Житія Святих - Червень - Данило Туптало

голос той повернувся від утечі й до того преподобного отця, що кликав його, прийшов із тремтінням. Святий же звелів йому не боятися, обняв його й поцілував у Господі. Сівши, почав з ним розмовляти, все про себе розповідаючи детально: як воєводою був, і на війні потрапив у полон, і в Самарі у кайданах його тримали, і як явленням святого Миколая і святого Симеона Богоприємця з пут виведений був, і як до Риму прийшов, і звідти як повернувся, і яким чином оселився на горі тій, і як з бісами боровся, і що їв, і як прожив літа, і, просто кажучи, усе своє життя мисливцеві тому розповів. Дивувався ж ловець, слухаючи розповідь святого, жахаючись і розчулюючись водночас, і сказав: "Нині я зрозумів, що відвідав мене добротою своєю Господь, явив мені, недостойному, тебе, отче, потаємного свого угодника. І я тому віднині з тобою тут залишуся, рабе Божий". Преподобний же сказав до нього: "Не так буде, дитино. Спершу йди до свого дому і випробуй себе самого, чи можеш ти постницькі й пустельні подвиги підняти. Випробуй же себе так: стримуйся від м'яса, і вина, і сиру, і масла, насамперед же від жінки своєї. І спадку свого частину роздай убогим, і віддавайся посту й молитвам, і пильнуй себе розчуленою душею. Так перебувай цілий рік. Після закінчення ж року прийди до мене, і що буде Богові угодно, це буде наказано тобі". Те мовивши, святий дав мисливцеві благословення і молитву, як заручення, відіслав його й останнє промовив таке: "Іди з миром, дитино, таємницю ж, явлену тобі, збережи, нікому не розповідай. Скарб відкритий можуть вкрасти". Ловець же, поклонившись святому, пішов, славлячи Бога й дякуючи Йому, що такого угодника Божого в тілі бачив і розмовляти з ним сподобився. Прийшовши додому, зробив все, що велів йому святий.

Коли ж закінчився рік той, взяв ловець зі собою двох ченців і брата свого і рушив човном до берега, проти якого було в пустелі перебування святого Петра. Допливши до того місця, вийшов на берег і пішов просто в гірську пустелю. Дійшовши до вертепу того, де угодник Божий перебував, мисливець, гарячою любов'ю розпалюваний, випередив усіх, побіг до печери і знайшов преподобного отця, що на землі лежав мертвий, руки мав хрестоподібно на грудях складені, очі благообразно зімкнені, й инші частини тіла чесно споряджені. Те бачивши, мисливець злякався і впав перед тілом преподобного, ридав плачем великим. Тоді й ті, що йшли за ним, прибули. Бачивши такого чесного мертвого й друга свого, що над ним плаче, питали його: "Хто цей знайдений мертвий? І чому так сильно за ним плачеш?" Ловець же почав їм з великими сльозами й зітханнями розповідати все детально про життя Петра преподобного, як же сам з уст його минулого року чув. Ті ж, чуючи розповідь про чудесні діла, розчулювалися серцями своїми і плакали гірко, що не сподобилися живим бачити ані бесіди чути такого раба Божого. Брат же мисливця того був одержимий духом нечистим — коли торкнувся мощей святого, зразу отримав зцілення. Кинув його біс на землю, великим голосом скликнув, кажучи: "О Петре, чи не досить тобі, що вигнав мене з вертепу мого, нині ж і з цього житла мене виганяєш!" Те сказавши, вийшов з уст чоловіка, як дим, і лежав чоловік той наче мертвий. За короткий час встав, здоровий і при розумі, і сказав до брата свого: "Дякую тобі, пане мій брате, що на добро привів мене сюди". І, знову припавши до мощей преподобного з вдячністю, цілував їх радісно. Після цього всі разом, взявши чесні мощі Божого угодника, понесли їх на берег, поклали в корабель свій і відвезли в одне відоме село, що було у володіннях македонських. Там багато зцілень від мощей святого подавалося. Чув же про те єпископ градський, прийшов із причтом своїм і, взявши цілющі мощі преподобного Петра, приніс чесно в єпископію свою і в раку коштовну з ароматами поклав, три дні і три ночі славослов'я Божі з усіма людьми співав і поховав у церкві на славу Пресвятої Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа, від усього творіння славленого Бога нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Місяця червня в 13-й день

Страждання святої мучениці дівчинки Акуліни

У краю Палестинському, у граді, що називається Вівлос, мешкали християни, яких самі святі апостоли навчили віри в Христа. Одному з них, на ім'я Євтолмій, що в чесному подружжі богоугодно перебував, подав Господь своє благословення, і зачала жінка його, і народила дівчинку, яку назвали Акуліною. Коли дівчинка мала чотири місяці, мати взяла її і до Євдалія-єпископа принесла. Той же, в ім'я Господа нашого Ісуса Христа дівчинку знаменувавши, огласив і через два місяці святим хрещенням просвітив. Коли ж мала вона один рік, батько її Євтолмій із земних у небесні переселився, а мати виховала дівчинку, і, коли мала вона сім років, усіх християнських звичаїв навчила. Скільки дівчинка роками підростала, стільки більше сповнювалася Святого Духа і була прикрашена Христовою благодаттю, у ній же настільки зростала, що в малих своїх і недорослих літах юности наказ нечестивих царів про ідолопоклоніння, для всіх виданий, мужньо зневажила й потоптала, як наступне явить слово.

Була ж десятилітньою дівчинкою і безперестанку Бога молитвою прикликала. У сьомий рік Диоклитіянового царювання, Волусіян, чоловік один, більше сатанинське, ніж людське поріддя, прийняв антипатство Палестинського краю. Сам істинного Бога, Творця всього, не знаючи, почав всезлісно гонити благочестивих поклонників істинного Бога. І багато доблесних Христових страждальців мужньо подвиги свої здійснили, нев'янучих вінців сподобилися. У той самий час і блаженна дівчинка Акуліна, добре Бога знаючи, часто однолітків своїх переконувала, кажучи: «Яка користь вам з пошанування німих і бездушних ідолів? Хіба ви не знаєте, що ті, які в них вірять і поклоняються їм, суєтну, порожню і душешкідливу, бо демонську, мають надію? Ті боги самі мертві й немічні, як же иншим можуть щось добре зробити?» Однолітки ж питали її: «Ти ж якого бога шануєш?» Відповідала Акуліна: «Єдиного Бога, що створив небо, і землю, і море, і все, що в них. Його шаную і Йому, за достоїнством, кланяюся, Він-бо від віку всім, хто вірив у Нього і покладався на Нього, благодіяв. І сильний Він тим, хто Його прикликає, благотворити до кінця світу». Тоді однолітки мовили: «Ми чули, що Бога, якого ти проповідуєш, юдеї на хресті розіп'яли, і Він помер». Відповідала свята: «Над Ним