Сплячі красуні - Стівен Кінг

— Пекельний день, — промовив Дон. Тепер, опинившись серед людей, він почувався краще.

Чорний парубок промурмотів щось, погоджуючись. Він був високий, широкоплечий, десь близько сорока. Сидів, як стовп, прямо.

— Я оце якраз вирішую, вбити себе чи ні, — сказав Террі. Дон хихикнув. Террі сидів з геть закам’янілим обличчям. — Бачили, як Секретна служба кóпала чобітьми під сраки тих протестантів перед Білим домом? Для тих парубків, либонь, це було неначе Різдво. Ох, Господи, погляньте на оце.

Террі з чорним парубком обернулись до телевізорів на стіні.

Показували запис камер стеження з якогось підземного гаража. Жінка нерозпізнаваного через кут зйомки і зернистість картинки віку й раси, але явно одягнена у форму працівниці гаража, осідлала чоловіка в діловому костюмі. Вона начебто штрикала його чимсь в обличчя. На долівці зібралася калюжа чорної рідини, яскраво-білі пасма звисали з обличчя жінки. В теленовинах до сьогодні ніколи не показували нічого подібного. Але скидалось на те, що стандарти і практику — так же медіа це називають, ге? — Аврора прибрала геть із цього бізнесу.

— Певне, розбудив її, щоб забрати свої ключі чи ще нащось, — висловив здогад Дон. — Ця штука, вона наче, ну, як всесвітній Пе-Ем-Ес[229], ви згодні?

Двоє чоловіків не відгукнулись.

Картинка в телевізорі перемкнулась на стіл презентера. Стіл був порожнім; Джордж Елдерсон, той старий штрих, якого Дон бачив там перед цим, зник. Якийсь молодший парубок, у светрі й навушниках, всунувши голову в кадр, показував різкими жестами: «Забирайтесь мерщій звідси!» Трансляція перемкнулась на рекламу якогось ситкому.

— Це було непрофесійно, — сказав Дон.

Террі почав пити пиво просто з глека. Піна збігала йому підборіддям.

4

Сховок для сплячих.

Це був не єдиний клопіт Лайли на світанку цієї п’ятниці, але чи не найважливіший. Ідеальним місцем був би якийсь підвал або тунель з прихованим входом. Добре прислужилася б якась стара, вироблена шахта — тут таких, безумовно, досхочу — але нема часу таку шукати, нема часу її обладнати. Що ж тоді залишається? Залишаються приватні будинки. Але якщо групи карателів — чи будь-які божевільні — почнуть розшукувати і вбивати сплячих жінок, найперше вони перевірятимуть приватні будинки. «Де твоя дружина? Де твоя дочка? Це заради твоєї власної безпеки, заради безпеки кожного. Ти б не дозволив, щоб динаміт лежав у тебе вдома, правда ж?»

Хоча, як щодо тих будинків, в яких ніколи ніхто не жив, будинків, в яких ніколи не було жодного мешканця? Таких будинків повно просто на цій же вулиці, там, трохи далі, вздовж Трімейн-стрит, які так і лишились непроданими. Це був найкращий варіант, який вона змогла придумати.

Щойно Лайла пояснила це своєму синові і чоловіку, вона стала, як вичавлена цитрина. Відчула себе хворою, такою знесиленою, наче на неї насувалася застуда. А хіба той торчок, якого вона колись була заарештувала за проникнення зі зламом до чужої оселі, її про таке не попереджав, про болючість вивітрювання наркотику? «Будь-як, за будь-яку ціну не дозволити, щоб тебе попустило, — казав він. — Попущення — це руйнація. Смерть твоєму щастю».

Ні Клінт, ні Джаред нічого не сказали відразу. Вони так і стояли втрьох у вітальні.

— Це… дитина? — зрештою запитав Джаред.

Вона подала кокон йому:

— Так, дочка Роджера Елвея.

Син Лайли притис немовля собі до грудей.

— Далі може бути ще гірше, — сказав він. — Хоча я не знаю, куди вже.

Лайла провела рукою по волоссю на скроні свого сина. Різниця між тим, як тримав немовля Террі — неначе воно може вибухнути або розсипатися — і як його тримав Джаред, змусила її серце пришвидшитися. Її син не здався. Він досі намагається залишатися притомною людиною.

Клінт закрив зсувні скляні двері, відрізавши сморід диму.

— Я хочу сказати, це в тебе параноїчне — заховати сплячих чи, якщо скористатися твоїм словом, їх десь поскладати, хоча ти можеш мати рацію. Ми можемо доправити Моллі і цю дитину, і місіс Ренсом, і ще когось, кого знайдемо, в якийсь із тих порожніх будинків.

— Там, на верхівці пагорба, стоїть демонстраційний дім, — сказав Джаред. — Він цілком готовий. — І на імпульсивний позирк своєї матері: — Охолонь. Я не заходив всередину, тільки заглядав крізь вікно вітальні.

Клінт сказав:

— Я сподіваюся, це зайві запобіжні заходи, але краще убезпечитися, ніж потім шкодувати.

Вона кивнула:

— Я так і думаю. Бо, зрештою, ти й мене покладеш в якомусь із тих будинків. Ти ж це розумієш, так?

Лайла сказала це не для того, щоб йому дошкулити або шокувати. Це був просто факт, який потребував прийняття, а вона була надто виснажена, щоб робити реверанси.

5

Чоловік, який сидів на унітазі в кабінці жіночого туалету «Рипливого колеса» був якимсь чмарооким персонажем у рок-н-рольній майці і костюмних штанях. Він вирячився на Мікейлу. Втім, життя не без приємних сюрпризів. Принаймні штани в нього не були спущені.

— Жевжику, — сказала вона, — тут пораються пані. — Ще кілька днів, і все тут стане вашим довічно. А поки що вимітайся геть.

«Поширюймо паніку»[230]— оголошував напис на його майці — ну звісно ж.

— Перепрошую, перепрошую, мені лише секунда, — показав він на торбинку в себе на колінах. — Я хотів курнути трохи кришталю, але в чоловічому туалеті такий натовп. — Він скривився. — І там такий запах, чисто лайно. Велике лайно. Це неприємно. Прошу, якщо ви зможете трішки потерпіти, я був би вдячний.

Голос його впав до шепоту:

— Цього вечора я бачив певну магію. Не діснеївську магію. Погану магію. Зазвичай я досить витриманий, але це мене прибило.

Мікейла витягла руку з сумки, в якій вона стискала Урсулин пістолет.

— Погану магію, еге? Це звучить тривожно. Я щойно проїхала весь шлях від Округу Колумбія і тут дізналася, що моя мати вже спить. Як вас звуть?

– Ґарт. Співчуваю вашій втраті.

— Дякую, — відповіла вона. — Моя мати була ще та шпичка в сраці, але мала в собі також чимало такого, за що її варто любити. А мені можна трохи вашого креку?

— Це не крек. Це мет.

Ґарт розстебнув свою торбинку, дістав звідти люльку й подав Мікейлі.

— Безумовно можна, якщо вам хочеться.

Наступним він видобув зіп-пакет кришталю.

— Ви схожі на ту дівчину з телевізора, ви це знаєте?

Мікейла усміхнулась:

— Люди мені це постійно кажуть.

6

Той самий катастрофічний стан у чоловічому туалеті «Рипливого колеса» вигнав надвір Френка Ґірі, щоб випорожнити сечовий міхур на краю парковки.