Сплячі красуні - Стівен Кінг

10

Загудів ріжок, і команда, що виступала в ААС за Три-Окружжя, побігла до бічної лінії. Лайла покинула роздивлятися трибуни в намаганні знайти там Шеннон.

Вона побачила як Шейла Норкросс кивнула одній зі своїх колежанок, якійсь вищій на зріст дівчині. Вони проробили екстравагантний ритуал: стукнулись кулаками, зчепились великими пальцями і сплеснули долонями в себе над головами.

Це було Кульне Вітання.

Це було воно, і тоді у Лайли обірвалося серце. Її чоловік виявився людиною в оманливій масці. Всі її сумніви і підозри раптом набули сенсу.

Це Кульне Вітання. Вона сто разів бачила, як його проробляють Клінт і Джаред. Тисячу разів. Стукнулись, зчепилися, лясь-лясь. У її голові зберігалося дорогоцінне слайд-шоу Джареда, як він вищає з кожним кадром, набирає тіла, волосся темнішає, робить Кульне Вітання зі своїм татом. Клінт навчив цього робити усіх хлопчиків в команді Малої ліги Джареда.

І її він також навчив.

Розділ 20

1

Близько півночі за центральним часом у чиказькому барі «Великий Віз Стоні» спалахнула сварка між невеличким гуртом Калік і значно більшим контингентом Кревних[238]. Вихлюпнувшись звідти, це переросло у загальноміську війну вуличних банд, яку новинні сайти в інтернеті розмаїто називали «апокаліптичною», «безпрецедентною» та «до всирачки безмірною». Нікому ніколи не дізнатися, котрий конкретно член саме якої з банд шваркнув сірником, який запалив те, що стало відомим як Друга Велика Чиказька пожежа, але розпочалася вона у Західному Інглвуді і звідти поширилася[239]. До світанку палали вже великі частини міста. Реакція поліції та пожежного управління була майже ніякою. Більшість копів та шлангоправів сиділи по домівках, чи намагаючись не дати заснути своїм дружинам і дочкам, чи дивлячись на їхні упаковані в кокони тіла, плекаючи безнадійні надії.

2

— Розкажи мені, що ти бачив, — мовив Френк.

Вони з Доном Пітерзом стояли позаду «Рипливого колеса», в якому зрештою все почало помалу вщухати — напевне через те, що в Паджа Мароне почали вичерпуватися запаси алкоголю.

— Що ти точно бачив?

— Я сидів у Вартівні, так? Це такий нервовий центр в’язниці. Маємо п’ятдесят різних відеокамер. Я дивився в ту, що її називають «м’якою камерою», куди поселили ту, новеньку. Її записали Євою Блек, правда, я не знаю, це її справжнє ім’я чи…

— Кинь зараз про це думати. Що саме ти бачив?

— Ну, вона була в червоній блузі, в них одягають усіх новеньких, і вона якраз засинала. Мені було цікаво подивитись, як павутиння вилазить у них зі шкіри, бо я про це вже знав, але ще ніколи не бачив. От тільки воно не полізло.

Дон вхопив Френка за рукав сорочки.

— Ти чуєш, що я кажу? Ніякого павутиння. Жодної ниточки. А вона тоді вже спала. Тільки раптом прокинулась — очі враз широко розчахнулись — і дивилася вона просто у відеокамеру. Наче дивиться просто на мене. Я думаю, вона справді дивилась на мене. Сам розумію, це звучить ідіотськи, але…

— Може, вона насправді не спала. Може, прикидалася.

— Уся така розслаблена, така відпружена, якою вона там лежала? Жодним чином. Повір мені.

— Як вона там опинилася? Чому не в міській буцегарні? — Бо вона скажена на всю її срану голову, ось чому. Сама вбила пару метокухарів голими, нахер, руками.

— А чого ти зараз не в тюрмі?

— Бо деякі йобані пацючари підставили мене! — вибухнув Дон. — Підставили мене нахер, а потім к-херам турнули мене! Директорка Котс і той її дружок, мозкограбар, шерифчин чоловік! Він і це місце собі у в’язниці дістав, мабуть, тільки тому, що жонатий на ній! Напевне, там була якась йобана договірна оборудка, він же ані дупля не тямить!

Дон вдарився у розповідь про те, як його, невинного, розпинали. Але Френкові було байдуже до того, що там Котс з Норкроссом ставили Пітерзу за провину. На ту мить розум Френка діяв, як та жаба на розпеченій каменюці, стрибаючи від одної ідеї до іншої. Стрибаючи високо.

Якась імунна до пошесті жінка? Саме тут, у Дулінгу? Це здавалося неможливим, але тепер він мав свідчення того, що вона прокидається, від двох людей. Якщо існує якась Нульова Пацієнтка[240], то десь же вона мусить бути, адже так, то чому б і не тут? І хто скаже, що десь нема інших імунних, розкиданих по всій країні і світу? Важливо: якщо це правда, то ця Єва Блек може підказати шляхи зцілення. І лікар (можливо, навіть його новий приятель Ґарт Флікінджер, якщо Флікінджер здатен оклигати й бути тверезим) зможе знайти в її крові щось незвичайне, що може привести до… ну…

Вакцини!

Ліків!

— …підроблені докази! Наче я зв’язувався з убивцею власного чоловіка, яка…

— Замовч на хвильку.

Як не дивно, Дон послухався. Він задивився в обличчя вищого за себе чоловіка блискучими від алкоголю очима.

— Скільки охоронців зараз у тюрмі?

— Офіцерів, як ми їх звем, ну, я точно не знаю. Небагато, коли все так накрилося. Ще залежить, хто прийшов, а хто пішов.

Він скривився, підраховуючи — неприємне видовище.

— Мабуть, семеро. Восьмеро, якщо рахувати Гікса, дев’ятеро, якщо додати містера Гівнопсиха, але ці двоє й бзда на вітрі не варті.

— А як щодо директорки?

Донові очі метнулись від Френкових.

— Я цілком певен, що вона заснула.

— Гаразд, а скільки серед тих, що зараз чергують, жінок? — Коли я звідти йшов, були тільки Ван Лемплі та Міллі Олсон. О, ще Бланш Мак-Інтай може бути й досі там, але вона всього лиш секретарка Котсі і їй уже, ма’ть, років сто.

— Виходить, моцна жменька, навіть враховуючи Гікса з Норкроссом. А знаєш що ще? Шериф у нас теж жінка, і якщо вона спроможеться тримати лад ще години зо три, я здивуюся.

Це були ті думки, які за тверезих обставин Френк тримав би при собі — і точно вже не ділився б ними з такою психованою шушваллю, як цей Дон.

Рахуючи, Пітерз облизував собі губи. Ще одне неприємне видовище.

— Про що ти думаєш?

— Про те, що Дулінгу скоро буде потрібен новий шериф. І той новий шериф матиме повне право забрати будь-яку ув’язнену з виправного закладу. Особливо таку, яка не перебуває під судом, не кажучи вже про винесений вирок.

— Ти думаєш, що можеш претендувати на цю роботу? — запитав Дон.