Житія Святих - Червень - Данило Туптало
І плакав над ним батько його, бо єдиною дитиною в нього був. І ласкавими словами намагався схилити його до служби диявольської. І спитав його святий Віт: "Яким богам велиш мені послужити?" Відповів йому батько: "Хіба не знаєш, сину, які в нас боги: Дій, Геркулес, Юнона, Мінерва, Віста, Апполон та инші, яким царі і князі поклоняються". Мовив святий до батька: "Ті, кого називаєш богами, — ідоли бездушні, руками людськими створені. Уста мають — і німі, очі мають — і сліпі, руки й ноги мають — і не можуть рухатися. Я ж знаю єдиного Бога, живого і дієвого, у Ньому ж і ми живемо та рухаємося, Творця і Содержителя всього, Отця, і Сина, і Святого Духа. Ісповідую ж одного Іскупителя і Спасителя людського роду — Сина Божого, який був мучений за гріхи наші, Його ж кров'ю ми визволені". Батько ж зі сльозами мовив до нього: "О найсолодша дитино, послухай корисної і здорової поради батька свого і від несамовитої тої віри, у якій ти вшановуєш, трудячись марно, мертвого чоловіка, не відаю, якого, відвернися, аби князь, розгнівавшись, не стратив тебе і не примножив болю серцю моєму". Відповів блаженний Віт: "Бажаю, щоб і ти, отче, пізнав, хто і який той, кого, принижуючи, називаєш мертвим чоловіком, і зі мною поклонився Йому. Він-бо — Христос, Син Бога живого, Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу". Гилас сказав: "Я знаю, що Христа, якого Ти називаєш Богом, велінням Пилатовим у Юдеї на хресну смерть засуджено. І розп'ятий був від юдеїв і слуг Пилатових". Святий отрок мовив: "Так є, батьку, як кажеш. Але та річ має велике і предивне святе таїнство". Гилас сказав: "По правді кажучи, краще назвати маєш те карою, а не таїнством". Відповів блаженний: "Покірно послухай, о батьку, і пізнай правду: передання і розп'яття Господа нашого Ісуса Христа — наше спасення, від Його ж любови, знай точно, ніхто ніколи мене ніякими муками не відлучить". І замовк Гилас, сумуючи серцем за сином.
Багато ж благодаттю Божою, що в блаженному хлопцеві жила, здійснювалося чуд, бо й сліпі просвітлювалися, недужі зцілювалися й демони втікали — велику святість його явно визнавали. Усе ж те не втаїлося від ігемона Валеріяна. Він, на судищі сидячи, до батька Бітового перед усіма сказав: "Справді вже відомо мені стало, о найблагородніший муже Гиласе, що син твій усім серцем шанує розп'ятого в Юдеї, названого Христом, і поклоняється Йому, батьківських богів принижує. Мусить тому стати перед нашим судом, приведи його сюди". Коли ж привели святого хлопця на нечестиве те судище, сказав до нього ігемон: "Чому богам безсмертним жертви не принесеш? Хіба не знаєш царських наказів, що кожного, хто Розп'ятого шанує, різними карами слід знищувати?" Блаженний же хлопець, сповнений Духа Святого, анітрохи не злякався, але, хресне знамення на собі зобразивши, відповів, кажучи: "Я бісам кланятися не хочу, не шануватиму кумирів кам'яних і дерев'яних — маю Бога живого, Йому ж служить душа моя". Гилас же, батько його, скликнув до ближніх і родичів своїх, говорячи з великим плачем: "Ридайте зі мною, о друзі, прошу вас. Бачу, як єдинородний син мій гине". Заперечив же йому святий Віт, кажучи: "Не загину, коли до лику праведних угодників Божих зарахований бути сподоблюся". Валеріян же сказав до святого: "Честь благородства твого і дружня приязнь батька твого досі мене стримували — не виконував щодо тебе царських наказів, виданих на законопереступників. Нині ж, бачачи тебе озлобленим у твоєму спротиві, почну за законом мучити тебе — може, ранами покараний, впертість свою відкинеш". Те сказавши, ігемон звелів блаженного хлопця бити залізом. Коли ж били його довго, сказав кат: "Нині підкорися і принеси жертву богам". Мученик же відповідав: "Раз сказав тобі, ігемоне, що Христові, Сину Божому, поклоняюся". Розгнівався ж ігемон і звелів залізною веригою бити хлопця. Коли хотіли слуги те робити, посохли їм руки, також ігемонова рука, якою слугам вказував, пошкодилася раптовою хворобою і стала суха. І закричав ігемон, стогнучи від болю й кажучи: "Горе мені, стратив руку і страждаю лютим болем". До батька ж Бітового сказав: "Не сина маєш, але волхва". Віт же святий скликнув, кажучи: "Я не волхв, а раб Господа мого Ісуса Христа, всесильного, що, на землі з людьми перебуваючи, мертвих воскрешав, по водах ходив, як по сухому, море збурене стишив і зцілював усілякі невиліковні хвороби в людей. І нині те саме всемогутньою силою своєю робить. Його я раб і заповіді Його виконувати намагаюся. Твої ж боги, яким служиш, що можуть? Скажи мені. Хай зцілять руку твою, якщо можуть зцілювати". Сказав ігемон: "А ти можеш зцілити?" Відповів святий: "В ім'я Ісуса Христа можу". І сказав ігемон: "Зроби мене здоровим, хай зрозумію, що ти не волхв, але істинний раб Божий, як же ти говориш". Святий же мученик звів очі свої до неба і сказав: "Боже, Отче небесний, послухай мене, недостойного раба свого. Задля тих, що тут стоять, хай бачать і повірять у Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, істинного і всесильного Бога, разом з Духом Святим, що Тобі співцарює, дай, щоб в ім'я Твого єдинородного Сина зцілилася рука ігемонова". Коли так святий помолився — зразу Валеріянова рука зцілилася і стала здорова, як же й раніше. Тоді ігемон віддав хлопця батькові його, кажучи: "Візьми сина свого у дім свій і накажи йому принести жертву богам, щоб не загинув".
Взявши святого додому, Гилас багатьма ласками зваблював його до нечестя свого, влаштовував бенкети
