Вічне життя Смерті - Лю Цисінь

Поруч із човником Чен Сінь на зворотному боці «Юпітера» було пришвартовано 19 інших суденець, які разом мали імітувати 20 космічних міст, що будуть збудовані в майбутньому за проєктом «Бункер». Усі космічні апарати вишикувалися в три ряди — човник Чен Сінь опинився на самому початку, за 10 метрів від брили. Загалом екіпаж космічних суден нараховував понад 100 добровольців. АА також планувала летіти з Чен Сінь, але завадили невідкладні справи компанії. Швидше за все, човник Чен Сінь був єдиним, на борту якого перебувала лише одна людина.

Їм усім із відстані 1,5 мільйона кілометрів було добре видно яскраво-блакитну Землю, на якій три мільярди людей, затамувавши подих, дивилися пряму трансляцію експерименту.

Таймер зворотного відліку показував, що до вибуху залишилося 10 хвилин. На каналах зв’язку запанувала тиша, аж раптом почувся чоловічий голос:

— Привіт. Я в кораблі поруч із тобою.

Чен Сінь здригнулася, впізнавши голос. Її човник був останнім у першому ряду з п’яти суденець. Поглянувши праворуч, Чен Сінь побачила сферичний корабель, що обрисами дуже нагадував човник, на якому вона літала на зустріч із Юнь Тяньміном. Майже половина обшивки корабля лишалися прозорою, і Чен Сінь роздивилася всередині п’ятеро пасажирів. Томас Вейд розташовувався найближче до неї й привітно махав рукою. Чен Сінь змогла впізнати його з першого погляду, оскільки він єдиний з усіх не був одягнений в легкий скафандр, а досі носив ту саму чорну шкіряну куртку, ніби демонструючи зневагу до космосу. Виявилося, що Вейд так і не погодився на протезування — один із рукавів бовтався порожнім.

— Нам є про що поговорити, тож я зайду до тебе, — сказав Вейд і, навіть не дочекавшись згоди Чен Сінь, почав процедуру стикування. На його човнику активувалися маневрові рушії, й космічний корабель почав плавно наближатися. Чен Сінь неохоче запустила процедуру стикування. З легкою вібрацією два човники торкнулися стикувальними модулями, й люки безшумно ковзнули вбік. Через вирівнювання тиску повітря між двома кораблями у вухах Чен Сінь зашуміло.

Вейд переплив із сусіднього човника. Йому нізвідки було взяти значного зореплавного досвіду, але здавалося, що він, як і Чен Сінь, народився в космосі. Дивно, але навіть після ампутації його рухи у невагомості лишалися твердими і відточеними, ніби на нього досі діяла звична сила тяжіння. У кабіні човника панували пів сутінки. Якийсь відсоток віддзеркаленого Землею сонячного світла потрапляв на брилу перед ними, і вже зовсім дещиця відбивалася від неї всередину човника. У цьому тьмяному світлі Чен Сінь поглянула на Вейда і зрозуміла, що плин часу залишив на його обличчі не так багато слідів — він не дуже змінився за ці вісім років, що спливли відтоді, коли вони востаннє бачилися ще в Австралії.

— Як ти тут опинився? — запитала Чен Сінь, з усіх сил намагаючись не дати голосу затремтіти. Але це завжди їй погано вдавалося у розмові з цією людиною. Усе пережите за останні роки відшліфувало її серце до круглого каменя, як-от астероїд перед ними, але Вейд лишався єдиним гострим, ріжучим виступом.

— Я відбув покарання місяць тому, — просто відповів Вейд і дістав із кишені недопалок сигари, який одразу затиснув у роті, хоча було зрозуміло, що розкурити його в кабіні йому не вдасться. — Я отримав помилування. Людина, засуджена за замах на вбивство, звільняється лише через 11 років. Я розумію, що тобі це здається… не надто справедливим.

— Перед законом усі мають бути рівні. Я не бачу тут ніякої несправедливості.

— О, то ти абсолютно законослухняна? Навіть попри заборону будувати кораблі, що зможуть рухатися зі швидкістю світла?

Вейд лишався вірний собі — без жодних еківоків переходив до самої суті розмови. Чен Сінь не відповіла.

— Нащо тобі такий корабель? — знову без паузи спитав Вейд, уп’явшись поглядом у Чен Сінь.

— Тому що тільки з цим проєктом у людства залишаються шанси на велич, — відповіла Чен Сінь, хоробро відповідаючи на його погляд.

Вейд кивнув і вийняв сигару з рота.

— Чудово. Тоді ти дійсно велична постать.

Чен Сінь запитально подивилася на нього у відповідь.

— Тобі відомо, що правильно, а що ні, й ти маєш достатньо сміливості та почуття відповідальності, щоб не чекати дозволу. Тому ти й неординарна особистість.

— Але… — Чен Сінь продовжила речення за Вейда.

— Але тобі бракує здібностей і сили характеру, щоб завершити задумане. Я поділяю твої переконання — мені теж потрібні надшвидкісні кораблі.

— До чого ти хилиш?

— Віддай це мені.

— Віддати тобі що?

— Усе, що маєш: свою компанію, свої статки, авторитет і статус у суспільстві. Я використаю все це для побудови кораблів, які полетять зі швидкістю світла. Заради твоїх ідеалів і майбутньої величі людства.

Маневрові рушії човника знову ожили: хоча сила тяжін­ня уламка астероїда була невеликою, її вистачало, щоб потроху притягувати до себе невеличке суденце. Рушії акуратно повернули човник у вихідну точку, що розташовувалася на певній, заздалегідь прорахованій відстані від брили. Синє полум’я двигунів вихопило з темряви розфарбований фрагмент скелі, і Велика червона пляма постала у вигляді щойно розплющеного ока. Серце Чен Сінь тьохнуло — чи то від слів Вейда, чи то від раптово посталої перед очима картини. А от Вейд розглядав велетенське око зі звичною холодністю й відчуженістю, замішаними на сарказмі.

Чен Сінь надовго замовкла, бо не могла підібрати жодного влучного слова.

— Не зроби вдруге тієї самої помилки, — промовив Вейд, і кожне його слово було нещадним ударом важезного молота по серцю Чен Сінь.

Зворотний відлік добіг кінця: воднева бомба здетонувала. Через відсутність атмосфери в космічному просторі майже вся енергія від вибуху перетворилася на випромінювання. Камера прямої трансляції, що знаходилася на відстані 400 кілометрів від епіцентру вибуху, показала, як у космосі поруч із Сонцем з’явилася ще одна вогняна куля, яскравість світіння та розміри якої швидко перевищили звичні показники нашого світила. Світлофільтри камери швидко затемнювали картинку, але якби хтось ризикнув із такої відстані поглянути на вогняну квітку неозброєним оком, то лишився б у темряві довіку. Коли вогняна куля запалала на максимумі яскравості, на екрані трансляції не залишилося нічого, крім білизни найчистішого снігу. Полум’я ніби збиралося поглинути увесь Всесвіт.

Чен Сінь і Вейд, заховані в тіні уламка астероїда, не побачили нічого, оскільки інформаційне вікно в човнику було неактивоване. Але вони помітили, як за одну секунду зросла яскравість «Сатурна». Цієї ж миті з того боку «Юпітера», що був звернений до «Сонця», почали розтікатися потоки лави. Зриваючись із країв брили, вони світилися тьмяно-червоним, але, відлетівши на деяку відстань, осяяні загравою ядерного вибуху, перетворювалися на сліпучі бризки феєрверка. Ізсередини човника це скидалося на сріблястий водоспад, що струменіє в напрямку Землі. До цієї миті чотири менші каменюки, які уособлювати планети земної групи, перетворилися на ніщо, тоді як гігантські брили «планет-гігантів» почали нагадувати чотири ріжки морозива, обпалені з одного боку газовим пальником. Їхні сторони, обернені до епіцентру вибуху, швидко оплавилися й набули форми ідеальних гладеньких півкуль, що тягнули