Сплячі красуні - Стівен Кінг
За кілька ярдів тріснула гілка.
— Той туалет, то якесь йобане пекло… — долетів белькіт якогось чоловіка.
Френк розгледів тонку постать у ковбойському капелюсі.
Френк застебнув зіпер і розвернувся, щоби іти назад до бару. Він не знав, що йому робити іншого. Нану й Ілейн він залишив удома покладеними на пляжних рушниках у підвалі, замкненому на ключ.
Його зупинив голос того чоловіка.
— Хо’ почути дещо дике? Міллі, дружина мого друзяки, вона працює там, у тюрмі, так от вона каже, що в них там… ну, теє, є такий фіно-мен. Воно, мо’, й дурня, така моя думка, але… — У кущах заляпотіла сеча цього чоловіка. — Вона каже, шо ця краля, коли вона спить, їй ніц не робиться. Знов прокидається.
Френк укляк.
— Що?
Чоловік неквапно вигинався туди-сюди, насолоджуючись тим, що ретельним маніром розсіював свою сечу якомога ширше довкола.
— Спить і прокидається, як нормальна. Прокидається в порядку. Так мого друзяки жінка каже.
У небі посунулась хмара і місячне світло чітко проявило профіль того собачого ката, Фріца Мешаума. Ясно виднілося лобкове волосся його чахлої вахлацької бороди і глибоко запала місцина під правою вилицею, куди прикладався прикладом рушниці Френк, щоби назавжди змінити контури цього обличчя.
— А з ким це я б’лакаю? — звірюкою скривився Фріц, придивляючись. — Це ти, Кронський? Як той 0.45-й тобі служить, Джонні Лі? Файна стрільба, нє? Ні, це не Кронський. Хайбо милує, мені не двойнить, зара’ мені в очах, нахер, тройнить.
— Вона прокидається? — перепитав Френк. — Та утримувана в тюрмі прокидається? Й ніякого кокона?
— Так я чув, а ти собі, як хо’, рішай. Скажи, я тебе знаю, містере?
Френк, не відповівши, вирушив до бару. Він не мав часу на Мешаума. Він думав про ту жінку, про ту утримувану, яка може засинати і прокидатися, як нормальна.
7
Коли Френк приєднався до Террі і Дона Пітерза (а слідом за ним і Ґарт, який козирем, цілком новою людиною, повернувся з жіночого туалету), його пияцькі компаньйони сиділи на лаві, відвернувшись від свого довгого стола. Якийсь чоловік у джинсах і блакитній робітничій сорочці з шамбрей-батисту та в фірмовому кашкеті «Кейс», що їх фірми роздають на халяву[231], стояв, жестикулюючи напівпорожнім кухлем пива, і ораторствував, а люди довкола мовчки, з повагою його слухали. Обличчя його було ніби знайомим, якийсь місцевий фермер чи, може, водій-дальнобій, із щоками, поцяткованими щетиною, з пожовклими від «Червоношкірого»[232] зубами, але подавав він усе з інтонаціями впевненого у собі проповідника, його голос здіймався і спадав каденціями, які закликали до вигуків: «Славімо Ісуса». Поряд з ним сидів чоловік, якого Френк відразу впізнав, бо якось допомагав йому вибрати в притулку нового собаку, коли в нього помер старий. Гавленд було його прізвище, викладач у місцевому коледжі, у Мейлоку. Гавленд дивився вгору, на доповідача, з виразом іронічного захоплення.
— Ми мусили-бо бачити, до чого йдеться! — проголошував дальнобійпроповідник. — Надто високо залетіли-бо наші жінки, як той парубок з восковими крилами, і крила їхні розтопилися!
– Ікар, — підказав Гавленд.
На ньому була стара бахмата фермерська куртка з латками на ліктях. З нагрудної кишені стирчали його окуляри.
— Айк-а-рус, так буде правильно, як хто не втямив! Хочете знати, як далеко ніжна стать зайшла? Огляньмося на сто років назад! Вони не могли голосувати! Носили спідниці до кісточок! Не мали ніяких протизаплідних, а якщо хотіли зробити собі ’борта, то шукали, хто те їм зробить нишком, а якщо їх ловили, то вони сідали в тюрму за уввв-бивство! Зараз вони можуть це робити, де хочуть і коли хочуть! Дякувати тому Йобаному Планованому Батьківству, зробити ’борта тепер легше, ніж взяти порцію курчатини у «КFС», і ціна майже та сама! Вони можуть висуватися на президента! Вони вступають у ряди «Морських котиків» і рейнджерів! Вони можуть женитися на своїх лезбі-подружках! Якщо це не тероризм, тоді я не знаю, що таке тероризм!
Загули схвальні голоси. Френк не приєднався до них. Він не вважав, що його проблеми з Ілейн бодай якось залежать від абортів чи лесбійок.
– І все це тільки за сто років!
Дальнобійпроповідник стишив голос. Він міг це зробити, бо хтось вгамував джукбокс, обірвавши передсмертне голосіння Тревіса Трітта[233].
— Вони не просто зрівнялися, як то вони казали, ніби хочуть, вони вирвалися уперед. Хочете знати, які є цьому докази?
Тепер, мусив визнати Френк, цей парубок наблизився до чогось путнього. Ілейн ніколи ні в чому не робила йому поступок. Завжди все мусило бути по її, на її розсуд. Вловивши себе на тому, що ведеться на казання цього вахлака, Френк відчув огиду… проте заперечити почутого не міг. І не лише він. Уся паства в барі слухала уважно, з роззявленими ротами. Окрім Гавленда, який скалився, наче той хлопець, що побачив на розі вулиці танцюючу мавпу.
— Вони можуть вдягатися, як чоловіки — ось вам доказ! Сто років тому жінка нізащо не одягла б на себе штани, хіба тільки, щоб сісти верхи на коняку, а тепер вони носять їх у-усюди!
— Що ти маєш проти довгих ніг у тісних штанцях, засранцю? — гукнула якась жінка, викликавши загальний регіт.
— Нічо! — відрізав дальнобій-проповідник. — Але, як ви гадаєте, чи наважився б чоловік — натуральний чоловік, а не ’кийсь там нью-йоркський трансвест — гуляти вулицями Дулінга в сукні? Ні! Такого б назвали божевільним! З таких би сміялися! Але ж жінки, тепер вони можуть і так, і інак! Вони забули, як Біблія каже про те, що жінка мусить у всьому слідувати за своїм чоловіком, і шити, і варити, і народжувати дітей, і не з’являтися на люди в обрізаних шортах! Зрівнялися з чоловіками, то й годі вже! Але їм то мало! Вони хочуть вести перед! Хочуть зробити нас другим сортом! Вони злетіли надто близько до сонця, і Бог уклада їх в сон!
Він моргнув, потер долонею поросле колючою щетиною обличчя, неначе усвідомлюючи, де він зараз і що він робить — вивергає свої приватні думки
