більше людей.

— Я чула, що тут гарне місце, — сказала Кейт, — але ніколи не знаєш, поки не побачиш на власні очі.

Роуен неуважно кивнув, тоді опустив погляд і понуро втупився у підлогу. Якщо він дійсно страждав від тієї ж хвороби, що вразила Резу, Кейт було важко розпізнати її прояви. Якщо у випадку з Резою мала місце просто-таки зяюча прірва між тією людиною, яку вона знала, і тим вітринним манекеном, яким він став, то з цим хлопцем у неї не було жодної надії на допомогу в розпізнанні симптомів.

— Скільки тобі років? — запитала вона м’яко.

— Шістнадцять, — збрехав він.

— Не ужився з батьками?

— Вони мертві.

Кейт промимрила:

— Мені шкода.

Вона замислилася, але вирішила не підштовхувати його до нарікань, які неодмінно будуть прикрашеними.

— Мій чоловік, як би це сказати… показав мені інший бік свого єства.

— Він напав на вас?

Кейт хотілося сказати «так»; для неї важило лише одне — аби її історія була правдоподібною. Але щось у ній повставало проти того, щоб скотитися до наклепу.

— Ні. Він просто змінився.

Роуен зітхнув:

— Ви тут почуєте багато такого.

Він підвівся, взяв свій клунок з постіллю і картонну табличку.

— Коли я хочу їсти, то готовий побити весь отой натовп, що суне як отара на обідню перерву.

— О, так. Удачі.

Навряд чи він піде їсти у місто, коли там час обідньої перерви для клерків; він мав на увазі найближчий торговий центр, за сорок хвилин звідси. Кейт вичекала п'ять хвилин, тоді рушила за ним. Вона помітила його на головній дорозі — він дотримувався саме того маршруту, якого вона від нього очікувала, тоді швидко перейшла на меншу паралельну вулицю, уникаючи ризику бути викритою, якщо йому заманеться обернутися. Перетнувши кілька бічних вуличок, вона невдовзі досить добре вловила ритм його руху, отож відчула впевненість, що не загубить його.

До торгового центру було вже зовсім близько, коли вона помітила, що Роеун мостить свій клунок з постіллю й табличку на вулиці біля входу. Кейт зупинилася під деревом і записала відео, тримаючи телефон в одній руці, а іншу притиснувши до тіла; повільно зробила панораму і нахил, щоб розгорнути зумовану рамку в різних напрямках, які, як вона сподівалася, мали б зімкнутися довкола нього. Це спрацювало досить добре; їй вдалося витягти нерухоме зображення, на якому Роуена можна було чітко розгледіти.

Кейт обійшла торговий центр і увійшла через інший вхід, відтак знайшла там кав’ярню. Вона вже витратила всі свої дрібні гроші, отож довелося витягти заховану під устілкою п'ятдесятидоларову купюру. Втім, зважаючи на вибір гардеробу і гострий запах немитого тіла, набутий після того, як, востаннє помившись у притулку, встигла пройти з десяток кілометрів у спеку, — вона ніколи ще не почувалася більш невпевненою у собі, але офіціантка взяла її гроші без жодних ознак зневаги і дала їй пароль від wi-fi разом з кавою.

Кейт увійшла в Gmail, створила обліковий запис і надіслала фотографії Роуена з геотеґами на адресу його матері. Вона мала зважати на те, що пані да Сілва тепер уже знає, що її відсторонили, отож залишила цього листа з приватними відомостями анонімним і заборонила собі — хоч як хотіла — запропонувати в ньому поради щодо медичного обстеження; такі поради від незнайомої людини виглядали б, мабуть, ще дикішими і небажанішими, аніж від офіцера поліції-ізгоя.

Кейт вийшла з кав’ярні й зайняла позицію під стіною супермаркету, звідки їй було добре видно Роуена. Десь за півгодини на вулиці зупинилася патрульна машина, і з неї вийшли обоє батьків Роуена. Кейт спостерігала, як вони сперечаються з сином; коли їм не вдалося переконати його піти з ними, один з офіцерів взяв хлопця за руку і посадовив у машину з мінімальним застосуванням сили.

У неї не було змоги дізнатися, чи будуть вони вживати заходів, необхідних для отримання правильного діагнозу, але був шанс, що вони, принаймні, зможуть утримати його від втечі кілька наступних днів, і за цей час вона могла б зібрати достатньо доказів початку епідемії, щоб викликати повномасштабну реакцію офіційної медицини та очистити своє ім'я до такої міри, що зможе переконатись: Роуена включено в число досліджуваних.

Коли патрульна машина поїхала, вона сіла на лавочку в торговому центрі, розмірковуючи про свій наступний крок. Зараз її фіксували камери відеоспостереження, і хоча вона й змінила зачіску, було лише питанням часу, коли хтось, хто серйозно шукає її, зможе взятися за реконструкцію її рухів.

Отож вона мала цієї ночі повернутися на склад — інакше їй не вдасться отримати ще один шанс.

Кейт очікувала, що з настанням ночі склад заполонить суцільна чорнота — хіба що випадковий промінь телефона, увімкненого в економному режимі, її розітне, — але виявилось, що деякі зі сквоттерів роздобули собі щось на кшталт гасових ламп на сонячних батареях; поставлені на ящики, ці пристрої сіяли тепле жовте світло крізь кавернозний простір. Тут була навіть невеличка портативна мікрохвильовка, яку використовували для розігрівання їжі. Атмосфера цього місця була майже затишною, начебто вони зібралися тут, щоб утекти від урагану або повені, незнайомці, що об'єдналися, хоча й насторожено, проти спільного лиха.

Сквоттери довкола неї промовчали, коли вона представилася, але попри це вона почувалася скоріш новачком, аніж аутсайдером — на випробувальному терміні, але не відштовхнута. Поки що вона бачила п'ятнадцять чоловік, і з-поміж них упізнала чотирьох зниклих безвісти, чиї сім'ї вона