Сплячі красуні - Стівен Кінг

— Айк-а-рус[234], — промовив він і зненацька сів.

— Дякую вам, містере Карсон Стразерс з РФД-2[235].

Це говорив Падж Мароне, хазяїн і бармен «Колеса», гучно покрикуючи з-за шинкваса.

— Наша місцева знаменитість, люди. «Ґрунтовний Краянин» Стразерс. Стережіться його правого гука. Карсон — мій колишній шваґро.

Падж був саморобним коміком. З одутлими, як у Родні Дейнджерфілда, щоками[236]. Не те щоб вельми кумедний, але підсипати приску вмів.

— Це була незлецька пожива для мозку, Карсоне. Я з нетерпінням чекатиму обговорення всього цього з моєю сестрою на День подяки.

На це зал знову вибухнув реготом.

Раніше, ніж знову встигла розпочатися загальна балаканина й раніше, ніж хтось устиг увімкнути джука й оживити містера Трітта, підвівся, піднявши руку вгору, Гавленд. Професор історії — раптом згадав Френк. Так він тоді відрекомендувався. Сказав, що назве свого нового собаку Тацитом на честь свого улюбленого римського історика. Френк ще тоді подумав, чи не занадто круте ім’я для бішон-фриза.

— Друзі мої, — мовив професор розкотистим голосом, — з усім тим, що відбувалося сьогодні, легко зрозуміти, чому ми досі не подумали про завтрашній день, і всі ті дні, які лежать попереду. Відкладімо вбік етику з мораллю і заодно обрізані шорти, а натомість розглянемо практичні питання.

Він поплескав Карсона «Ґрунтовного Краянина» Стразерса по його крутому плечу.

— Цей джентльмен має рацію: в деяких аспектах жінки дійсно обійшли чоловіків, принаймні у західному суспільстві, і я визнаю, що вони зробили це в царинах значно важливіших, ніж свобода скуплятися у «Волмартах» непіддоглядними і з накрученим на бігуді волоссям. Припустімо, що ця — назвемо її пошестю, за браком іншого терміну — припустімо, що ця пошесть пішла протилежним чином, що засинають і не прокидаються чоловіки?

Суцільна тиша запала в «Рипливому колесі». Всі очі були на Гавленді, якому явно подобалася така увага. Його манера говорити була далекою від бовкання загумінкового біблеїста, але все одно приворожливою: неспішною і вправною.

— Жінки можуть відновити людство, а чом би й ні? Звісно, вони б змогли. Мільйони порцій зданої сперми — заморожені потенційні діти — зберігаються в лабораторіях по всій нашій великій країні. Сотні мільйонів у всьому світі! В наслідку це дає дітей обох статей!

— Це якщо припустити, що нові немовлята-хлопчики не обростуть коконами, щойно вони перестануть плакати і вперше заснуть, — закинула йому якась дуже гарна молода жінка.

Вона з’явилася разом з Флікінджером. Френкові подумалося, що дальнобійпроповідникекс-боксер оминув у своїй доповіді одну річ: жінки природно красивіші за чоловіків. Більш довершені, чи щось таке.

— Так, — погодився Гавленд. — Але навіть у такому разі жінки можуть і далі народжувати впродовж багатьох поколінь, допоки ця Аврора, можливо, якимсь чином не буде подолана. А чоловіки так робити можуть? Джентльмени, де опиниться людство за п’ятдесят років, якщо жінки не прокинуться? Де воно буде через сто років?

Тепер тишу було порушено гучними, белькітливими схлипами й риданнями якогось чоловіка.

Гавленд його проігнорував.

— Утім, можливо, питання майбутніх генерацій залишається гіпотетичним. — Він підняв палець. — Історія подає надзвичайно дражливу ідею щодо людської натури, друзі мої, таку ідею, що може пояснити, чому, як щойно був пристрасно висвітлював цей джентльмен, жінки ведуть перед. Ця ідея, просто кажучи, така: жінки є притомними, натомість чоловіки — божевільні.

— Бредня! — вигукнув хтось. — Йобана бредня!

Гавленда це не збентежило, він, навпаки, усміхнувся.

— Справді? Хто створює мотоциклетні зграї? Чоловіки. З кого складаються банди, які цілі райони в Чикаго й Детройті перетворили на зони бойових дій? Із хлопців. Хто ті владці, які розпочинають війни, і ті люди, які — за винятком небагатьох жінок, що пілотують гелікоптери тощо — в тих війнах б’ються? Чоловіки. О, а хто в них страждає як побічні жертви? Жінки і діти, здебільшого.

— Йо, а хто крутить сраками, нас під’юджуючи? — гукнув Дон Пітерз.

Обличчя в нього було червоним. Жили на шиї напнуті.

— Хто смикає за всі ті йобані нитки, містере Яйцеголовий Розумнику?

Зал сплеснув аплодисментами. Мікейла пустила собі під лоба очі й уже хотіла було заговорити. Надихана метом, з піковим кров’яним тиском, вона почувалася так, ніби здатна ораторствувати годин шість поспіль — не менш як тягнеться пуританська церковна служба. Але не встигла вона почати, як знову виник Гавленд.

— Вдумливо зауважено, сер, спостереження справжнього інтелектуала, певного того, що успішність багатьох чоловіків, зазвичай тих, які мають почуття неповноцінності, коли доходить до тендітної ста…

Дон почав підводитись.

— Кого це ти тут, сракоротий, неповноцінним назвав?

Френк потягнув його вниз, воліючи затримати поблизу себе. Якщо Фріц Мешаум справді мав якусь рацію, йому треба побалакати про це з Доном. Тому що Френк був майже певний, що Дон працює в тюрмі.

— Пусти! — гиркнув Дон.

Френк сковзнув рукою Дону під пахву й здавив:

— Тобі треба заспокоїтись.

Дон скривився, але не сказав більш нічого.

— Ось такий цікавий факт, — продовжував Гавленд. — У другій половині дев’ятнадцятого століття на більшості гірничодобувних підприємств, включно з глибокими шахтами тут, в Аппалачії, працювали робітники, яких називали «кулі». Ні, йдеться не про китайських наймитів; йдеться про юних хлопців, інколи заледве дванадцятирічних, чиєю роботою було перебувати біля тієї машинерії, що має тенденцію перегріватися. Ці «кулі» мали бочку з водою або шланг, якщо поблизу було якесь джерело. Їхнє завдання полягало в поливанні водою пасів і клапанів, охолоджуванні машин. Звідси і прізвисько «кулі»[237]. Я схиляюся до тієї думки, що в історичному сенсі жінки виконували таку само функцію: утримували чоловіків — принаймні коли це було можливим — від найгірших, найбільш одіозних дій.

Він окинув поглядом свою аудиторію. Усмішка сповзла з його обличчя.

— Та схоже, що тепер наші «кулі» нас полишили, або полишають. Скільки мине часу до того, як чоловіки — які невдовзі стануть єдиною статтю — почнуть нападати одні на одних зі своїми гвинтівками, бомбами та ядерною зброєю? Скільки лишається часу до того, коли машини перегріються і почнуть вибухати?

Френк почув достатньо. Його не турбувала доля людства. Якщо його можливо врятувати, це буде побічний ефект. Його турбувала Нана. Він хотів розцілувати її ніжне личко і вибачитися за те, що розтягнув її улюблену майку. Сказати їй, що більше ніколи її не засмутить. Він не може нічого цього зробити, якщо вона не прокинеться.

— Ходімо, — сказав він Дону. — Надвір. Я хочу з тобою поговорити.

— Про що?

Френк нахилився поближче до Донового вуха:

— Там, у тюрмі, насправді є якась жінка, яка може спати без того, щоб на ній виростало павутиння, і потім прокидатися?

Дон вигнув шию, щоб подивитися