Житія Святих - Червень - Данило Туптало

куди йти". Сказав ангел: "Я поведу вас". І зразу Модест, вставши, взяв святого хлопця Віта, ще ж взяв і годувальницю його Крискентію, вірну рабу Христову, і пішов з ними до моря за ангелом, який вів їх. Коли ж прийшли на берег морський, побачили корабель, Богом приготований. І спитав ангел у святого Віта, наче випробовуючи: "В який край ідеш?" Відповів святий Віт: "Куди Господь нас поведе, туди всім серцем підемо". Спитав ангел: "Чи маєш чим заплатити?" Відповів хлопець: "Той, кому служимо, буде тобі винагородою". Тож сіли в корабель і пливли мало часу від Сицилії, опинилися в одній із земель італійських, що називалася Луканія, на місці, яке називалося Аллекторія. Коли, приставши до берега, вийшли з корабля на землю, зразу ангел Господній, який в образі юнака з ними був, невидимий став. Вони ж ішли і прийшли до ріки, що звалася Селар, з Луканського краю в море текла. При тій ріці спочили під одним прекрасним богоотіненим листяним деревом. Було ж те місце добре для перебування, і почали там жити. їжу їм Бог посилав: як давно Іллю святого в пустелі велінням Божим годував ворон, так цих святих годував орел, у всі дні їжу їм приносячи. І почало відбуватися багато чуд через Віта святого, розійшлася слава про нього в тому краю — Бог прославляв раба свого. Ще ж і біси, силою Божою примушувані, у людях кричали: "Що нам до тебе, Віте, нащо прийшов сюди передчасно нас стратити?" Сходилися до нього люди з недужими своїми, він же, зцілюючи молитвою і хресним знаменням, учив їх пізнання істинного Бога і дотримання Його заповідей. І багато невірних наверталися до Христа Бога, хрещення святе приймали.

У той час син царя Диоклитіяна був одержимий біснуванням. І кричав біс устами його, кажучи: "Не вийду звідси, хіба прийде сюди Віт Луканійський!" І спитав цар: "Де можемо знайти того чоловіка?" Відповів демон: "Біля ріки Селару знайдете". Послав цар до Луканії озброєних воїнів, аби швидко привели до нього Віта. Прийшли туди посланці, знайшли воїна Христового, що при ріці молився до Бога, спитали його: "Чи ти Віт?" Відповів святий: "Я". Сказали воїни: "Цар Диоклетіян потребує тебе". Мовив святий Віт: "Я малий і бідний хлопець, нащо цареві потрібний?" Відповіли воїни: "Сина його мучить демон, і через те потребує тебе". І сказав Віт святий: "Ходімо тому, в ім'я Господнє". І пішов з воїнами в дорогу до Риму, а з ним і Модест святий пішов, блаженна ж Крискентія пішла за ними здалеку. Досягнувши Риму, сповістили воїни Диоклитіянові про прихід Віта. І звелів Диоклитіян ввести його до себе. Коли ж святий увійшов перед царя, подивувався цар вроді його: був Віт святий справді гарним юнаком, лице мав, як в ангела, в очах наче промені сонця сяяли, бо сповнений був благодаті Христової. І спитав його Диоклитіян: "Чи ти Віт?" Святий же відповіді йому не дав. Почав цар питати Модеста, хотівши довідатися про них. Модест же, старий і простий звичаями, не міг належної відповіді дати цареві. Принизив цар Модеста безчесними словами, хотівши вигнати його з-перед лиця свого. Тоді святий Віт відкрив уста свої і звернувся до царя: "Чому так грізно питаєш старця, як хлопця молодого? Задля сивини його годиться тобі шанувати його". Цар же мовив до святого Віта: "Звідки такий сміливий, що так гнівно, з обуренням промовляєш до нас, ображаючи владу нашу?" Відповів святий: "Ми не є гнівні, бо прийняли Духа незлостивости від Христа, Господа нашого, і наслідуємо Його голубину лагідність. Учитель наш єством добрий, владою великий, звичаєм незлостивий, смиренний і лагідний, тому й учні Його мають бути лагідні і смиренні серцем, а не люті й гнівливі, як же ти нас називаєш". Коли це святий говорив, раптом біс з уст царевого сина жахливо закричав: "О Віте, чому передчасно настільки мучиш мене?" Святий же не відповідав бісові. І запитав Диоклетіян святого: "Чи можеш зцілити сина мого?" Відповів святий: "Син твій може бути здоровим, але я не можу подати йому здоров'я. Христос, Син Божий, якого я раб, якщо захоче, легко визволить його від катування бісівського через мене, раба свого, бо Він всесильний". Почав Диоклетіян просити святого про синове зцілення. Підійшов святий до біснуватого, поклав руку на голову його і мовив: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа вийди, нечистий духу, із творіння Божого". І зразу вийшов біс із сина царевого, але не без шкоди для тих, що там стояли. Багатьох невірних, які з Віта святого словами чи в думках своїх насміхалися, раптом убив диявол, з Божого допусту, і душі їхні нечисті в пекло відніс як свою здобич. Дивувався і жахався цар, бачачи сина свого здорового і багатьох, що впали мертвими. Але замість того щоб пізнати силу імени Ісуса Христа і прославити єдиного істинного Бога, він думав собі, як би привести Віта до свого нечестя, бо і красою його зранився нечистий беззаконник. І почав ласкаво до нього говорити, кажучи: "Погодься зі мною, Віте найлюбіший, і зі мною разом принеси богам жертви. Дам тобі до півцарства мого, і великим золотом, і сріблом, і коштовними речами збагачу тебе, і в царський одяг вберу тебе, і будеш мені другом щирим". Відповів святий Віт: "Царство твоє і багатства твої мені не потрібні. Маю-бо Господа Бога мого: якщо вірно Йому послужу, одягне мене в нетлінну й пресвітлу одежу безсмертя в Царстві Небесному". Сказав Диоклитіян: "Не кажи так, Віте, але пожалій життя своє і принеси жертву богам, щоб не загинути муками різними і смертю гіркою". Відповів святий: "Я невимовно бажаю тих мук, якими страшиш, щоб прийти до вінця, якого обіцяв Господь для своїх вибраних". Тоді Диоклитіян звелів вкинути святого Віта й Модеста в найпохмурішу і найсмердючішу темницю і на кожного накласти залізо важке по десять мір. Наказав запечатати двері й вікно перснем його царським, аби ніхто не подавав в'язням хліба чи води, — хотів кат заморити їх голодом і спрагою. Коли замкнені були святі у в'язниці, раптом світло осяяло темницю, його ж і сторожа бачила, заглядаючи в щілину. І скрикнув велегласно Віт святий до Бога: "На допомогу нам прийди, Боже! Визволи нас із пут цих, як визволив трьох отроків із палаючої печі й Сусанну від лжесвідків беззаконних". Коли так святий молився, затряслася земля в темниці, і світло велике її осяяло, і пахощі невимовні в повітрі розлилися. Явився ж йому Господь наш Ісус Христос і