Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Петро ж Богові і заступникам своїм святим Симеонові і Миколаю дяку велику віддав і зразу почав виконувати намірене. Не пішов у дім свій ані знайомим своїм не відкрив себе, але до старого Риму рушив, аби віддати Господові обіти свої і здійснити те, що казали уста його в печалі. Святитель же Христовий Миколай, раз про нього потурбувавшись, не покидав його ніколи. Як же спочатку видимо співтоваришував йому в дорозі, ведучи його з Аравії до Греції, так і коли той ішов з Грецької землі до Риму, супроводжував його невидимо, всюди за ним наглядаючи і його оберігаючи, як батько дітолюбний чи опікун милостивий й охоронець недрімний та невідступний. Коли ж наблизився Петро до Римського града, святий Миколай, наперед прибувши, явився вночі папі в сонному видінні, мужа за руку тримаючи і йому показуючи. І розповів усе за порядком, як його із Самари з пут вивів і як той обітницю постригтися дав біля гробу верховного апостола Петра. Назвав же й ім'я його і велів папі прийняти вказаного йому чоловіка і бажання його здійснити скоро. Коли збудився папа зо сну, думав про бачене. І настав день, і час Божественної літургії надійшов. Пішов папа до церкви святого Петра, верховного Апостола, хотівши наяву побачити мужа, якого ж уві сні бачив. Був же день недільний, і багато людей у церкві зібралося, неможливо було знайти і впізнати шуканого. Довго папа в народ вдивлявся і не впізнавав — покликав голосно, на ім'я назвавши. "Петре, — сказав, — що з Грецької землі прийшов, що тебе святий Миколай з темничних пут у Самарі вивільнив, прийди до мене". І зразу Петро з натовпу вийшов, до папи підійшов і, до ніг його припавши, сказав: "Я раб твій, владико". Дивувався Петро, що папа прикликав його на ім'я, його ж ніколи не знав, ані не бачив, і нікому ж не розповідав про своє звільнення з пут. І сказав йому папа: "Не дивуйся, брате, великий Миколай все мені про тебе розповів". І прийняв папа Петра любо, постриг його біля гробу апостольського, за обітницею Петровою. І затримав його в себе часу немало, повчаючи і наставляючи на путь спасення. Тоді, за Божим велінням, відпустив папа Петра з Риму, сказавши йому: "Іди, дитино, куди Бог наставити тебе хоче. Милість же його хай буде з тобою, скеровуючи дорогу твою й охороняючи від підступів диявольських". Блаженний же Петро впав у ноги папі, кажучи: "Спасися, чесний отче, спасися, учню Христовий і послушнику мого поручника, Миколая святого, і молися за мене, грішного," Прийнявши ж від папи благословення і всього клиру вітання, Петро вийшов з Риму, покладаючись на Бога. Хотів повернутися в Грецьку землю, прийшов на берег морський, побачив корабель, що на схід плисти мав, увійшов у нього і відплив. Був же добрий вітер, і плавання мав щасливе.
Днів же досить плавав, пристав до одного села. І вийшли кораблеплавці спекти хліб. Увійшли ж в дім одного з мешканців села того й застали в ньому господаря дому хворого, і сина його, і всіх домашніх його недужих. Спекли в хаті хліби й сіли їсти. Сказав один з них, кажучи: "Візьми хліб теплий і неси на корабель для стернового й отця". Господар же дому, чуючи про отця, спитав кораблеплавців, що за отець з ними. І сказали, що монах Петро з Риму пливе з ними. І мовив господар дому до кораблеплавців: "Прошу вас, пани мої, попросіть отця того, аби прийшов у дім мій, благословив і помолився за нас, недужих. Ось бачите, що до смерти зближаємося, у люту цю неміч впавши". Пішли кораблеплавці й сповістили те отцеві. Він же, смиренний, явити себе не хотів, відмовлявся йти до чоловіка того. Проте чи просьбами тих переконаний, чи чоловіколюбством переможений — знав, що чоловік той вже до дверей смерти наблизився, пішов з ними. Коли заходив у двері хати, сказав: "Мир дому цьому і тим, хто в ньому живе". Зразу господар дому наче зі сну збудився, з важкої недуги перемінився й відчув себе цілого здоровим. І, швидко з одра хвороби вставши, припав до ніг преподобного зі сльозами й обцілував їх. І всі, що там були, раптову його з нездоров'я у здоров'я зміну бачивши, дивувалися і прославили Бога. Отримавши зцілення, господар дому взяв святого за руку, обвів усі ліжка хворих, преподобний же, зображаючи на них знамення хреста, здоровими їх зробив. Усіх-бо в домі тому хворих зцілив і повернувся швидко на корабель. І всі, що були на кораблі, поклонилися йому як великому угодникові Божому. Зцілений же чоловік з усім домом своїм, взявши хліба, і вина, і масла, прийшов на корабель і дав преподобному на знак вдячности за отримане зцілення. Святий же сердечність його похвалив і не собі, але Богові дякувати звелів, принесених же дарів не хотів прийняти. Чоловік же той, до ніг преподобного зі сльозами припадаючи, говорив: "Рабе ближній Христовий, якщо малого цього приношення з рук наших не приймеш, то й нам радости не буде в домі нашому". Просили ж і кораблеплавці отця, щоб прийняв принесене. І ледве погодився, прийняти зволив, благословив чоловіка того і тих, що прийшли з ним, і відпустив їх. А принесене віддав кораблеплавцям, сам нічого ж з того не скуштував, і знову вирушили в плавання. Була ж їжа преподобного отця на кораблі з вечора до вечора онгія хліба. Пиття ж — морської води одне маленьке горнятко, яку йому Господь у солодку перетворив.
За якийсь час преподобний Петро, задрімавши, побачив у сонному видінні Пречисту Владичицю
