Найближчий (ЛП) - Грег Іган
Ґері й Сюзанн якийсь час чаклували над мікрохвильовкою, а тепер з контейнерами розігрітої їжі прямували просто до Кейт.
— Ви голодні? — запитала Сюзанн. — Це китайська їжа, не надто гостра.
Кейт вдячно кивнула і взяла їжу, відтак жестом запросила їх сісти поряд; тепер всі троє сиділи на її ковдрі, схрестивши ноги. Обоє компаньйонів були приблизно одного віку з нею, і попри те, що Сюзанн, як було відомо Кейт, тинялася по притулках, обоє були одягнені краще за неї.
Ґері обвів поглядом простір складу.
— Це далеко не те місце, де я врешті хотів би опинитися.
Кейт співчутливо посміхнулася.
— Я також.
— Але коли моя дружина змінилася, я не міг залишатися вдома. Я просто не міг залишатися там, вдаючи, що нічого не сталося.
Сюзанн мовчала, але не зводила очей з Кейт.
— Як саме змінилася? — запитала Кейт.
— Випатрана, — відповів Ґері. — Першого разу, коли побачив її такою, взагалі подумав, що то не вона. Все, що робило її тою, ким вона була, зникло. Хіба я міг упізнати її в тому позбавленому іскри тілі лише тому, що обличчя те ж саме? Але це було її тіло, мені зрештою довелося визнати це. Її тіло все ще залишалося; все решта витекло.
Кейт втупилася в нього, їй геть відібрало мову. Виходить, він не був інфікований тією хворобою, що забрала Резу і Майкла; це його дружина була інфікована. Кейт розмовляла з нею тоді хвилин двадцять, але для тієї незнайомки, яка вимовляла правильні слова у правильному порядку, цього було достатньо, щоб зійти за нормальну.
Невже всі вони були випатрані — всі оті, кого вона опитувала, хто стверджував, що саме у пропалого члена сім'ї змінилася поведінка? Навіть мама Роуена? Кейт боролася зі своїми спогадами про те опитування. Одна справа — не помітити браку знайомих сигналів, котрих чекав би лише той, хто знав ту жінку багато років; але не помічати того, що стосувалося її страхів за свою дитину, виглядало фальшивим.
Заговорила Сюзанн:
— З моїм чоловіком було те ж саме. Коли я прокинулася, то подумала, що в моєму ліжку ґвалтівник. Якби не побачила його рубця після апендициту, то, мабуть, розчерепила б йому голову.
Кейт втупилася в ковдру.
— В мене теж було таке, — зізналася вона. — З чоловіком і сином. А потім з сестрою, з одним із колег…
Сюзанн стисла їй плече.
— Воно поширюється, — скрушно мовив Ґері. — Патрання поширюється. І це так важко зупинити, тому що лише найближчий може знати, що когось забрали.
Кейт заговорила, намагаючись бути переконливою:
— Нам треба піти в департамент охорони здоров'я. Якщо багато з нас розповість одну й ту ж історію, їм доведеться провести розслідування.
Сюзанн відповіла з такою посмішкою, наче їм запропонували на додачу запалити сигнал виклику Бетмена.
— Я знаю двох людей, які так зробили: одна жінка та її син. Більше про них ніхто не чув. Це поширюється в уряді, це поширюється в лікарнях, це поширюється в поліції.
Кейт розпачливо замотала головою.
— Але ж не може воно поширитись на всіх. Лише на кількох.
— Хіба ви можете бути певні цього? — заперечив Ґері. — Щодо того, кого ви знаєте, помилитись неможливо. А щодо інших — як ви можете визначити?
В Кейт не було відповіді. Вона гадала, що вже близька до того, щоб виправити ситуацію, але все, що зробила, — лише відіслала Роуена назад до роботизованих залишків його батьків, аби до нього ставились так, начебто саме він втратив розум. Все, у чому вона знаходила заспокоєння, вибили їй з-під ніг.
Ґері заговорив знову:
— Для кожного з нас єдиний спосіб боротися з цим — це зробити те, чого ніхто інший не зможе. Ми повинні шанувати тих, хто був нашим найближчим. Підготуймося до того, щó треба зробити, відтак повернімося до них і даруймо їм упокій.
У Кейт стиснулися кулаки, але вона говорила максимально стримано.
— Не кажіть такого. Їх можна повернути назад. Їх можна вилікувати.
— Триває війна, — наполягала Сюзанн. — Ви дійсно вважаєте, що це буде милосердно — шкодувати їх і просто сидіти, склавши руки і сподіваючись, що якісь ліки ось-ось впадуть з неба, в той час як вони поширюють інфекцію все далі? Уявіть собі світ, де люди, такі як ми, залишилися у меншості. Як гадаєте, наскільки близько ми до такої ситуації просто зараз?
— То що, хіба ви влаштували різню своїй родині? — різко заперечила Кейт, наперед знаючи відповідь. Тоді обернулася до Ґері. — А може ви це зробили?
— Ні, — відповів Ґері, але в його тоні не було поступливості. — Нам треба діяти одночасно, всім в одну ніч. Вони не мають бути готові до цього — нам треба застати їх зненацька.
— Це жахливо. — Кейт була приголомшена. — Не можна вбивати людей просто тому, що вони хворі.
Сюзанн не забарилася з відповіддю:
— Це найважче, що лиш можна вимагати від будь-кого. Але Наталі показала нам: якщо ти сильний, це можна зробити. Якщо ти їх любиш і мужньо приймаєш те, чим вони стали, — це можна зробити.
Кейт забракло слів. Сюзанн знову стиснула їй плече.
— Це важко, — сказала вона. — Вам потрібен час. Пізніше ми ще про це поговоримо.
Вони пішли, а Кейт залишилася сидіти на подертій ковдрі. Дивилася їм услід, як вони перетнули склад і
