Житія Святих - Червень - Данило Туптало
За короткий час пролунали голоси трубні страшні, і видно було, як розходяться небеса, і йшов хмарами з висоти Христос із силою і славою великою, з ангелами й архангелами, разом із ликами праведних, і з усіма грізними явленнями, зі всім, для останнього дня приготованим. Поставлено ж і престоли, і престол страшний видно було, і все видіння те виглядало так, як має бути на Страшному Божому Суді. Возведено ж було й душу померлого з пекла. І було передано її спершу Паїсію святому в руки, тоді старцеві — кожен-бо з них у той час на своєму місці молився. І в один час обом було те явлення, у якому ж і голос зверху чутно, який говорив до старця: "Прийми душу учня свого з рук угодника мого Паїсія, і більше не побачиш її в муках, але у спокої". Коли такий голос від Спасителя був, прийшла душа, з глибин пекельних виведена, і перед старцем стала, і промовила, кажучи: "Багато лютих мук я перетерпів у геєні через непослух, він-бо і гріхопадіння мого причиною був. Молитвами ж святого Паїсія милостивий до мене преблагий Бог явився і з пут пекельних вивів мене. І ось нині на спокійне місце праведних переселяюся". Те мовивши, перед лицем старця на світле місце святих перемістився. Це бачачи, старець у час молитви своєї сповіщений був про спасення учня свого. І зразу, відклавши сумнів, вийшов з поспіхом до великого Паїсія, досягнув місця, де той молився, і побачив, що святий віддає Богові подячні пісні за визволення душі померлого брата. І розповів зі страхом старець Паїсієві все, що бачив. Також і Паїсій святий розповів старцеві про дивне явлення Господнє. Один одному бачене розповіли й обидва вкупі дякували Богові, що зробив великі чуда. Тоді сказав старець до преподобного Паїсія: "Велику в тобі благодать визнаю, о блаженніший отче, бо своїми молитвами не лише мого учня з пекла, а й мою душу, що лютою скорботою хворіла, визволив з важкої печалі. Прошу ж твою святість, розкажи, яке твоє діяння перед Господом і які подвиги і труди твої, за які сподобився таких дарів від Бога. Хочу-бо довідатися для користи своєї про богоугодження твоє". Великий же Паїсій відповів йому: "Знай точно, о чесний отче, що нічого з божественних дарів нема в моїй недостойності, окрім милосердя Творця мого, який неміч мою покриває, добротою ж своєю єдиною таке влаштовує і подає допомогу тим, що моляться до Нього всім серцем. Не захотів же і твоєї зневажити старанної молитви та любови, яку ти явив, такий труд піднявши за спасення душі учня твого, у чому наслідував самого чоловіколюбця Христа, що задля превеликої до нас любови народився, виховувався, у трудах був з юности і постраждав за нас, зваблених ворогом, що впали з райських благ через непослух, і звільнив нас стражданням своїм від рабства пекельного. Дав же заповідь любити один одного й нічого не вважати більшим від цієї чесної любови, щоб покласти сердечно душу за друзів своїх. Та, а не инша якась причина визволення з пекла душі учня твого, що ти за нього, не жаліючи себе, душу свою у такий труд і подвиг поклав. І нема як инакше це розуміти й про це говорити ані про мене щось велике думати. Я-бо муж грішний і нічого не знаю, аби я щось зробив доброго, достойного Божих дарів. Прийди тому, о преподобна душе, віддамо вдячність і хвалу єдиному милостивому людинолюбцеві Богові, що виконує прохання рабів своїх, які моляться до нього з вірою". Коли це смиренномудрий Паїсій преподобний вимовив, оспівали обидва вкупі всіх благ Подателя Бога й багато дякували Йому за отриману від Нього милість. Тоді помолилися один за одного і, люб'язно обійнявшись, розлучилися, і кожен пішов у своє перебування.
Віддавався ж преподобний Паїсій щодня найсуворішим подвигам, за апостольським словом, забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду. І ходив пустелею непрохідною і безводною, від людей цілком сховатися хотів, аби всі діла