Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Але це трапилося швидко, — продовжувала Рут. — Сем був професором східних мов у місцевому університеті, в місті У. Він почав ходити в храм тому, що це був єдиний спосіб вивчити марсіанську. Суто професійна мотивація — його взагалі не цікавила церква. А я ходила, щоб наглядати за ним... Ходили чутки, повсюдно пліткували — а я була ревнивою дружиною, навіть більш одержимою ревнощами, ніж середньостатистична.

Тож ми займалися в Третьому Колі. Сем вивчав мову дуже швидко; натомість я сама безжально зависла, і навчання давалося мені важко тому, що я не хотіла випускати його з поля зору. А потім — бабах! Трапилося диво. Несподівано ми почали думати марсіанською. Спершу лише трохи... Проте Майк відчув це і одного вечора залишив нас після служби Третього Кола. Тоді Майкл і Джилліан розділили з нами воду. Врешті-решт я зрозуміла, що в мені було все те, що я зневажала в інших жінках, — і знала, що мені слід зневажати свого чоловіка за те, що він дозволяв мені це ненавидіти, і його самого — за те, що він із собою зробив. Все це англійською, з вкрапленнями івриту. Тож я проплакала увесь день, стогнала й усіляко дошкуляла Сему... І не могла дочекатися, коли повернуся і розділю більше води й знову стану ближчою того вечора.

Після цього поступово ставало все легше — але не зразу, оскільки нас штовхнули у внутрішнє коло так швидко, як ми тільки могли це прийняти. Майкл знав, що нам потрібна допомога, й хотів дати нам безпеку і мир Гнізда. Тож коли настав час нашого Розділення води, я все ще не могла зібрати себе докупи без постійної допомоги. Я знала, що хотіла, щоб мене прийняли в Гнізді, — і що, коли почала одного разу, дороги назад вже не буде. Проте не була впевнена, що зможу злитися з сімома іншими людьми. Я безглуздо боялася; коли ми йшли, то я майже благала Сема повернутися додому. — Вона замовкла й підняла погляд, — не усміхнена, але блаженна; пухкенький янгол з великою ложкою для мішання в руці. — Потім ми зайшли в Сокровенний Храм, і на мене впало світло, а наші мантії раптом зникли... Всі інші вже були в басейні й кликали нас марсіанською приєднатися й розділити воду життя. Я кинулась у той басейн, пірнула — і відтоді так і не піднялася на поверхню!

І ніколи не хотіла. Тож не хвилюйся, Бене, — ти вивчиш мову, й оволодієш самоконтролем, і отримаєш віддану допомогу від усіх нас на кожному кроці твого шляху. Відкинеш тривоги й стрибнеш у той басейн сьогодні ввечері; я розкрию обійми, щоб впіймати тебе. Всі ми розкриємо обійми, вітаючи тебе вдома. А зараз візьми цю тарілку для Дюка й передай йому, що я сказала, що він — свиня... Проте свиня чарівна. А ось ця — для тебе. О, звичайно, ти можеш їсти скільки забажаєш! Поцілуй мене і йди; у Рутті ще є справи.

Він доставив поцілунок, повідомлення й тарілку, потім зрозумів, що все-таки досі трохи голодний... Але, тим не менше, не зосередився на їжі — оскільки побачив Джилл, Що розляглася на одному з широких м'яких диванів і, очевидно, спала. Він сів навпроти неї, насолоджуючись приємним видовищем і розмірковуючи над тим, що Доун та Джилл були ще більше схожими між собою, ніж він це усвідомив вчора ввечері.

Він підняв погляд після того, як відкусив шматочок і побачив, що вона розплющила очі й посміхається йому.

— Ти є Бог, любий... Як пахне смачно.

— А ти смачно виглядаєш. Проте я не хотів тебе будити, — він встав і сів біля неї, поклавши шматочок їй у рот. — Сам готував — Рут лише трохи допомогла.

— Знаю. Це теж добре. Дюк сказав мені не заходити до кухні, тому що Руті читала тобі корисну-для-душі лекцію. Ти мене не розбудив; я просто байдикувала, поки ти не прийшов. Я не спала всю ніч.

— Зовсім?

— Повік не стулила. Проте не втомлена — самопочуття прекрасне. Лише голодна. Це натяк.

Тож він її погодував. Вона дозволила йому це зробити, навіть не ворухнувшись і не використовуючи рук.

— А ти спав? — запитала вона через якийсь час.

— Так, трохи.

— Достатньо? Ні, ти — достатньо. Але як довго спала Доун? Більше двох годин?

— О, більше — я в цьому впевнений.

— Тоді з нею все добре. Дві години сну для нас — це те ж саме, що й вісім колись раніше. Я знала, яку приємну ніч ви обоє збираєтеся провести, але трохи хвилювалася, що вона не зможе відпочити.

— Що ж, це була неймовірна ніч, — визнав Бен, — хоча я й був — ну, здивований — тим, як ти підштовхнула її до мене.

— Шокований, ти хотів сказати. Я знаю тебе, Бене, — можливо, навіть краще, ніж ти сам себе знаєш. Ти приїхав сюди вчора з цілим клубком ревнощів. Думаю, тепер це минулося. Так?

Він знову глянув на неї.

— Думаю, що так.

— Добре. У мене теж була прекрасна й щаслива ніч — без жодних тривог, бо я знала, що ти у гарних руках. Найкращих руках; кращих за мої.

— О, ні!

— Гм... Я ґрокаю, що якась частка ревнощів ще залишилася. Але сьогодні ввечері ми змиємо їх водою, — вона підвелася, потягнулася до краю дивана — і тут Бену здалося, що пачка цигарок з кінця столу перестрибнула кілька дюймів і впала в її руки.

— Здається, ти теж навчилася кількох спритних трюків.

На якусь секунду вона, здавалося, була спантеличена, а потім посміхнулася.

— Кількох. Їх небагато. Це звичайні фокуси. «Я лише яйце», як говорить мій вчитель.

— Як ти це робиш?

— Ну, я просто свиснула, але марсіанською. Спочатку ти ґрокаєш предмет; потім ґрокаєш, що ти хочеш з ним зробити... Майку! — вона помахала. — Ми тут, любий!

— Йду, — Людина з Марса підійшов прямо до Бена й потиснув йому руку. — Дозволь глянути на тебе, Бене! Чесне слово, я страшенно радий тебе бачити!

— А я радий бачити тебе. І бути тут.

— І ми збираємося змусити тебе залишися. Десь на три дні? І справді — на три дні!

— Мені потрібно працювати, Майку.

— Побачимо.