Житія Святих - Червень - Данило Туптало

блаженної, торкнувся її і сказав: «Встань і будь здорова, іди викрий Волусіяна, бо він і його поради є нічим». І зразу свята Акуліна встала здорова і хвалила Бога, кажучи: «Дякую Тобі, життя мого Творче, що подаєш мені здоров'я і від нечестя визволяєш рабів твоїх. Ти-бо, Господи, був перед віками, і на віки маєш бути, ані нема иншого Бога, окрім Тебе. Про те смиренно Тебе прошу, щоб, коли закінчу подвиг страждання, вінця слави Твоєї сподобилася від Тебе і щоб, відомими твоїми обіцянками насолодившись, разом з ликом святих твоїх, що за Тебе постраждали, Тебе я оспівала». Господь же згори відповів: «Іди, буде так, як ти просиш». Те почувши, блаженна возвеселилася вельми й пішла в град. Коли досягла воріт градських, зразу вони самі по собі відчинилися. І прийшла блаженна аж до палат Волусіяна (поводирем їй був ангел Господній). Увійшла туди, ніхто їй не боронив, і стала перед антипатом, коли той спав. Він же, зі сну прокинувшись і побачивши її, що перед ним стояла, налякався, закликав кувикуларіїв своїх і спитав: «Хто це перед очима моїми стоїть?» Вони ж принесли свічки, мовили: «Це справді Акуліна, яка після багатьох ран була мертвою, за град псам на поїдання ти її викинути велів». Коли антипат це почув, ще більше налякався і звелів, взявши її, пильнувати до ранку. Коли ж настав день, поставив її знову перед судом своїм і спитав: «Чи ти Акуліна?» Відповіла свята: «О беззаконний чоловіче, очі серця твого осліплені від батька твого диявола, хіба й тілесними очима не бачиш? Я — Акуліна, раба Господня, стою перед тобою». Антипат же, рукою очі протираючи, розгубився. І сказав сам до себе: «Якщо горіла голова і мозок витік, а не померла, то які муки можуть їй пошкодити?» Те мовивши, видав вирок на страту їй такий: «Акуліну, захисницю нечестивої єресі християнської, літами юну, але чарівницю превелику, яка безсмертних богів не шанує ані царським наказам не скоряється, яку ми, хоч і довго трудилися, переконуючи, але від такої несамовитости відвернути не змогли, — після багатьох мук, які мало тої чарівниці торкнулися, за град вивівши, смертним у голову усіченням стратити наказуємо».

Такий вирок смертний прийнявши, блаженна дівчина йшла за град, на місце страти. Його досягнувши, випросила для себе одну годину, щоб помолитися до Бога. Піднісши очі до неба, сказала: «Господи, Боже мій всесильний, дякую Тобі, що старждання мого кончину явив мені. Славлю Тебе, Боже мій, Творче всіх, що не марно шлях свій я закінчила. Благословлю Тебе, Майстре всього, що ката осоромив, мене ж вінця нетлінного сподоболяєш. Прийми в мирі дух мій, щоб, земне покинувши, отримала я небесне». Так помолилася блаженна, прилинув голос з неба, що промовляв: «Прийди, діво вибрана, що гнів ката здолала й диявольське жало подвигом своїм знищила. Прийми приготовану для тебе винагороду». Коли той голос зверху до неї пролунав, перш ніж кат підняв меча над її шиєю, свята мучениця Христова сном смерти заснула. Спекулятор, бачивши, що вже мучениця передала дух свій, проте не сміючи не слухатись наказу антипатового, відтяв мечем мертву голову блаженної дівчини — і з рани замість крови витекло молоко. Християни ж, що тоді там були, мощі її, дорожчі від коштовного бісеру, взяли, дорогоцінними ароматами й новими плащаницями обгорнули і в гробі у граді Вівлос чесно поховали. І подавалося від гробу її багато зцілень хворим на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святого отця нашого Трифилія, єпископа Левкусії Кіпрської

Трифилій святий народився і вихований був на Кіпрському острові, зовнішньої філософії навчився у Вируті, на духовну ж любомудрість наставився від святого Спиридона, єпископа Тримитунського, учнем його був. На архиєрейський сан сам Бог наперед його вибрав і передзнаменував. Ще коли не був архиєреєм, явлений був в архиєрейському чині цареві Констанцієві у видінні, про що в житії святого Спиридона написано так: "Коли помер великий Константин і між синами царство його розділилося, прийняв схід старший син Констанцій. Коли ж він був у великому граді келисирійському Антіохії, впав у хворобу тяжку, якої лікарі не могли зцілити. Тому хворий цар покинув лікарів, прибіг молитвами до Бога, що може душі й тіла зцілювати, і в Нього на хворобу свою зцілення просив старанно. І бачив у сонному видінні ангела, який показував йому лик багатьох святих єпископів, посеред них показав двох найкращих, які виглядали на вождів і начальників иншим. їх одних цілителями хвороби його назвав. Коли цар збудився зі сну і про бачене розмірковував, не впізнавав, хто ті, що їх бачив. Як-бо мав їх упізнати, коли імена і батьківщина їхні були невідомі? А найбільше через те, що один з них не був насправді єпископом, а тільки мав ним стати, але вже в тому сані був показаний. Довго не знав цар, що робити, тоді раду добру прийняв. Зібрав до себе єпископів із навколишніх градів і впізнавав поміж ними бачених у видінні двох єпископів, але не знайшов. І знову прикликав, із дальших країв, але й серед них не виявив бачених. Відтак розіслав по цілому світі, аби зі всіх країв його володіння всі єпископи до нього зібралися. Дійшло ж те цареве веління, краще сказати прохання, і на острів Кіпр до блаженного Спиридона, єпископа Тримитунського, — йому ж все про царя від Бога у видінні було відкрите. Тому встав Спиридон і пішов до царя, взявши зі собою учня свого Трифилія, з яким цареві у видінні був явлений. Трифилій же тоді, як же мовиться, не був ще єпископом. Дійшли до Антіохії, увійшли в царське. Був же Спиридон вбраний у бідний одяг, мав у руці палицю фінікову, і митру убогу на голові, і флакончик глиняний на грудях висів, як же був звичай тим, що живуть у святому граді Єрусалимі, носити єлей із хреста святого. Коли так він входив, хтось зі світлих слуг, що були в царських палатах, бачивши його, посміявся з нього як з одного з убогих і не дозволив увійти, вдарив його в щоку. Той же, незлостивий, за словом Господнім, підставив йому і другу. Але той, зрозумівши, що то єпископ і бачачи своє прогрішення, прощення смиренно просив, що й отримав. Увійшов святий перед царя — зразу пізнав його цар: у такому образі явленим бачив його. Вставши з місця свого, підійшов і поклонився Божому рабові, просячи його