Житія Святих - Червень - Данило Туптало

Наступного ж ранку звелів знову ігемон раба Божого Дулу поставити перед судом. Коли ж той став, сказав ігемон: "Яка тобі, окаянче, користь богів наших безчесно ображати?" Відповів блаженний: "Велику прийму від Бога мого винагороду, коли тих ваших богів викрию, що не є богами. Тебе ж, іще живого, кара Божа знайде". Тоді Максим, хотівши святого ідоложертовним осквернити, сказав до слуг: "Вкладіть в уста його жертовне м'ясо і вино". Відповів блаженний: "Хоч і цілий богомерзенний свій жертовник в уста мої увіллєш, анітрохи тим Христового раба не оскверниш". Сказав кат: "Ось дивися, окаянний чоловіче, уже з наших жертовників жертовне ти скуштував". Святий мученик відповів: "Не зашкодить те мені, мерзенний і безумний ігемоне". Ігемон же звелів повісити святого на дереві, тіло його аж до нутрощів обдирати, щелепи ж і гортань вирвати. Мученик святий сказав: "Безумний, чи не знаєш, що батько твій сатана намовив тебе це робити?" І так тіло мученикове але до костей обдирали і щелепи від костей виривали — звелів ігемон знову вкинути його до темниці. Після того рушив ігемон у Тарс, град Киликійський, звелів і в'язнів за собою вести. Коли ж пройшли десь двадцять поприщ, святий мученик Дула, знаменням святого хреста себе загородивши, страдницьку свою душу передав Богові. І везли його мертвого. Коли ж були від Тарсу за чотирнадцять поприщ, коментарисій сповістив ігемонові, що Дула, який безчесно богам докоряв, уже помер і тіло його аж дотепер везуть. Питав, що з ним робити. І звелів ігемон у глибоку яму вкинути його, щоб без поховання був. Воїни ж, взявши тіло святого, вкинули його в ріку, що текла в Зефиритський край. І виплило тіло поблизу одного села, недалеко від граду Преторіяди, і при березі лежало. Пси пастухів, що випасали там, худобу, обнюхали тіло святого, й один з них стеріг його, жодного птаха не підпускав торкнутися тіла мученикового. Инший же пес пастуший, одяг зубами взявши, притягнув і накрив мученицькі мощі. Те побачивши, пастухи сповістили в селі і в місті — і зразу вийшло багато вірних людей до мощей святого мученика. І, благочесно його взявши, дякували Богові, що не залишив їх без такого коштовного бісеру. Звідки тіло те живим вийшло, туди й після закінчення мучеництва повернулося. Взявши його благоговійно, поховали чесно, славлячи Господа нашого Ісуса Христа, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

Написано, що цей святий мученик Дула був єпархот Киликійським, але він був родом з єпархії Киликійської — святий Симеон Метафраст не згадує, аби він був єпархом. А у Великій Мінеї Четьї в цей день написано, що цей був із зефірійської Преторіяди, єпархії Киликійської.

У той самий день пам'ять иншого Дули, страстотерпця преподобного

Блаженний раб Христовий Дула монахом був в одній кийовії Єгипетського краю. На вигляд смиренний і принижений, розумом же великий і чесний. Коли його принижували, злословили про нього, опльовували його, — він радів і веселився духом. Тих, що його принижували, не вважав винними і молився за них до Бога, аби не мав їм те за гріх. Складав провину на диявола, що той бентежить братів, і озброївся на нього Дула блаженний преміцно, терпінням, незлостивістю й молитвою перемагаючи його підступи. У такому терпінні перебував той подвижник двадцять років, маючи непохитну покору і смирення серця. Не знав більше диявол, як його скривдити, і вигадав таку хитрість, якою ж не лише Дулі преподобному напасть, а й усім братам печаль навів і безмовників збентежив. Одного брата, що без страху Божого перебував, намовив увійти по-злодійськи вночі до церкви і весь посуд святий украсти. І зробив те монах той, сховав украдене й замкнувся в келії своїй, наче нікуди не виходив. Коли ж надійшов час утрені, увійшов до церкви паламар запалити кадила і побачив, що украдено весь посуд церковний, і пішов розповів авві. Ударили, за звичаєм, в било — і зібралися всі брати до церкви на утреню. Коли відспівали утреню, авва і паламар сповістили братам, що украдено посуд, — і почали всі обурюватися. Трапилося ж у той час блаженному Дулі через якусь хворобу тілесну не прийти в собор на ранішнє правило. І сказали деякі брати: «Ніхто ж його не вкрав, окрім брата Дули, бо через те і в собор не прийшов. Якщо б не він тут крадіжку вчинив, то прийшов би швидше від усіх на полуношницю, як завжди звик приходити». І послали привести його на собор. Пішли ж посланці, побачили його, що, хоч і хворий, проте на молитві стоїть, і, взявши його, тягнули насилу. Він же питав їх, кажучи: «Що трапилося, брати? Чому насилу мене волочите, коли я хочу добровільно до отців святих?» Вони ж образами й безчесними словами дошкульно злословили, говорили: «Святотатче, не вартий життя, чи не досить тобі стільки літ бентежити нас? Нині ж і з душ наших насміхався». Він же сказав: «Простіть мені, брати, що согрішив». Привели його до авви і до собору отців, що зістарілися в постництві. І казали: «Оцей від початку бентежив нас і руйнував спільне життя наше». І почали один за одним наговорювати на нього. Один сказав: «Я бачив його, що потай їв зілля». Инший мовив: «Я бачив його, коли він крав хліб і за монастирем давав». Ще инший сказав: «Я бачив, що він добре вино потай пив». Також инші ще щось недобре на нього брехливо говорили. Те все чуючи, авва й отці з ним повірили наклепам. І питали Дули невинного, чи правда те, що про нього кажуть. А найбільше про крадіжку допитували його, де подів церковний посуд, який украв. Він же спочатку виправдовувався, кажучи, що в нічому з того не винний, — тоді, бачивши, що не ймуть йому віри, мовчав, лише: «Простіть мені, отці святі, грішний я» — казав. Звелів тому авва скинути з нього чернечий образ й у світський одяг одягнути, кажучи: «Такі діла не є монашого образу». Скинули з Дули блаженного чернечий чин. Плакав він гірко і, поглянувши на небо, скликнув голосно: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, задля Твого імени святого одягнувся в образ цей, нині ж за гріхи мої скинули його з мене». Авва ж звелів закувати його й передати економові. Економ же, оголивши тіло його, жилами худоб'ячими бив сильно, допитуючи, чи правда, що казали на нього щодо крадіжки. Він же, хоч і зі сльозами, проте в невинності своїй усміхався, кажучи: «Простіть,