Житія Святих - Червень - Данило Туптало

Преподобний Петро родом був грек, чином — воїн і воєвода. Прийшов же в чернецтво так. Послали його з різними воїнами до Сирії на війну, де трапилося грецькому воїнству від супротивників зазнати поразки. Тоді в полон взяли Петра і в град аравійський, який називався Самара, що над рікою Єфратом стояв, з багатьма полоненими завели. Там посадили до темниці й важкими веригами залізними обклали. Сидячи в путах, Петро робив собі іспит сумління і згадав, що багато разів думав відректися від світу й обіцяв стати ченцем. І зрозумів, що допустив на нього Бог полон і злостраждання, бо доброго наміру свого не постарався скоро здійснити. Плакав і ридав дуже, кленучи гірку свою долю, і бештав себе за те, що заслужив такі страждання. Довго сидів у темниці і жодної надії на визволення з пут тих не мав. І почав гаряче молитися до всесильного Бога, який може лише Йому відомими шляхами вивести його з кайданів, як же вивів з аду Адама і з Іродової темниці Петра-апостола. Прикликав же на допомогу і заступництво великого чудотворця святителя Миколая, який багато може перед Богом, швидкого помічника тим, що в біді. Мав-бо віддавна до нього в Бозі велику віру і любов і часто молився з упованням. Поклав же в молитві тверду обітницю, що, коли звільниться з пут, не повернеться більше у світ ані до дому свого не піде, а зразу піде туди, куди Бог наставить до чернечого подвигу. Думав і те, що якби звільнив його Бог, то пішов би до Риму і там при гробі святого верховного апостола Петра зробив би постриг з відреченням від світу. Молився ж за те Петро-в'язень, додавав піст великий, через два чи три дні трохи їжі приймаючи. Якось сім днів голодний був, і, коли закінчилося сім днів посту його, явився йому святитель Христовий Миколай у видінні сонному і сказав: "Молитву твою, брате Петре, я почув, і вислухав зітхання серця твого, і просив за тебе добросердного і чоловіколюбного Бога. Але тому, що ти сам забарився щодо заповідей Його, через те і Він не хоче тебе швидко з пут звільнити, краще спасення влаштовуючи для тебе. Милосердний Владика наш дав усім надію у святому Євангелії своєму, мовивши: "Просіть і приймете, стукайте — й відчиниться вам". Не припиняй тому молитвами просити й зітханнями стукати у двері Доброти Його, аж поки, схилившись на милість, не подасть тобі прохане з пут звільнення й замкнені темничні двері не відчинить перед тобою для виходу звідси. Будь же терпеливий у молитві, чекаючи на милість Божу". Це в'язневі Петрові сказавши і їжею йому підкріпитися звелівши, святий Миколай невидимим став. Петро ж, зі сну збудившись і їжу прийнявши, знову на молитву став і гарячіше вдень і вночі з благою надією ненастанно прикликав помічника свого Миколая святого. Через якийсь час знову уві сні явився йому святий Миколай, наче зажурений, кажучи тихим і лагідним голосом: "Повір, брате, не припиняю просити за тебе милосердя Боже, але не відаю, якими судами і яким провидінням звільнення твоє відкладає. Проте не втрачай надії на милосердя Його, звичай-бо має милостивий Владика відкладати сповнення прощення нашого. Це ж для кращої нашої користи — щоб, швидко отримавши прошене, не зневажили Його благодаті. Хоче також, аби й инші доброугодники Його за тебе просили. Я ж тобі скажу, хто молільник до Нього вельми могутній, якщо його на заступництво своє прикличеш, не позбудешся надії. Коли ми обидва разом за тебе помолимося, вірю, що почути нас має Чоловіколюбець. Сказав же Петро до святого Миколая: "І хто той святий, о Владико, що краще від тебе впросити Бога може? Твоїми молитвами і заступництвом цілий світ спасається, всі-бо християни, до тебе звертаючись, рятунок від бід отримують". Святий же Миколай сказав йому: "Чи знаєш, Петре, Симеона праведного, який Христа Господа сорокаденного, коли Його до церкви принесли, на руки свої взяв, через те й Богоприємцем названий був?" Петро ж відповів: "Знаю, Святче Божий, того праведного мужа, про якого ж у Святому Євангелії написано". Сказав йому святий Миколай: "Його обидва, ти і я, на молитву підіймімо, і в будь-якому разі він те, що ми не докінчили, до доброго кінця допровадить, багато-бо може в Бога, близько стоїть перед Його Престолом, разом з Пречистою Владичицею Дівою Богородицею і зі святим Предтечею Йоаном, і має велике до Нього дерзновення". Це мовивши, святий Миколай пішов. Петро ж, сон з очей струсивши, знову віддав себе багатьом молитвам і посту безмірному, прикликаючи і святого Симеона Богоприємця, як же і святого Миколая.

Коли ж преблагий Бог, прошений від великих угодників своїх Симеона і Миколая, захотів страждаючому в путах дарувати звільнення, уночі тричі явився Петрові Святитель Христовий Миколай, але вже не уві сні, а наяву. Явився не сам, а разом зі святим Симеоном Богоприємцем і сказав йому: "Дерзай, брате Петре, і, печаль відклавши, спільному заступникові, моєму ж співмолільникові, обіти свої поклади і дяку після Бога йому віддай". Петро ж звів очі й побачив великого Симеона, дивного видінням, чесного на вигляд і світлосяйного, одягненого в старозавітний єфод священства, золотий жезл у руці мав. Його бачивши, Петро настрашився. Симеон же святий запитав йього: "Хіба не ти надокучав братові Миколаю, щоб звільнити тебе з пут і темниці цієї?" Він же ледве уста свої зі страху відкрити міг, відповів: "Я, о угоднику Божий, що й твою святість як заступника перед Богом здобув". Сказав йому святий Симеон: "Чи виконаєш обітницю свою, що станеш ченцем і добродійно будеш жити?" Відповів Петро: "Так, Владико, з Божою поміччю виконаю". Святий же мовив: "Якщо обіцяєш так зробити, йди без перешкод звідси, рушай, куди хочеш, нічого ж більше з можливих перешкод не спинятиме тебе й стримати не зможе". Петро ж ноги свої, залізом закуті, святому показав. А Симеон святий палицею золотою, що в руці носив, торкнувся заліза на ногах Петрових — і зразу воно розтало, наче віск від вогню. І став Петро на ноги свої, і бачив темницю відчинену, і вийшов з темниці за святим Симеоном, і йшов за ним зі святим Миколаєм. Й опам'ятався, що йде за градом. Подумав собі Петро, кажучи: "Чи не сон те, що бачу?" І зразу святий Симеон звернувся до нього, сказав: "Чому так думаєш, вважаючи сном очевидно творену тобі милість Божу? Хіба не бачиш точно, де ти і за