Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Історично несправедливість здебільшого проявлялася в рівні достатку та соціальному статусі людини, але всі лишалися більш-менш рівними перед лицем смерті. Звісно, завжди існувала певна несправедливість і в цій царині: нерівний доступ до досягнень медицини; різний рівень виживання у разі стихійних лих, спричинений відмінністю рятувальних засобів у багатих і бідних; коливання відсотка загиблих серед військових та цивільних під час військових дій тощо. Але ніколи не було ситуації, за якої невелика кількість людей, що становить менше однієї десятитисячної населення Землі, мала змогу сховатися й вижити, тоді як решта — мільярди — змушені просто чекати на смерть на поверхні планети.
Навіть у давні часи настільки кричуща нерівність не могла існувати довго, що вже казати про сьогодення.
Саме цей чинник примусив світове співтовариство змінити ставлення до проєкту побудови надшвидкісних кораблів, перейшовши від його обговорення до скептичного сприйняття.
Звісно, життя за Юпітером або Сатурном усередині космічного корабля, хоч і здатного пережити удар за теорією Темного лісу, не здавалося завидною долею. Незалежно від того, який рівень комфорту може забезпечити замкнена система підтримки життєдіяльності, людям все одно довелося б існувати в холодній, порожній, віддаленій та ізольованій частині Сонячної системи. Утім спостереження за другим трисоляріанським флотом засвідчили, що космічний корабель, який використовує рушійну силу викривленого простору, майже миттєво досягає швидкості світла. Подібні кораблі будуть здатні дістатися від Землі до Юпітера десь за годину, а отже, їхні власники матимуть удосталь часу, щоб забратися геть після отримання звістки від Системи раннього сповіщення про напад на Сонячну систему. І ці привілейовані особи та багатії зможуть із комфортом продовжувати жити на Землі й покинути мільярди людей помирати, коли настане час. Подібна перспектива здавалася суспільству абсолютно неприйнятною.
Спогади про жахливі події, які сталися після отримання хибного повідомлення про напад, все ще були свіжими, тому більшість людей вважала, що поява надшвидкісних космічних кораблів може спровокувати нову хвилю заворушень по всьому світу. У результаті всі спроби реалізувати проєкт побудови подібних кораблів наштовхувалися на небачений до того опір.
***
Причиною панічної реакції на хибну тривогу була надзвичайна чутливість постінформаційного суспільства до таких подразників. Дезінформація з’явилася через певну аномалію, виявлену першим блоком Системи раннього сповіщення. Ця аномалія виявилася реальною, проте не мала нічого спільного з фотоїдами.
Витяг із «Минулого поза часом»: Система раннього сповіщення про напад на Сонячну систему
Людство мало змогу спостерігати за фотоїдами лише двічі: під час руйнування системи 187J3X1 та знищення Трисоляриса, тож даних спостережень бракувало, для того щоб робити певні висновки. Усе, що було відомо про фотоїд, вкладалося в одне твердження: ця частинка здатна рухатися майже зі швидкістю світла. Проте людство не мало жодних достовірних даних про об’єм, масу спокою чи релятивістську масу цієї елементарної частинки. Фотоїд, поза всяким сумнівом, був найпримітивнішим засобом ураження, здатним знищити зірку за допомогою лише власної кінетичної енергії, що виникала внаслідок збільшення релятивістської маси до захмарних показників. Будь-яка цивілізація, що опанувала технологію прискорення до швидкості світла більш-менш великого об’єкта, одночасно отримує доступ до зброї з надзвичайно великим руйнівним ефектом. І до того ж дуже «ощадливої».
Найцінніші дані спостережень за фотоїдами було отримано незадовго до знищення Трисоляриса. Ученим удалося зробити важливе відкриття: внаслідок надзвичайно високої швидкості руху фотоїди під час зіткнення з окремими атомами чи пилом у міжзоряному просторі починають інтенсивно випромінювати світло в діапазоні від видимого спектра до гамма-променів. І це випромінювання має певні унікальні характеристики. Через надзвичайно малі розміри безпосереднє спостереження за рухом фотоїдів вести було неможливо, натомість людство цілком могло відслідковувати появу випромінювання з настільки характерними показниками.
На перший погляд, заздалегідь попередити про появу та наближення фотоїдів було нереально, оскільки вони рухаються майже зі швидкістю світла, тож майже не відстають від власного випромінювання, досягаючи цілі ледь не одночасно з ним. Інакше кажучи, спостерігач перебуває поза світловим конусом події.
Але насправді ситуація дещо інша. Оскільки будь-який об’єкт, що володіє масою спокою, ніколи не зможе досягти швидкості світла, то й швидкість фотоїдів, хоч і максимально наближалася до цих значень, проте на дещицю відрізнялася від швидкості світла у вакуумі. Саме через цю невеличку різницю випромінювання, генероване фотоїдами, рухалося трохи швидше, ніж вони самі. І якщо відстань, яку доведеться здолати фотоїду, виявиться достатньо великою, то з кожним кілометром шляху це відставання збільшуватиметься. Крім того, траєкторія польоту самого фотоїда до цілі не буде ідеально прямою. Завдяки величезній релятивістській масі фотоїда на нього неминуче впливатимуть гравітаційні сили небесних тіл, біля яких він опинятиметься. Тож траєкторія польоту виявиться злегка вигнутою, зі ступенем кривизни, який досягне значно більших показників, ніж у справжніх фотонів, що рухатимуться в тому самому гравітаційному полі. Цей чинник потрібно врахувати під час наближення до цілі, тож для успішного ураження фотоїд має здолати довший шлях, ніж його випромінювання.
Саме через згадані два чинники випромінювання досягне меж Сонячної системи раніше, ніж сам фотоїд. Ця різниця і є часом, за який Система раннього сповіщення зможе попередити людство про майбутню загибель. Фахівці визначили орієнтовне 24-годинне значення такого проміжку, виходячи з максимальної відстані, на якій можна було вперше зафіксувати випромінювання фотоїдів. Після досягнення випромінювання Землі сам фотоїд ще перебував би на відстані 18 астрономічних одиниць від нашої планети.
Але це ідеальний сценарій розвитку подій. Якби фотоїд стартував із якогось космічного корабля, розміщеного неподалік, то, як і у випадку з Трисолярисом, проміжок часу між отриманням попередження й знищенням виявився б украй незначним.
Система раннього сповіщення Сонячної системи мала складатися з 35 блоків, які забезпечували б ретельний моніторинг космічного простору в усіх напрямках на предмет появи випромінювання від руху фотоїдів.
Рік 8-й Епохи мовлення. Вибір долі
За два дні до хибної тривоги. Блок №1 Системи раннього сповіщення.
По суті, першим блоком Системи раннього сповіщення стала станція спостереження імені Фіцроя-Рінгера, збудована ще наприкінці Епохи кризи. Більш ніж 70 років тому саме ця станція уперше виявила Краплину — трисоляріанський зонд, що прямував до Сонячної системи. Станція так само розташовувалася на краю Головного поясу астероїдів, проте її обладнання суттєво модернізували. Так, для спостереження за джерелами видимого світла площу поверхні лінз було значно збільшено — перша лінза, яка мала 1200 метрів у діаметрі, була замінена новою, двокілометровою у поперечнику, на поверхні якої цілком умістилося б невеличке містечко. Усі матеріали, необхідні для вдосконалення станції спостереження, добували безпосередньо на місці — у поясі астероїдів. Першою була виготовлена середня лінза діаметром 500 метрів, яку в подальшому тимчасово використовували для фокусування сонячних променів на астероїдах. Успішно переплавивши породу астероїдів на чисте скло, люди заходилися виготовлювати інші лінзи. Нові лінзи телескопа станції спостереження розташовувалися далеко одна від
