Найближчий (ЛП) - Грег Іган

Вона ще раз вийшла з машини й оглянула розтрощені ґаджети. Тепер Кейт інакше думала стосовно втечі; можливо, було б простіше законспіруватися і гратися у щасливу сім'ю з Резою, вдаючи, що нічого не сталося, а тим часом розслідувати спалах епідемії.

Але навіть якщо вона могла б бути настільки гарною акторкою, Реза може заразити її, затягнувши в ту ж саму порожнечу, де перебуває сам. Їй хотілося вірити, що і він, і Майкл, і Бет все-таки якось вижили, як би глибоко не були вони поховані, — але коли уявляла собі гротескні опудала, на які вони перетворилися, єдиним її відчуттям була огида.

Небо було таким ясним, і звуки дорожнього руху здіймалися все вище, ширяючи серед пташиного співу. Вона ненавиділа саму думку про те, щоб відмовитися від автомобіля, але рано чи пізно люди шукатимуть її, і вона поняття не мала, наскільки далеко ця хвороба проникла в поліцейські підрозділи.

Прямуючи вулицею, Кейт подумала про Наталі Ґраймс: яким мав бути її шок від того, що, прокинувшись, опинилася поряд з річчю, яка колись була її чоловіком. А переходячи з кімнати в кімнату, виявила, що навіть її чудові донечки зникли. Переконана, що її сім'ю стерто, що їхні розуми безповоротно знищено, вона вважала, що єдина справа любові, яку вона має зробити, — це власною рукою викинути геть ці смикані маріонетки з кону їхніх страждань.

Кейт могла зрозуміти всю силу жіночого горя. Але сама вона не збиралася втрачати надію, поки не матиме безсумнівних доказів того, що це не лікується і що всі дорогі їй люди дійсно щезли назавжди.

Кейт знайшла невеличкий мотель, де клерк був радий взяти плату готівкою і за скромну надбавку дозволив їй зареєструватися без пред’явлення документа. У своїй кімнаті вона сіла на ліжко, втупилася в потертий килим і зосередилась в намаганні вирішити, кому можна довіряти настільки, щоб узяти в союзники — тепер, коли Кріс вибув. Вона склала список з дванадцяти імен, але коли серйозно задумалась про кожного, її довіра почала потроху випаровуватись. І справа не в тому, що хтось із них в минулому не демонстрував лояльності й підтримки; зараз, коли вона подумки прокручувала розмову, яку їй треба було б провести з ними, щоб заручитися їх допомогою, — ідея, що вони стануть на її бік, виглядала безглуздою. Щоразу, коли вона розігрувала цей сценарій у своїй голові, всі сліди старої дружби, на які вона покладалась, просто зникали, і зустріч закінчувалася холодним поглядом.

Їй потрібні були не так друзі, як свідки. Отож, оскільки жоден епідеміолог не збирається все кидати і поспішати на допомогу, їй слід почати зі свідчень, причому якомога більшої кількості людей, щоб показати, що симптоми, які вона спостерігала у своїй родині, були помічені і в інших місцях.

Без знання про спосіб передачі важко було сказати, як ця хвороба змогла поширитися, але місцевість довкола будинку Наталі була очевидним місцем початку. Кейт вийшла з мотелю й пішла пішки, уникаючи перехресть, де, як вона знала, працюють камери спостереження.

Прибувши на місце, побачила, що сам будинок все ще обгороджений. Вона почала з сусідів праворуч, але нікого не було вдома; лише за четвертими за ліком дверима хтось нарешті відгукнувся. На її стукіт вийшов літній чоловік, який виказував явне незадоволення тим, що його збудили зі сну, — але потім, приборканий серйозністю теми, запросив її увійти.

— Я знаю, що ви вже розмовляли з моїми колегами, — пояснила Кейт, виправдовуючись, — але якщо з того часу ви ще щось пригадали, це може бути важливо.

— Що саме? — запитав чоловік. — Я ніколи не чув, щоб Наталі і Роб сварилися. Діти могли шуміти; ви ж знаєте, як дівчатка такого віку іноді верещать. Але це були просто пустощі. Це ніколи не звучало так, наче їм боляче.

Кейт запитала:

— А поза цією сім'єю — чи не помічали ви, що у вашому районі відбувається щось незвичне?

Він задумався над запитанням, але зрештою заперечливо похитав головою.

— Наприклад, хтось поводився незвичайно? Може, якийсь незнайомець, а може й знайомий. Може навіть хтось такий, про кого ви думаєте, що добре його знаєте.

Він провів кінчиками пальців по чолі, збентежений явним припущенням, що котрийсь сусід із тих, з ким він перекидався жартами через паркан, міг зарізати цілу сім'ю.

— Хтось поводився невластиво для свого характеру? — напосідалася Кейт.

— Ні, — твердо відповів він. Але не виключено й таке: оскільки ставки здавались надто високими, дідусь волів перестрахуватися. Використання вбивства у якості приводу для запитань ускладнило отримання чесної відповіді.

Пройшлася вулицею, тоді повернулася, накресливши карту області, до якої розширила свої пошуки. Кейт підозрювала: після того як вона не з'явилася на домовлену зустріч на Рома-Стріт і знищила свій телефон, її значок натепер вже відкликаний, отож коли люди відчиняли двері з телефоном в руці, вона перепрошувала і відступала, аби вони не TrueCop[9]-или її і не доводили до конфузу.

Станом на ранній вечір вона провела загалом тридцять сім опитувань. Отож вже подумувала було зробити перерву й перехопити щось їстивного, коли двері відчинилися і постала перед нею жінка середнього віку, перш ніж Кейт встигла показати значок, з тривогою запитала:

— Ви його знайшли?

— Боюся, що ні, — зімпровізувала Кейт. Про кого б не вела мову жінка, така відповідь була майже напевно вірною. — Але я хотіла би розпитати вас дещо більше про подробиці, якщо можна.

— Звісно, прошу.

Кейт представилася й пішла слідом за жінкою в будинок. У вітальні були сімейні фотографії: мати, батько та син-підліток.

— Зараз є хтось удома, крім вас? —