Вічне життя Смерті - Лю Цисінь

— А як твої справи? Ти також проспав усі ці шістдесят із лишком років?

— Я ліг у гібернацію майже одночасно з тобою. Через сімнадцять років був уведений в експлуатацію циркумсолярний прискорювач, і мене розбудили для роботи над фундаментальними дослідженнями. Вони тривали 15 років. Після цього дослідницький напрям став більш прикладним, і необхідність моєї участі відпала. Тож я знову скористався гібернацією й прокинувся два роки тому.

— То які успіхи в розробці кораблів із двигунами криволінійного прискорення?

— Маємо певний прогрес… Але про це потім. — Цао Бінь, очевидно, не хотів обговорювати це питання тут і зараз.

Чен Сінь знову визирнула назовні: здійнявся вітер, і маленьке деревце під вікном зашелестіло листям; на сонце, напевно, набігла хмаринка, бо металеві поверхні будівель потьмяніли. Чи може цей звичний на вигляд світ мати бодай щось спільне з надшвидкісними кораблями?

Цао Бінь прослідкував за поглядом Чен Сінь і розсміявся:

— Ти, напевно, відчуваєш те саме, що й я, коли прокинувся вперше, — повне розчарування цією епохою… Якщо до тебе вже повернулися сили, то вийдемо надвір і подивимося, що воно та як.

Через пів години Чен Сінь, вбрана у білий костюм, вийшла на балкон гібернаційного центру в супроводі Цао Біня. Панорама міста викликала сильне відчуття подорожі в минуле. Коли вона побачила гігантський ліс із дерев-будівель після першого пробудження в Епоху стримування, то шоковано гадала, що вже ніколи не побачить звичайного міського пейзажу, як оцей. Забудова виявилася однотипною й чітко спланованою, ніби весь комплекс будівель зводився одним махом. Здавалося, що перед архітекторами було поставлено завдання абсолютної утилітарності споруд без будь-яких натяків на надлишковий дизайн. Усі будинки мали форму паралелепіпедів без ознак зовнішнього оздоблення, були виконані у спільній сріблясто-сірій металевій гаммі й нагадували Чен Сінь алюмінієві ланчбокси часів її дитинства. Ряди таких акуратних будинків були щільно підігнані один до одного і тягнулися аж до обрію, де місто забиралося на схил гори.

— Де це ми? — запитала Чен Сінь.

— Чорт забирай, чому знову хмарно? Ми так не побачимо протилежного боку. — Цао Бінь не відповів на її запитання, а натомість розчаровано поглянув на небо й розпачливо похитав головою, ніби хмарна погода направду могла перешкодити розумінню Чен Сінь цього нового світу. Але вона швидко збагнула, що не так із небом.

Сонце пливло попід хмарами.

Цієї миті хмари почали розступатися, і між ними швидко виникали великі розриви. Через них Чен Сінь не побачила очікуваної блакиті, а натомість вгледіла… іншу землю. Вона, як і все довкола, була щільно засіяна однотипними будівлями, на які Чен Сінь дивилася «униз», чи то пак, «уверх». Тепер стало зрозуміло, що за «протилежний бік» згадував Цао Бінь. І гора на обрії виявилася не горою, а заокругленням площини, яка здіймалася в небо й опинялася у них над головами. Чен Сінь подивилася у протилежному напрямку і побачила аналогічну картину: земля здиблюється на горизонті й підіймається до «протилежного боку». Світ мав вигляд величезного циліндра.

— Це космічне місто Азія І, заховане на темному боці Юпітера, — Цао Бінь нарешті відповів на її запитання.

Новий світ, що секунду назад здавався знайомим і звичним, знову абсолютно її приголомшив. І тільки зараз Чен Сінь зрозуміла, що остаточно прокинулася.

***

У другій половині дня Цао Бінь із Чен Сінь поїхали до північного шлюзового термінала міста. За усталеною практикою центральна вісь усіх космічних міст була зорієнтована по лінії північ-південь.

На зупинці біля центру гібернації вони сіли у звичайний на вигляд автобус, який, хоча й був на електричній тязі, їхав землею, а не летів над її поверхнею. У старі часи подібний транспорт міг курсувати будь-де на Землі, не привертаючи надмірної уваги мешканців. Автобус виявився переповненим, і Чен Сінь із Цао Бінєм насилу відшукали два останні вільні місця в кінці салону, а тим, хто зайшов за ними, вже довелося їхати стоячи. Чен Сінь намагалася пригадати, коли востаннє так їздила — ще у докризові часи вона змогла досить рано відмовитися від поїздок у переповненому громадському транспорті.

Автобус рухався неквапом, тож Чен Сінь могла спокійно роздивлятися навколишні пейзажі. Тепер кожна деталь мала для неї нове значення. Вона спостерігала, як автобус проминає коробки будівель, оточені хирлявими зеленими насадженнями й блакиттю басейнів. Побачила дві школи із синім покриттям спортивних майданчиків. Роздивилася, що бурий ґрунт обабіч доріг на вигляд не дуже відрізняється від звичного земного. Широколистяні дерева, які нагадували стеркулії, перемежовувалися з білбордами. Більшість товарів чи брендів були Чен Сінь невідомі, але стилістику реклами певних категорій товарів було легко розпізнати.

Єдина відмінність цього міста від побратимів докризових часів полягала у тотальному використанні металу в процесі виготовлення будь-чого, навіть будівель. Усередині автобуса неметалевих деталей також було обмаль — ані сліду широкого вжитку пластику чи композитних матеріалів.

Але зі значно більшою увагою Чен Сінь вивчала пасажирів автобуса. На протилежному сидінні розмістилися двоє чоловіків: один дрімав, обіймаючи чорний портфель; інший, у жовтій робітничій спецівці з чорними плямами від мастила, поставив під ноги мішок, із якого виглядав якийсь невідомий Чен Сінь інструмент чудернацького виду. Він трохи нагадував старий ударний дриль, але мав напівпрозорий корпус. На обличчі чоловіка застиг вираз втоми і байдужості, характерний для людей, які постійно важко працюють руками. Чен Сінь востаннє бачила подібний вираз на обличчях мігрантів ще у докризові часи. Трохи попереду сиділа молода пара: хлопець, нахилившись до вуха дівчини, щось їй нашіптував, а дівчина час від часу усміхалася у відповідь і зачерпувала якусь рожеву субстанцію з паперового стаканчика. Судячи з солодкого аромату вершків, це було морозиво, яке пахнуло точно так само, як і три століття тому. Поруч із ними в проході стояли дві жінки середнього віку добре знайомого Чен Сінь типажу: уже побиті життям, вони втратили чарівність юності й перестали старанно слідкувати за своєю зовнішністю та гардеробом. Цей типаж не траплявся в Епохах стримування чи мовлення — ніжна шкіра всіх жінок тоді сяяла білизною, й вони лишалися вишуканими і прекрасними в будь-якому віці.

Чен Сінь прислухалася до розмови жінок.

— Ти все неправильно зрозуміла: ціна продуктів на ранковому ринку не відрізняється від цін на вечірньому. Якщо не лінуватися, то можна з’їздити на Західний оптовий ринок.

— Я не купую в таких кількостях, щоб мені продавали за оптовою ціною.

— Там треба приїжджати після сьомої чи навіть пізніше, коли оптові покупці вже поїдуть, — тоді залишки продають усім за оптовими цінами.

Решту розмов в автобусі можна було почути лише уривками.

…«Муніципальна влада організована значно складніше за атмосферний рівень. Потрапивши туди, одразу вникай у нюанси підкилимної боротьби. Не сходься ні з ким заблизько і перший час тримайся осторонь». … «Рахунки за опалення — просто здирництво! Вартість цих послуг уже включена в рахунки за електроенергію». … «Якби ви усунули цього ідіота Б. раніше, то наслідки були б значно сприятливішими». … «Не варто так побиватися. Я тут мешкаю від побудови цього міста, і скільки, ви гадаєте, я заробляю на рік?» … «Ця риба вже не свіжа. Навіть не думайте готувати її на пару».