і хори, грали доброголосі музичні органи, дзвонили кимвали й гусла, танцювали гарні дівчата перед очима Бітовими, грали хлопці, світські любовні пісні солодкими голосами співали і багато звабливих слів промовляли, щоб так юне серце в суєту зловити. Але діямантова душа блаженного отрока нічим не похитнулася: мав-бо всередині любов Божу, що будь-які мирські любощі перемагає, ні на що зі співаного і перед очима діяного не зважав, лише до неба без упину зводив очі свої, з глибини серця зітхав і казав: "Серцем сокрушеним і смиренним, Боже мій, не погордуй". Ще ж звелів батько приготувати ложницю для сина, наповнив її всіляким багатством, прикрасив стіни золототканими веретами і поміст застелив найкращими килимами, завіси були перлами прикрашені, постіль коштовна, і ціла ложниця всілякої краси була сповнена. І замкнув у ній сина свого, приставивши йому служити найгарніших дівчат на звабу. Цнотливий же і святий отрок, схиливши коліна, молився до Бога, кажучи: "Боже Авраама, Боже Ісаака, Боже Якова, Боже, Отче улюбленого Сина Твого Христа Ісуса, Господа мого, зглянься наді мною і помилуй мене, зміцни мене силою Твоєю, аби не зміг змій злісний і беззаконний батько бажання своє на мені, рабі Твоєму, сповнити ані щоб не чинили наруги язичники вірним рабам Твоїм і не казали: "Де Бог їхній?" Так молився святий — раптом засяяло в ложниці невимовне сяйво світла, і видно було лиця світлоносні, як лямпади засвічені, числом дванадцять. Чутно було й пахощі невимовні, які від лиць їхніх виходили, у повітрі розвівалися і сповнили цілий дім той настільки, що батько Віта святого зі всіма домашніми дивувався і лякався, і скликнув, кажучи: "Чудо ось велике, звідки такі пахощі виходять, яких у храмі богів наших ніколи не було?" Тоді сказав: "Боги прийшли в дім мій до сина мого". Почав з цікавістю дошукувати, звідки виходять ті пахощі. Підійшов до дверей синової ложниці, заглянув усередину й побачив лики ангельські, крилаті, наче орли, що красою невимовною світло сяяли і співали: "Свят, свят, свят Господь". Від того сяйва Гилас зразу осліп, бо нечестиві очі мав, недостойний був бачити світло ангельське, що на небі ховається, яке лише тим, хто має чисті душевні очі, видно. Блаженний же Віт, бачачи, що батько осліп, розчулився природною до нього любов'ю і молився до Бога, щоб помилував його. Закінчуючи свою молитву, сказав так: "Проте не моя воля, о Владико, але Твоя хай відбувається, і що Тобі самому угодно, так нехай буде". А Гилас від безмірного болю очей кричав. "Горе, — стогнав, — стратив я світло очей моїх і сильним болем одержимий". Плакали ж за ним усі домашні його, раби і рабині, бачивши, що пан їхній дуже на очі слабує. І линув зойк плачу їхнього по навколишніх домах. Про те, що сталося з Гиласом, довідалося ціле місто, і збіглося до дому його багато людей. Й ігемон Валеріян із поспіхом прийшов, побачив Гиласа сліпого, руками рабів підтримуваного, що від болю кричав, і питав, що йому було, як осліп. Він же сказав: "У ложниці мого сина бачив богів крилатих, їхні очі були як зорі, і погляд їхній — як блискавка, їхнє ж сяйво бачити було нестерпно. Пошкодив собі очі і стратив зір". І сказав Валеріян: "Сильні боги, яких ти бачив, годиться тобі помолитися до них, аби зцілили тебе". Взяв Валеріян сліпого Гиласа, повів його до храму Дієвого, і молився там Гилас, кажучи: "О Дію, всесильний боже, якщо зцілиш мої очі, дам тобі жертви незліченні, принесу тобі в жертву тільця золоторогого, також і тобі, о богине Вісто, дівчат чистих приведу, якщо отримаю від вас допомогу".
Коли так молився Гилас до суєтних богів своїх, не лише не отримував зцілення, але й сильніший відчував біль. А святий Віт у ложниці своїй, схиляючи коліна до Господа, молився за батька свого, кажучи: "Ти, що просвітив сліпого Товія, Владико, помилуй батька мого, якщо пізнає Тебе". Тоді Гилас, з ідольського капища без користи додому ведений, повернувся кричачи, увійшов до хатини, де святий Віт приносив Богові жертву хвали, і припав до ніг його, кажучи: "Сину любий, зціли мене". Святий же Віт сказав до нього: "Чи хочеш, батьку, здоровим бути?" Відповів Гилас: "Хочу, дитино, і вельми бажаю". Сказав йому святий: "Якщо хочеш отримати зцілення, відречися від Дія, Геркулеса, Юнони, Мінерви, Вести, Апполона". Сказав Гилас: "І як маю їх відректися?" Сказав Віт святий: "Не називай їх богами, але демонами. І ідолів, яких ти дотепер шанував, не шануй, але вважай речами бездушними й непотрібними. І якщо те правдивим серцем пообіцяєш зробити, зразу очі твої будуть зцілені і просвітліють". І сказав Гилас: "Я відрікаюся богів і, що мені накажеш, те обіцяю зробити". Сказав святий: "Знаю озлоблене серце твоє і що слова твої неправдиві, проте задля тих, що тут стоять, аби вірили й прославляли ім'я Господа мого Ісуса Христа, хоч ти і недостойний, покажу на тобі силу Владики мого". Те мовивши, святий поклав руку свою на хворі його очі й помолився до Бога, кажучи: "Господи Ісусе Христе, що просвітив надприродно очі сліпонародженого, просвіти й очі батькові моєму, хоч і недостойний через невірство своє. Проте зроби те задля слави імени Твого святого, щоб бачили й осоромилися вороги Твої — зраділи ж всі, що знають і люблять ім'я Твоє". Коли так молився святий, впали струпи з очей сліпого, як луска, — і став здоровим, і дивилися очі ясно. За якийсь час, замість того щоб пізнати істинного Бога й дяку Йому віддати за отримане від Нього зцілення, почав ображати доброчинця свого, кажучи до сина: "Не твій Бог мене зцілив, а мої боги, яким служу і яким обіцяв принести жертви". І прославляв богів своїх нечестивих велегласно, говорячи перед усіма: "Дякую богам моїм, що зцілили мене". І пішов у капище їхнє, приносив їм подячні нечисті жертви, як і обіцяв. Настільки ж диявол озлобив його серце і злістю осліпив, що природну любов, яку мав до сина, на ненависть перемінив — думав сина свого, святого і безневинного отрока, убити.
Господь же, оберігаючи свого раба, послав ангела на збереження його. Ангел Господній в образі прекрасного і світлом сяючого юнака явився вночі перед вищезгаданим Модестом, виховником Віта, що вірив у Христа, мужем, літами старим, і сказав йому: "Візьми хлопця і йдіть до моря, побачите на березі корабель невеликий, сідайте в нього і прибудете в край, який вам покажу". Сказав Модест до ангела: "Пане, не відаю шляху,
