Париж двадцятого століття - Жюль Верн

— Але не сучасну музику, — відказав Жак, — це надто складно...

— Для розуміння — так, — заперечив Кенсоннас; — для виконання — аж ніяк.

— Як це? — не зрозумів Мішель.

— Я поясню, та щоб ви краще зрозуміли — зроблю це наочно. Мішелю, відкрий піаніно, будь ласка.

Юнак послухався.

— Добре. Тепер сідай за інструмент.

— Що? Ти хочеш, щоб?..

— Сідай, кажу тобі!

Мішель забарабанив по клавішах: з них полилась страшезна какофонія.

— Ти знаєш, що ти зараз робиш?

— І гадки не маю!

— Безвинне дитя! Ти складаєш сучасну музику!

— Отакої! — присвиснув Жак.

— Такі вже зараз акорди! А найгірше у цьому — те, що вчені намагаються дати їм наукове обґрунтування! Раніше всім було відомо, що поєднуватися можуть тільки окремі ноти; але відтоді їх замирили, і більше вони не сваряться: надто порядні, щоб опускатися до такого!

— Але мелодійніше від цього не стало, — зауважив Жак.

— Чого ти хочеш, друже: цього слід було очікувати! Минулого сторіччя такий собі Ріхард Вагнер, хтось на кшталт месії, якого, вочевидь, недорозп’яли, створив музику майбутнього, закони якої живі й понині. У той час вже позбувалися мелодії, а милозвучність виставляли за двері: так будинок і залишився порожнім.

— Але ж, — мовив Мішель, — це ніби позбавляти живопис малюнку та кольору...

— Не зовсім так, — пояснив Кенсоннас. — Ти кажеш про живопис, проте живопис — не суто французький вид мистецтва; він прийшов до нас з Італії та Німеччини, і я страждав би набагато менше, якби знеславлювали саме його! Музика ж, навпаки — дитя нашої утроби...

— Мені здавалось, — втрутився Жак, — що музика пішла з Італії!

— Це помилкова думка, друже мій; до середини шістнадцятого сторіччя у Європі панувала саме французька музика; вчителем Палестріна[35] був гугенот Гудімель. Та що там казати: найдавніші й найнаївніші мелодії за походженням саме галльські!

— А ми дійшли до такого... — зітхнув Мішель.

— Так, синку мій; партитура складається тепер з єдиної, довгої і нескінченно протяглої фрази, і все це пояснюється пошуком нових музичних методів. Репетиції в Опері починаються о восьмій вечора та закінчуються за десять хвилин до півночі; тривали б вони на п’ять хвилин довше — і на дирекцію чекав би штраф або оплата роботи охоронців у подвійному розмірі.

— Невже ніхто не протестує проти цього?

— Синку мій, музику тепер не куштують потроху: її зжирають цілком і повністю! Деякі музиканти боролися, серед них був і твій батько, але відтоді як він помер, не було написано жодного достойного його імені твору! Нас змушують або слухати огидну мелодію незайманого лісу: прісну, безбарвну, невиразну, або продукувати гармонійний ґвалт, зворушливий приклад якого ти нам навів, коли сів за інструмент.

— Сумно! — зітхнув Мішель.

— Жахливо! — додав Жак.

— А ще, любі мої друзі, — вів далі Кенсоннас, — ви, певно, помітили, які у нас великі вуха!

— Ні! — відповів Жак.

— Тоді порівняй їх із вухами античності й середньовіччя, уважно придивись до картин і статуй, а тоді зроби висновки: вони тебе ошелешать! Вуха збільшуються, у той час як зріст стає все меншим: я вже можу уявити, якими ми всі колись станемо! Хочу запевнити вас, що натуралісти марно шукали причину такого виродження! Такими величезними вухами ми завдячуємо лише музиці: ми живемо в добу зашкарублих барабанних перетинок і зіпсованого слуху! Ви ж розумієте, що безкарно Верді або Вагнер до вух не потрапляють: слуховий апарат не може не зазнавати змін.

— А цей чортяка Кенсоннас уміє наводити жаху! — вигукнув Жак.

— А втім, — заперечив Мішель, — в Опері ще грають шедеври минулих часів...

— Я знаю, — погодився Кенсоннас, — зараз навіть хочуть зіграти Орфея у пеклі Оффенбаха[36], з усіма речитативами, що їх увів у цей шедевр Гуно[37]: можливо, це навіть принесе дещицю грошей, адже там буде балет! Чого потребує сучасна просвітлена публіка, любі мої друзі, так це танців! Коли думаєш, що всю цю величну споруду було збудовано за двадцять мільйонів, і все це лише задля того, аби там вистрибували якісь дівки — одразу виникає бажання народитися від одної з таких створіннячок! Гугенотів скоротили до одного акту, і ця тепер уже невеличка п’єска — лише інтермедія до модного балету! Трико танцівниць тепер ідеально прозорі, як того вимагає природа, і це тішить наших фінансистів; зрештою, Опера стала всього лише філією Біржі: там так само верещать, справи обговорюються вголос, а про музику — зась! Між нами, мушу сказати, що виконання залишає бажати кращого.

— Це вже точно, — погодився Жак, — вокалісти іржуть, пищать, волають, верещать: словом, роблять все, що завгодно, тільки не співають. Справжнісінький звіринець!

— А щодо оркестру, — продовжував Кенсоннас, — то він занепав ще відтоді, коли інструмент уже не міг прогодувати виконавця. Ось вам абсолютно непрактична професія! О! Якщо б тільки можна було витрачену на натискання педалей силу використати для вичерпування води із вугільних шахт! Якби тільки повітря, що виривається з офіклеїдів[38], могло рухати млини Товариства Катакомбі Якби лише поперемінний рух тромбонів можна було б застосувати у механізованому лісопильному виробництві! Тоді вже музиканти розбагатіли б, і була б їх незліченна кількість!

— Ти жартуєш! — вигукнув Мішель.

— Чорт забирай, — серйозно відповів Кенсоннас, — я б не здивувався, якби якийсь великий винахідник одного дня придумав би таке! Дух винахідництва у Франції так чудово розвинуто! Зрештою, це єдиний дух, що у нас залишається. І прошу вас повірити, що він аж ніяк не слугує для розмаїтих і цікавих розмов! Але хто у наш час думає про те, щоб зацікавити співрозмовника? Набридаймо один одному! От і всі правила!

— Невже цьому ніяк не зарадити? — спитав Мішель.

— Допоки пануватимуть фінанси і машини — аж ніяк! А особливо — машини!

— Чому так?

— А тому, що фінансами принаймні оплачуються шедеври, а їсти треба завжди, навіть коли ти геній! Генуезці, венеційці, флорентійці в часи Лоренцо Медічі, банкіри та негоціанти: усі вони підтримували мистецтво! Але сучасні прихильники механіки чхати хотіли на те, що якісь там Рафаелі, Тіціани, Веронезе, Леонардо взагалі існували! Конкуренцію їм склали б механічні пристрої, і вони померли б із голоду! О, машини! Є причина жахатися винахідників з їхніми відкриттями!

—