Вічне життя Смерті - Лю Цисінь

— Ми можемо затриматися на хвилинку? — запитала Чен Сінь.

АА поглянула на групку дітей і зрозуміла, що спало подрузі на думку.

— Гаразд, іди. Ми ще довгенько чекатимемо своєї черги на стартовий стіл.

У принципі, сучасні космічні кораблі могли спокійно злітати з будь-якого відносно рівного майданчика. Але щоб зменшити шкоду навколишньому середовищу, завдану надвисокими температурами плазми, що струменіє із сопел термоядерних двигунів, місця зльоту були обмежені космопортами. Під стартовим столом обов’язково розташовувалися охолоджувальні басейни та спеціальна система відвідних канавок, по яких потік плазми розпорошувався без шкоди для природи та людей.

Вчителька побачила, що Чен Сінь прямує в їхній бік, і, перш ніж та встигла вимовити бодай слово, кинулася до неї.

— Це ж ваш космічний корабель, так? Молю, врятуйте діток! — Її вологий чубчик приліпився до чола, а по обличчю текли сльози впереміш із краплями туману. Вона намагалася силою свого погляду притягнути жінку до класу. Діти згуртувалися навколо них і не зводили запитальних поглядів із Чен Сінь. — Ми — літній космічний табір, і нас мали доправити на геосинхронну орбіту. Але після отримання попередження про напад вони скасували політ і віддали наші місця на борту іншим!

— То де ваш корабель? — запитала АА, підійшовши до групи.

— Відлетів. Будь ласка, дуже прошу…

— Візьмемо їх із собою, — запропонувала Чен Сінь АА.

АА на кілька секунд затримала на ній погляд. Невимовлене було зрозумілим й без слів: «На Землі лишається ще багато людей, ти ж не думаєш, що нам вдасться врятувати їх усіх?». Чен Сінь похитала головою, не погоджуючись з АА.

— Ми заберемо трьох, — сказала АА.

— Але ж наш корабель може взяти на борт більше ніж 10 осіб!

— Так, проте під час польоту з максимальним прискоренням екіпаж не може становити більше п’ятьох, бо саме така кількість капсул глибоководного занурення встановлена на борту. Решту пасажирів чекає незавидна доля перетворитися на м’ясний пиріг.

Почуте неабияк здивувало Чен Сінь: капсули глибоководного занурення використовувалися лише для міжзоряних подорожей із високим прискоренням. А вона завжди вважала, що «Зоряне кільце» — лише міжпланетний корабель.

— Гаразд, троє — то й троє! — Вчителька відпустила Чен Сінь і вчепилися в АА, ніби боялася втратити і цю можливість.

— То обирайте, кого ми візьмемо, — сказала їй АА.

Вчителька відсахнулася від неї і поглянула на АА так, ніби почула найстрашніші слова в житті:

— Ви кажете, щоб обирала я?! Боже, як я зможу...

Вона озирнулася навколо, не наважуючись поглянути в очі дітям, ніби їй і так боліло, а зустрітися з ними поглядами означало б примножити страждання…

— Гаразд, виберу я, — відповіла АА і з усмішкою повернулася до дітей. — Клас, слухайте мене: я дам вам три задачі. Той, хто першим дасть правильну відповідь, полетить із нами. — Вона проігнорувала збентежені погляди Чен Сінь та вчительки і підняла палець угору: — Перша задача. Світло в кімнаті вимкнене. Воно на секунду блимне вперше за хвилину; потім вдруге — ще за пів хвилини; втретє — через п’ятнадцять секунд. Далі — з інтервалом, наполовину коротшим від попереднього. Питання: скільки разів воно встигне блимнути за дві хвилини?

— Сто разів, — випалила перша дитина.

— Ні, — АА похитала головою.

— Тисячу!

— Ще подумай.

За деякий час почувся боязкий голос маленької дівчинки, який важко було розчути через довколишній гуркіт:

— Незліченну кількість разів.

— Виходь сюди, — сказала їй АА. Коли дівчинка опинилася біля неї, вона завела її собі за спину. — Друга задача. У нас є мотузка невідомої довжини. Ми знаємо, що вона згорає вщент за годину. Як ми зможемо відміряти за її допомогою 15 хвилин? Завважте, що довжини мотузки ми не знаємо!

Цього разу діти вже не поспішали з відповіддю, розмірковуючи над питанням. За якийсь час один із хлопчиків підняв руку:

— Скласти мотузку навпіл і підпалити з обох боків!

— Виходь і ти сюди, — кивнула АА. Вона сказала хлопцю приєднатися до дівчинки. — Третя задача: 82, 50, 26… Яке наступне число?

Діти довго роздумували.

— 82, 50, 26. Яке наступне число? — повторила АА.

— Десять! — вигукнула інша дівчинка.

АА показала великий палець:

— Розумниця, виходь і ти.

Прихопивши трьох дітей, вона рушила до корабля, кивнувши Чен Сінь.

Чен Сінь забігла за ними по східцях, але озирнулася і побачила решту дітей, які оточували свою вчительку й дивилися на неї, мов на Сонце, що зійшло востаннє і більше ніколи не з’явиться над обрієм. Сльози застелили їй очі, коли вона підіймалася далі, спиною відчуваючи розпачливі погляди дітей, що ранили їй серце, наче гостро наточені вістря стріл. Ті самі відчуття опанували її в останні моменти в статусі Мечоносця та коли Томоко оголосила про старт геноциду після завершення переселення людей в Австралію. Цей біль був страшнішим за смерть.

Інтер’єр корабля вражав мінімалізмом: вертикальна кабіна мала 18 крісел, розміщених у два поверхи, тож, щоб дістатися потрібного місця, доводилося підійматися драбиною. Чен Сінь відчула дежавю — вона ніби знову сідала у сферичний човник перед польотом на зустріч із Юнь Тяньміном: цей космічний корабель також мав вигляд порожньої бляшанки, вона не розуміла, де розташовуються двигун і системи управління. Чен Сінь пригадала ракети з хімічними двигунами докризових часів — величезні, немов хмарочоси, але з крихітним об’ємом для розміщення корисного вантажу.

У кабіні не було помітно жодних пристроїв чи панелей для керування кораблем, лише левітували кілька інформаційних вікон. Штучний інтелект апарата, здавалося, вже знав АА, бо щойно вона опинилася в кабіні, інформаційні вікна припливли до неї й супроводжували весь час, поки вона перевіряла, чи правильно застібнуті паски безпеки у дітей та Чен Сінь.

— Не дивися на мене так. Я дала їм шанс. Змагання — неодмінна умова боротьби за виживання, — прошепотіла АА до Чен Сінь.

— Тьотю, а всі, хто лишився внизу, загинуть? — запитав хлопчик.

— Кожному народженому доведеться померти. Рано чи пізно, — відповіла АА, сідаючи в крісло поруч із Чен Сінь. Вона не застібнула пасків безпеки, натомість продовжувала вивчати інформаційні вікна. — От дідько! Ми лише 29-ті в черзі на запуск!

Космодром мав вісім стартових столів, і після запуску одного корабля наступний міг злетіти з того самого пускового майданчика не раніше ніж за 10 хвилин. За цей час в охолоджувальний басейн знову закачувався необхідний об’єм прісної води.

Очікування в черзі не впливало на шанси вижити, бо до Юпітера вони змогли б дістатися лише за місяць. Якщо протягом цього часу фотоїд влучить у Сонце, то де вони перебуватимуть цієї миті — ще на Землі чи вже у космосі, — вже не важливо: кінець буде один і той самий.

Але проблема полягала в іншому: кожна хвилина затримки зменшувала їхні шанси злетіти взагалі.

Хаос уже поглинув світ: понад 10 мільйонів жителів міста, керовані інстинктом виживання, кинулися до космопорту. Космічні кораблі, як і стародавні