Житія Святих - Червень - Данило Туптало

його, що робить у Христі, були в таємниці, разом і солодкого плоду богомислення у безмовності хотів насититися. Бог же хотів спасти не лише Паїсія, а й инших через нього, і не допустив світильникові такому далі під сподом пустельним у найглибших надрах схованому перебувати, аби потребуючі просвітлення не були позбавлені світла прикладу, кажу, добродійного життя Паїсія, з котрого багато користати хотіли. Тому знову явився йому Спаситель і велів вийти звідти в зовнішню пустелю до братів, щоб укріпити їх, і навчити, і зробити їх наслідувачами рівноапостольного життя його. Казав же Паїсій до Владики, що йому наказував: "О Господи, яка мені користь залишити це любе перебування в пустелі цій, у якій же вельми солодко Твоїми відвідинами насолоджуватися? Яка мені користь іти инших відвідувати і бути їм наставником, коли сам ще не досвідчений ані не достойний начальства, ані не придатний керувати иншими? Боюся, Владико, аби, дбаючи про спасення инших, свого не занедбав, і, покерувати як же годиться братами не змігши, засуджений буду, як лінивий раб". Коли він це казав і просився, аби не йти до братів, сказав Спаситель: "Труди, які за спасення инших маєш підняти, не лише рівні будуть цим пустельним твоїм завзятим трудам, але багато вищими й чеснішими виявляться, і в небесному граді Єрусалимі приймеш подвійну прекрасну винагороду за тих, що спасуться через твоє учительське наставлення. Якщо виведеш чесне з недостойного, будеш наче моїми устами". Це кажучи, Спас невидимий став з очей його. Божественне ж спасителеве веління вело Паїсія з внутрішньої пустелі до зовнішньої, до братів. І коли до них прийшов, зразу зійшлися до нього з невимовною радістю, як діти до батька, і почав знову про них піклуватися. Вибрав собі осібне перебування в окремій печері, щоб не втратити цілком любої безмовности, і знову почало багато до нього збиратися звідусіль, прагнучи напитися його солодких учень. Джерело благодаті не маліло, з уст його витікаючи водами безсмертя і напоюючи висохлі людські серця.

Забажав же і я, говорить автор, бачити ангелоподібне лице його і насолодитися любими мені й душекорисними бесідами — уже давно не бачив його і не розмовляв з ним. Тому, вставши, пішов до нього. Коли ж зближався до дверей печери його, почув, що хтось розмовляє всередині зі старцем, і став, не хотівши приходом своїм переривати бесіди їхньої. Став же я зовні, довго чекаючи кінця бесіди, і, оскільки не переставали розмовляти, втомився чекати, постукав трохи у двері, тихо помолившись. Старець же підійшов, відчинив двері і, бачивши мене, радий був вельми. Люб'язно мене обнявши, цілування в Господі дав мені й увів мене всередину. Я ж, увійшовши, нікого иншого не побачив, лише самого старця, і дивувався, думаючи в голові своїй, хто це був, що розмовляв з отцем перед моїм приходом. Сотворив же старець звичну до Бога молитву, поставив переді мною трохи їжі, і їли ми обидва. Не переставав я дивуватися, дивився довкола і не розумів, як це я чув, що двоє розмовляють, а застав лише одного. Отець же, зрозумівши, що я здивований, сказав мені: "Чому, брате, сюди й туди дивишся, наче шукаючи когось?" Я ж відповів: "Дивній насправді речі дивуюся і не можу збагнути, бо, коли прийшов до дверей твоєї келії, почув голос одного мужа, що говорив з тобою. Нині ж перед лицем твоїм нікого не бачу. І що це таке, не відаю. Але прошу тебе, святий отче, скажи мені недовідому цю таємницю". Помовчав же блаженний Паїсій і почав говорити: "Я думав, що ти нічого не чув, о любий мені Иоане, а тому що ти чув нашу з невидимим тобі мужем розмову, думаю, що Господь, який влаштував твій до мене прихід нині, хоче через мене, недостойного раба свого, відкрити тобі цю божественну і преславну тайну, щоб ти зрозумів неісповідиму милість нашого Владики, яку Він має до правдиво инокуючих любови Його ради. Знай-бо, що той, кого ти чув, як він зі мною розмовляє, — великий Константин, перший цар-християнин, вірний і святий. Він, з неба до мене прийшовши, сказав мені: "Блаженні ви, що чернечого життя сподобилися, воістину-бо вам превелика божественна слава приготована від Спасителя". Я ж спитав: "Хто ти, пане мій, що кажеш це і вельми нас хвалиш?" Він же мовив мені: "Константин, серед царів великим називаюся, з горішнього Царства до тебе зійшов сповістити, наскільки велику благодать і в Христа сміливість мають на небі ті, що тут ярмо Христове взяли. Тобі ж та благодать і слава приготована подвійно, бо багатьох на святе життя наставляєш і на постницькі подвиги спонукаєш. Я ж, — говорить святий Константин, — картаю себе, бо великого цього чину не здобув, і, розкаявшись, докоряю собі, сам журячись і сумуючи". Сказав до нього Паїсій святий: "І через що, о дивний праведнику, дорікаєш собі і себе картаєш? Хіба ти не причасний з иншими святими до тої завждисутньої слави і божественної насолоди Царства Небесного за віру свою і боголюбство, ними ж добре царством твоїм покерував, благочестям просвітив його?!" Відповів мені Константан святий: "Так, причасний я, прийняв-бо від Царя Небесного славу і честь у Царстві Його, вищі від мого достоїнства, але рівности з ченцями анітрохи не отримав ані не далася мені така сміливість, яка иншим дається. Бачу нині, що дехто з тих, які на землі приймають від Бога вогненні крила, коли душами з тягаря тілесного відходять, тими ж крилами здіймаються і возносяться, і літають швидше від орлиного лету, і доходять без страху до святих предивних стін горішнього прекрасного Небесного Єрусалиму. Коли ж до них наближаються, зразу ворота широко для входу їхнього відчиняються, і входять без перепон, ніякі сторожі їх не зупиняють ані не допитують. І, явившись перед лицем Царя царствуючих і Господа господствуючих Христа, Спаса нашого, стають перед божественним Його престолом у більшій честі і славі, ніж хтось здатний вимовити. І сміливість до Нього мають велику. Тій сміливості я дивуюся, прийшов до тебе прославити вас, ченців, за достоїнством, себе ж принизити, що не сподобився такого чину. Якби знав, то, живучи на землі, залишив би все житейське і відклав би вінець, і порфиру, і скіпетр, і всю суєтну славу короткочасного царства — взяв би веретище й убогість і пішов би за монашим життям". Я ж, говорить Паїсій святий, знову сказав йому: "Добре це кажеш, о святий Божий угоднику, утішаючи нас, і правда те, що ти кажеш, ані не може инакше бути і