Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Коли настав час отримати бажане і в чернечому чині почати повне виконання Господніх заповідей, божественною благодаттю, як непорочний агнець, був відданий у скитську пустелю і до пастиря словесних овець, божественного Памви, у наставлення прийшов. Той же, з любов'ю і радістю його прийнявши, у святий чернечий образ одягнув його. Мав той отець Памва розуміння божественного дару, та й одкровення згори йому були: щодо Паїсія пізнавав, що він посудина вибрана Божої благодаті і нею наставляється до всілякого доброго діяння. Спершу Паїсій блаженний у послушництві добре справувався, усім серцем скоряючись отцеві своєму і його волю у всьому виконуючи. Тоді вирішив суворе життя прийняти і, сходячи до вдосконалення чеснот, сходинки у серці своєму складав. Преподобний же отець наш Памва, дивлячись, що Паїсій вдається до великого постницького подвигу, і на більший хотівши його налаштувати, мовив до нього: "Дитино Паїсію, у новоначальному подвигу належить усі почуття ретельно берегти від перепон і спокус, а найбільше берегти очі від цікавого споглядання і навіть в обличчя нікому не дивитися, але завжди очі опускати додолу — умом же у висоту взирати і споглядати внутрішніми очима невимовну красу Божої слави, славити й оспівувати Всесильного Бога". Тими учителевими словами блаженний Паїсій повчився і зранився любов'ю до Бога, намагався сказане йому здійснити на ділі. Відтоді заповіді тої не дивитися на лиця чужі пильно дотримувався три роки і не дивився на людський образ взагалі — віддавався читанню святих книг, над словами Божими завжди думаючи і їх розумінням, як же водою, напуваючи душу свою. І було за словом Давидовим: як же сад, що, при витоках водних насаджений, росте і цвіте, і плід солодкий приносить у час відповідний". Прагнув він цього псаломського звертання до Бога: "Солодкі слова Твої для піднебіння, понад мед устам моїм". І без упину (за апостольською порадою) молився, постом же і чуванням тіло своє втомлюючи і підкорюючи його духові, чесноту ховаючи в таїні серця свого, наче скарб. Бачачи його в такому успішному вдосконаленні, старець Памво радів з його добродійного життя в Бозі і, як батько, наглядав за ним, на майбутній подвиг як наставник скеровував і на всіляке богоугодне діло благочесно й легко наставляв, допоки не зробив його найвправнішим серед ченців.
Надійшов же час відходу старця з тутешнього життя до небесної Батьківщини, до якої, кликаний, прийти бажав. Памво преподобний великим благословенням благословив Паїсія блаженного і слів пророчих про нього немало мовив, відтак перейшов до блаженного того життя — прийняти там сподівані невимовні блага. Я ж, смиренний Йоан (говорить автор цього житія), залишився зі святим Паїсієм. І були ми обидва однокровні і звичаєм подібні, на самоті жили й один устав правила та життя сповнювали, як же від отця прийняли. І підтримували один одного, дбаючи про спасення душ наших. Коли трохи часу минуло, блаженний Паїсій забажав вищого життя, через те настала потреба розійтися нам, бо до більшого постництва розпалював його дух. Почав протягом цілого тижня постити, у суботу ж і неділю лише хліб із сіллю і вода були йому стравою. В инші дні замість хліба матеріяльного умовим годувався, часто ж богогласного Єремії читав пророчу книгу. І багато разів той святий пророк йому являвся, розповідаючи не довідомі в пророкуванні своєму таємниці, і сокровенними думками подвизав його на бажання обіцяних благ. Беручись за суворіше життя, Паїсій покинув попередній свій піст, вибрав же инший: до одного тижня і другий додав, два разом постив, і через два тижні трохи хліба з сіллю, як же мовиться, і води в міру приймав.
Про такий його піст і рівноапостольне життя ніхто ж не відав — лише один Бог, що знає людські таємниці, Йому ж і неявлене все відкрите (я ж знав почасти). Ще ж і бажання безмовнішого мовчання йому прийшло, щоб на самоті молитви приносити Владиці Христові, приєднатися до Нього палкіше і від Нього приймати просвітлення. Таке його бажання розуміючи, я важко переживав нашу розлуку. Хотівши ж переконатися, чи в Бозі той намір його, чи з якоїсь власної людської волі, сказав до нього: "Брате Паїсію, ось бачу, що ти безмовнішого життя бажаєш. Знай же, що і я ту думку маю, але сумніваюся, непевний, чи від Бога цей помисел, чи ні. Помолімося тому до щедрот Божих, аби сам Господь наш за волею своєю влаштував життя наше і подав нам вістку, чи разом перебувати, чи один з одним маємо розлучитися". Паїсій же відповів мені: "Добре кажеш, любий, зробімо те, що говориш". Ставши на молитві, цілу ніч гаряче молилися ми до Бога. Добрий же Бог, не хотівши зневажити молитви нашої, послав до нас зі сповіщенням ангела свого святого, що над ранок перед нами став і мовив: "Кожному з вас Бог осібно життя розділяє. Ти бо, Йоане, тут залишайся і всім до спасення наставником будь. Ти ж, рабе Христовий Паїсію, іди звідси до західного краю пустелі. І збереться до тебе багато инокуючих, говорить Господь, і монастир Моїм велінням буде створений, і прославиться там ім'я Моє через тебе". Те мовивши, ангел пішов. Ми ж поклонилися Богові з дякою і, за велінням Господнім, розділилися. Я, — говорить Йоан, — залишився на місці, Паїсій же блаженний пішов далі до західного краю. Висік у горі печеру, оселився в ній і настільки приєднався до Бога вседосконалою чистотою своєю і багатьма подвигами, що й сам Христос являвся йому, і виправляв його, і наставляв до чеснот, як же наступне істинно явить слово. Одного дня, коли сидів Паїсій у своїй печері і божественну пісню в устах мав, явився йому Спас, кажучи: "Мир тобі, любому угодникові Моєму". Він же, вставши, охоплений страхом і тремтінням, мовив: "Христе, чоловіколюбче, Спасе, ось я — раб Твій. Яка причина,
