Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Як не дивно, найпалкіші прибічники та затяті супротивники побудови космічних кораблів, які зможуть наздогнати швидкість світла, походили з однієї найосвіченішої верстви суспільства.
Прибічники проєкту вважали, що людство почуватиметься в безпеці тільки після колонізації планет біля інших зірок Чумацького Шляху. У цьому холодному і недружньому Всесвіті найбільші шанси на виживання мають відкриті до змін та адаптивні цивілізації, а прихильники ізоляціонізму неодмінно загинуть. Більшість людей із такими поглядами не мали заперечень проти реалізації проєкту «Бункер», проте гаряче опонували «Чорному домену», вважаючи це самозакопуванням у могилу. Хоча вони і визнавали, що «Чорний домен» може гарантувати виживання людей у довгостроковій перспективі, для цивілізації загалом такий спосіб життя нічим не відрізняється від смерті.
Натомість більшість противників побудови надшвидкісних кораблів здебільшого оперували політичними аргументами. Вони вважали, що людська цивілізація нарешті створила майже ідеальне демократичне суспільство, а після польоту до зірок людство неминуче зазнає соціального регресу. Космос, як лупа, здатен умить виявити й максимізувати темний бік людства. Противники польотів у космос часто використовували як гасло слова з виступу підсудного Себастьяна Шнайдера на процесі «Бронзової доби»:
«Тож коли люди насправді відлітають у космос, для становлення тоталітаризму досить і п’яти хвилин».
Більшість не була готова сприйняти перспективу майбутнього, в якому демократичне й цивілізоване суспільство Землі засіває Чумацький Шлях насінинами тоталітарних режимів.
Людська цивілізація, ще будучи в пелюшках, прочинила двері свого будинку і визирнула надвір. Нескінченна темрява ночі до смерті налякала людей, змусивши їх тремтіти перед непізнаними глибинами простору і швиденько щільніше захряснути двері.
Рік 8-й Епохи мовлення. Точка Лагранжа в системі Земля–Сонце
Після зустрічі з Юнь Тяньміном минув рік, і Чен Сінь знову опинилася в точці, де гравітація Землі й Сонця перебувала в рівновазі. На відміну від першої подорожі, ця не викликала надмірних хвилювань — Чен Сінь погодилася взяти участь у ролі добровольця в тестуванні прототипу бункера.
Це був спільний проєкт Об’єднаного флоту та ООН, який мав на меті перевірити ефективність використання планет-гігантів як щита під час знищення Сонця.
Для імітації вибуху світила було вирішено підірвати водневу бомбу великої потужності. Хоча тротиловий еквівалент уже давно не використовувався для вимірювання потужності ядерної зброї, Чен Сінь повідомили, що заряд цієї дорівнює 300 мегатоннам. Для реалістичнішого моделювання умов вибуху й подальшого виверження Сонця водневу бомбу обгорнули товстим шаром оболонки, що імітувала зоряну речовину, яка розлетиться Сонячною системою. Роль восьми планет грали уламки об’єктів із Поясу астероїдів. Чотири брили, призначені імітувати планети земної групи, були приблизно 10 метрів у діаметрі, а скельні породи, що грали роль планет-гігантів, — значно більші, близько 100 метрів у діаметрі. Усі вісім брил було розміщено навколо водневої бомби пропорційно до реальної відстані планет до Сонця, що створювало мініатюрну репліку Сонячної системи. Найближча брила — «Меркурій» — розташовувалася лише за чотири кілометри від «Сонця», тоді як найвіддаленіша — «Нептун» — перебувала уже за триста кілометрів. Проведення експерименту в точці Лагранжа обумовлювалося необхідністю зменшення впливу гравітації планет та Сонця, таким чином, міні-система могла певний час залишатися стабільною.
З наукової точки зору не було жодної потреби в цьому експерименті. Комп’ютерне моделювання з наявними на сьогодні даними про Сонячну систему може надати результати з високим ступенем вірогідності. Та навіть якщо необхідність проведення тестів у натурі й існувала, їх можна було зробити в лабораторії у меншому масштабі, що за ретельного підходу до реплікації реальних умов також забезпечило б високу точність отриманих результатів. Тож із погляду науки цей масштабний експеримент у космосі був незграбним шоу для розумово відсталих.
Однак ідеологи, розробники та виконавці цього експерименту насправді й не мали на меті проведення наукового дослідження. По суті, це був дорогий пропагандистський трюк для завоювання довіри міжнародної спільноти до проєкту «Бункер». А це вже висувало зовсім інші вимоги до експерименту: доступність розуміння процесів для абсолютної більшості людей і максимальна візуалізація подій, щоб картинку можна було транслювати по всьому світові.
Після остаточної відмови від будівництва надшвидкісних космічних кораблів світ опинився в умовах, дуже подібних до початкового періоду Епохи кризи. У ті часи світове співтовариство взялося реалізовувати два проєкти захисту від вторгнення трисоляріан: першим і головним став план розбудови системи оборони Сонячної системи, другорядним — проєкт «Обернені до стіни». Тепер основні надії людство покладало на проєкт «Бункер», а «Чорний домен» нагадував «Обернених до стіни» — чиста авантюра, що таїла в собі безліч невідомих пригод. Обидва проєкти реалізовувалися паралельно, але на цей момент у рамках «Чорного домену» можна було проводити тільки базові теоретичні дослідження, що потребувало порівняно невеликих коштів. Натомість проєкт «Бункер» спричинив величезний вплив на міжнародне співтовариство і потребував докладання значних зусиль для забезпечення підтримки широких верств населення Землі.
Щоб підтвердити достатність захисного ефекту брил, які відігравали роль планет-гігантів, можна було обмежитися розміщенням датчиків чи принаймні використати піддослідних тварин. Однак для створення ефекту сенсації у медіа організатори вирішили розташувати за брилами людей-добровольців, яких шукали по всьому світу.
Ідея взяти участь у випробуваннях належала АА. Вона наполягала, що це ідеальний безкоштовний маркетинговий хід, який дасть змогу «Зоряному кільцю» взяти участь у проєкті «Бункер». Вони з Чен Сінь чудово розуміли, що весь експеримент ретельно змодельовано на комп’ютері, тож участь у ньому не несе реальної загрози життю і здоров’ю, а от піар-ефект просто величезний.
Човник Чен Сінь зупинився в затінку брили, яка імітувала Юпітер. Вона не мала сферичної форми, радше нагадувала величезну картоплину завдовжки 110 метрів й завширшки 70 метрів і за розмірами приблизно дорівнювала великій будівлі на Землі. Сховок Чен Сінь, що перебував на відстані 50 кілометрів від епіцентру вибуху водневої бомби, виявився найближчим до «планети» з-поміж човників інших добровольців. На транспортування цієї скелі з Поясу астероїдів знадобилося понад два місяці. Під час доставки «Юпітера» на місце один із творчих інженерів проєкту у вільний від роботи час розмалював бік брили, поцяткувавши її смугами і навіть зобразивши Велику червону пляму, щоб вона нагадувала справжню планету. Але здалеку брила радше мала вигляд якогось космічного монстра з червоним невсипущим оком.
Як і минулого разу, човник Чен Сінь летів у напрямку сліпучого Сонця, але після потрапляння в затінок брили усе довкола враз потемніло, оскільки в безповітряному просторі світло не розсіюється. Сонце з іншого боку скелі ніби перестало існувати, і Чен Сінь здалося, буцім вона опинилися біля підніжжя скелі глухої півночі.
Навіть якби цей величезний валун не перекривав огляду, Чен Сінь усе одно не побачила б водневої бомби, яка імітувала Сонце. Але в протилежному напрямку було добре видно інший астероїд, що відігравав роль Сатурна. Пропорційно до відстані між реальними небесними тілами, наступна брила приблизно такого самого розміру була розташована рівно за 100 кілометрів від «Сонця» і за 50 кілометрів від «Юпітера». «Сатурн» був залитий яскравим сонячним світлом, і його було добре видно на чорному тлі космосу. Можна було розгледіти й «Уран» за 200 кілометрів звідси,
