Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн
Ми були тоді в Нижній Каліфорнії; саме в той час познайомилися — фактично перезнайомилися наново — з Доун. Ми з Майком зупинилися на ніч в одному з тих великих розкішних пляжних готелів, і він так хотів ґрокнути океан, повністю зануритися у воду, що наступного ранку дозволив мені поспати, а сам пішов, щоб вперше його відчути. Я не усвідомлювала того, що Майк нічого не знає про купальники. О, можливо він їх і бачив... Проте не знав, для чого вони були потрібні, — і мав з цього приводу дещо змішані версії. Він точно не знав, що їх потрібно було надягати у воду, — для нього це думка майже єретична. І ти знаєш суворі правила Джубала про дотримання чистоти в басейні. Тож я впевнена, що до того він ніколи не бачив плавок. Пам'ятаю, як одного вечора безліч людей штовхали у воду вбраними, — проте це було напередодні того, як Джубал збирався негайно вичистити басейн.
Бідний Майк! Він спустився на пляж, скинув халат і пішов до води, схожий на грецького бога — і так само мало обізнаний з місцевими звичаями. Коли розпочався скандал, я, прокинувшись, швидко схопила одяг і спустилася якраз вчасно, щоб не дати його заарештувати... І забрала його назад до кімнати, де решту дня він провів у трансі.
Здавалося, Джилл занурилася у спогади.
— І тепер я теж йому потрібна — тож мушу бігти. Поцілуй мене на ніч, Бене; побачимося вранці.
— Тебе не буде всю ніч?
— Напевно. Це справді велика перехідна група — і, по правді, Майк просто займає їх чимось останні півгодини, чи й більше, поки ми тут говоримо. Проте поки що все нормально.
Вона встала, легенько потягла його за ногу і впала в його обійми.
Через якийсь час вона перервала поцілунок, але так і залишилася в його руках, буркочучи:
— Бене, любий, ти брав уроки. Треба ж таке!
— Я? Я був повністю вірний тобі — по-своєму.
— Так само, як і я тобі... Це найкращий спосіб. Я не скаржуся... Просто думаю, що Дорказ допомогла тобі практикуватись у поцілунках.
— Трохи так, можливо. Проноза.
— О так, — і я завжди була пронозою. Група може почекати, поки ти поцілуєш мене ще раз. Я спробую бути Дорказ.
— Будь собою.
— Добре, буду собою. Та Майк говорить, що Дорказ цілується досконаліше — «ґрокає поцілунок більше», ніж будь-хто інший.
— Досить базікати.
Вона замовкла — ненадовго, а потім зітхнула.
— Група переходу чекає, ось чому я йду. І сяю, мов світлячок. Подбай про нього, Доун.
— Подбаю.
— Краще поцілуй його просто зараз — і ти зрозумієш, про що я кажу!
— Я це й збираюся зробити.
— Бувайте, любі! Бене, будь хорошим хлопчиком і роби те, що тобі скаже Доун, — і вона неспішно вийшла.
Доун піднялася, стала навпроти нього і підняла руки.
Брови Джубала поповзли угору.
— Припускаю, що зараз ти збираєшся розказати мені, що в той момент здав назад.
— Гм, ні, не зовсім. Назвемо це осічкою. Чесно кажучи, я можу розповісти про це небагато. Я «мав справу з неминучим».
Джубал кивнув.
— Ніякого іншого виходу. Ти потрапив у пастку й не міг втекти. У результаті найкраще, що міг зробити чоловік, — це спробувати домовитися про мир.
І він додав:
— Але мені шкода, що через цивілізовані традиції моєї родини хлопчик не знайшов спільної мови з жителями джунглів Нижньої Каліфорнії.
— Думаю, я вже не хлопчик, Джубале.
Розділ 32
Коли Бен Кекстон прокинувся, він не розумів, ні де він є, ні котра зараз година. Довкола було темно, дуже тихо — і він лежав на чомусь м'якому. Не на ліжку — але де ж?
Він почав поспіхом згадувати події цієї ночі. Останнє, що він гарно пам'ятав, — як лежав на м'якій підлозі в Сокровенному Храмі й тихо, задушевно говорив із Доун. Вона привела його туди, й вони занурилися, розділили воду, зблизилися...
Він почав стривожено мацати рукою все довкола, але так нікого і не знайшов.
— Доун!
З'явилося слабке, тьмяне світло.
— Я тут, Бене.
— О! Я думав, що ти пішла.
— Я не хотіла тебе будити, — з несподівано глибоким розчаруванням він побачив, що на ній робоча мантія. — Я мушу йти починати зовнішню службу Сходу Сонця. Джилліан ще не повернулася. З того, що я знаю, — то була й справді велика група.
Ці слова нагадали йому те, що вона говорила минулої ночі... Що тоді засмутило його, попри її спокійні й детальні пояснення. Але вона розраджувала його смуток, аж доки він не зрозумів, що погоджується з нею. Він все ще не міг зібратися з думками, не ґрокнув всього — але так, Джилл, напевно, була дуже зайнята своїми ритуалами верховної жриці, завданням, чи радше радісним обов'язком, який Доун пропонувала виконати за неї. Бену дошкуляли докори сумління за те, що йому було шкода, що Джилл відмовилася, наполягаючи на тому, що Доун відпочинок потрібен більше.
Проте він не шкодував.
— Доун... Ти мусиш йти? — він підвівся й обійняв її.
— Мушу, Бене, любий... Милий Бене, — вона танула від його рук.
— Просто зараз? Ти так поспішаєш?
— Тут ніколи не поспішають, — раптом між ними вже не було її мантії. Він був надто вражений, щоб цікавитися, куди вона ділась.
Коли Бен прокинувся вдруге, то з'ясував, що в «маленькому гніздечку» вмикається світло, варто йому лише встати. Він потягся — і зрозумів, що прекрасно себе почуває, а потім вгледівся довкола в пошуках своїх трусів. Їх ніде не було видно, — хоча подітися їм було нікуди. Він намагався згадати, де залишив їх... Але не мав жодного спогаду про те, що він їх узагалі знімав. Проте він точно зайшов у воду вже без них. Ймовірно, вони десь біля басейну в Сокровенному Храмі. Бен подумки нагадав собі зайти туди й забрати їх, а потім вийшов і знайшов ванну.
Кількома хвилинами пізніше, вже поголений і свіжий після душу, він
