Леобург - Ірина Грабовська
Раптом позаду глухо стукнуло, Джекі здригнулася й обернулася. Агнеса злякано притисла руки до грудей і втупилася у спинку ліжка — дубові дошки з двома круглими отворами посередині. Потім дівчина знову протягнула руку, підняла кришку і грюкнула нею ще раз. Клацнув замок.
Колодки.
А це ліжко, либонь, не з Аристократичного району, а з будинку Шарлотти.
— Це для катування? — видушила з себе Агнеса.— Але нащо Лейлі таке ліжко?
— Я тобі потім поясню,— з іронічною посмішкою зітхнула Джекі.— Як трохи підростеш.
Перебувати в цій кімнаті стало геть незатишно, і вони з Агнесою вийшли в коридор. У надрах вигнанських катакомб клацали чудернацькі механізми, лунали команди, сміх, хтось за стіною насвистував. Тут, у віддаленні від реального поля бою, час ніби зупинився — не відчувалося тих тривожних настроїв, що панували в наметовому містечку на Михайлівській площі.
Ледве дівчата встигли зробити кілька кроків, з-за рогу з’явився темночубий вигнанець. Його пласке зморшкувате обличчя миттю змінив подив. Чоловік кинувся назустріч Джекі, й дівчина злякано завмерла на місці.
— Агнесо, хвала небесам! — вигукнув він.— Ми ніде не могли тебе знайти!
Джекі придушено промурмотіла якесь вітання, поки він стискав її в обіймах. З-за її спини визирнула справжня Агнеса.
— Дядечку Марсело! — усміхнулася вона.— Ви дещо помилилися.
Джекі відчула, як у голові яснішає: її двійниця подумки викликала спогади й картинки з минулого, і вже за кілька секунд Джекі знала, що перед нею — Марсело Мотта, друг Августа Яблонського, єдиний, хто вижив під час вибуху в лабораторії, що забрав життя кількох провідних учених-хіміків. Картина загадкової смерті Агнесиного батька, папери, що доводили навмисність цього «нещасного випадку», справжній бунт на його похороні кілька років тому — перший бунт леобуржців, які вимагали справедливого розслідування,— все це промайнуло і закарбувалося в пам’яті Джекі з чужих спогадів так швидко, що вона не встигла й кліпнути.
— Але ж...
— Так, ви правильно зрозуміли,— підтвердила Агнеса.— Це Джекі.
— Як ти тут опинилася?
— Мене привів Данило.
— Скільки ж вас там...— спантеличено закліпав Мотта.
— Дядьку Марсело, я чула, Оздемір надіслав парламентера? — змінила тему Агнеса.— Чого хоче?
Мотта завагався і скосив оком на Джекі.
— Ви можете казати в її присутності, все гаразд.
— Рада вимагає від тебе, моя дитино, негайно відмежуватися від вигнанців і припинити будь-які контакти з нами. До звичайних леобуржців Оздемір обіцяє не застосовувати жодних покарань, якщо завтра, до півночі, з Михайлівської площі та прилеглих вулиць приберуть барикади. Також ми маємо негайно відпустити полонених поліціянтів. Лише тоді Рада почне з тобою перемовини про реформацію міста. Оздемір не каже, що буде в разі відмови. Ймовірно, нова кров.
— Тобто звичайний ультиматум: ми вас не вб’ємо, якщо ви капітулюєте,— підсумувала Джекі.
— Так, хоча, в порівнянні з минулими, ці вимоги здаються гуманнішими,— посміхнувся Мотта.
— Він вважає, що після нічного погрому люди на це погодяться?
— Гадаю, його абсолютно не цікавить думка людей,— знизав плечима вигнанець.— На тебе чекають у штабній, Агнесо. Потрібно обговорити все це.
Агнеса розгублено озирнулася на Джекі, коли вигнанець повів її коридором. Джекі лише махнула рукою. Що ж, як сказала Лейла, якщо знадобиться, її покличуть. Дівчина рушила коридором у пошуках вигнанського «камбуза».
Вигнанська кухня нагадувала вулик. З пелехів запашної пари вигулькували жінки й чоловіки, гукали одне одного і знову зникали десь біля агрегатів, що гуркотіли, дзижчали, оберталися, клацали і цокали. Посеред кімнати булькотів велетенський казан з кашею. Щось скреготало. Черговий махнув Джекі рукою і тицьнув їй відерце вимитої, але нечищеної картоплі, вказавши на один з апаратів під стінкою.
Джекі байдужно спостерігала, як залізні леза чистять картоплю без її участі. Хай як вона старалася думати про щось інше, всі її думки крутилися навколо наради в штабній. Агнеса чомусь знову підняла «ширму» між їхніми свідомостями, і тепер Джекі гадки не мала, що там відбувається. Очевидно, що Оздемір не погодиться на їхні вимоги й не відступить. Цієї ночі їм дуже пощастило — поліція не чекала такої відсічі, втрати одного з крабів і того, що так багато людей глупої ночі збереться на Михайлівській площі. Чи піде через це у відставку правитель, обраний з довічним мандатом? Авжеж, ні. Отож Агнесі доведеться залишатися тут до кінця, хай яким він буде. І самій Джекі теж. Якоїсь миті вони наче перетворилися на єдине ціле, і якщо спочатку Джекі просто прагнула пригод, то зараз Агнеса справді потребувала її допомоги. Але чим вона могла зарадити? Данилів дядько у щоденнику лякав їх тим, що, зустрівшись, вони обидві збожеволіють. Насправді ж виявилося, що це не вона, а роздертий Леобург зводив Агнесу з глузду. Роль, яку для неї приготували вигнанці, вона сама не подужає. Джекі не обговорювала з нею те, що трапилося вчора вночі, але щомиті відчувала жахливий, невимовний сором, який душив Агнесу. Після в’язниці й поранення вона більше не може зберігати холодну голову, коли чує вибухи і постріли. Якщо вчорашнє повториться, Агнеса знову розклеїться: підведе леобуржців, Данила, пам’ять батька і згубить усе, що цінує в цьому житті. І Джекі не могла дозволити цьому статися.
Джекі вимила кілька казанків, розклала сир на хліб. Одна з жінок відчинила ляду в стіні, й у кімнаті стало ще спекотніше. Джекі вискочила в коридор подихати — й мало не зіштовхнулася з людиною біля дверей.
— Ось ти де.
Джекі відступила, намагаючись угамувати тремтіння.
— Привіт.
Федя підступив до неї. На секунду здалося, що він хотів покласти руку їй на плече, але зніяковів і відхилився. Вигляд він мав дуже втомлений, під очима залягли темні кола, а ластовиння на щоках і носі тепер здавалося яскравішим, ніж зазвичай.
— Що з головою?! — примружився хлопець й оглянув її пов’язку.— Ти ж...
— Я була на площі. Трохи перепало, але нічого страшного.
— Дідько,— зітхнув Федя.— А я сподівався, що мені примарилося! Ну хто тебе просив...
— Та годі вже,— втомлено промовила вона.— Я бачила тебе на даху. І знаєш, ти там теж не фотосесію робив. Що там у штабній?
Федя вигнув брови.
— Вони запрошують тебе.
Джекі
