Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Коли вийшли на верх гори, де град Триполь стояв, надійшов їм назустріч Леонтій і, привітавши їх, мовив: «Радійте в Господі, браття». Тривун же й Теодул відповіли: «Радій і ти, брате». І сказав до них Леонтій: «Кого шукати прийшли?» Вони ж відповіли: «Сповіщено цареві Веспасіянові, що муж один, чесний, розумний і в ділах добрих досконалий, у воїнстві ж хоробрий, на ім'я Леонтій, живе в граді цьому. Послано нас довідатися про його дім. Іде вслід за ними Адріян-князь, йому ж ці фінікійські краї цар віддав у правління. Він сам бажає бачити Леонтія як любого Богові чоловіка і з великою честю має послати його до царя: увесь сенат римський хоче бачити його в обличчя, бо всі чують про його мужню хоробрість на війнах, вправність у керуванні градом, про багато видатних його діл і що богам вельми відданий». Блаженний же Леонтій, те чуючи, сказав їм: «Бачу, що ви подорожні і, що в граді цьому діється, не відаєте. Ідіть тому зі мною в мій дім і трохи з дороги спочиньте. Я ж вам покажу Леонтія, якого ви називаєте другом богів ваших. Він же не є другом тих богів, яких ви шануєте. Але знайте, що він християнин, вірить у Господа Ісуса Христа». Вони ж, те чуючи, сказали до себе: «Хто цей муж, що каже, наче Леонтій християнин? Чи не родич його?» І спитали мужа: «Яке твоє ім'я?» Він же сказав: «Про ім'я моє написано в книгах так: «На гаспида і василиска наступиш, і здолаєш лева і змія». Належить мені потоптати лева-диявола — ворога невидимого, змія ж ігемона — ворога видимого. Радники його і палкі служителі бісів, як гаспиди і василиски, наступили. Коли буду над усім полчищем левів торжествувати, тоді з діл явиться світле ім'я моє». Тривун же і Теодул не розуміли сказаного, міркували собі і, не розуміючи, дивувалися — і йшли з ним у дім його. Леонтій же святий поставив перед ними трапезу, гостячи їх. Вони ж, ївши запропоноване, мовили: «Досить нам, о добрий муже, гостини твоєї, сповнилися благодіянь твоїх, лишилося тільки, щоб ти показав нам Леонтія, якого ми шукаємо. Коли ж прийде Адріян, сповістимо йому про тебе, благодійника нашого, що таку любов до нас виявив. І вшанує він тебе за це великою честю, і з друзями царськими разом будеш». Святий же сказав до них: «Я — Леонтій, якого ви шукаєте, я — воїн Ісуса Христа. Я той, кого Адріян послав взяти». Вони ж припали до ніг його, кажучи: «Рабе Бога Всемогутнього, прости нам гріх наш і помолися за нас Богові твоєму, щоб і нас від ідольського нечестя і від прелютого звіра Адріяна визволив, і ми християнами хочемо бути». І розповіли йому про ангельське явлення хворому, і як прикликанням Бога Аеонтієвого хвороба минулася. Святий же Леонтій, те чуючи, радий був через Христову силу — простягнув себе хрестоподібно на землі перед Богом, молився зі сльозами, кажучи: «Господи, Боже, що хочеш всім людям спасення, щоб вони в добрий розум правдивий прийшли! Зглянься на нас в цю годину. Ти зробив так, що прислані по мене зі мною будуть. Прошу тому, і мене, вівцю свою, збережи, і тих, що зі мною разом, просвіти світлом милосердя Твого, і пролий на нас благодать Духа свого Святого, і серце чисте їм подай, і, знаменувавши їх знаменням своїм святим, зроби їх воїнами своїми непереможними, озброй їх і зміцни на ворога диявола і на тих, що служать Йому, аби ці раби твої стерли голову невидимого змія і видимого злісного звіра Адріяна».
Коли так святий гаряче молився, хмара світла зійшла на тривуна Іпатія і на друга його Теодула. Осінивши їх, випустила на них дощ й охрестила їх. Те бачачи, святий Леонтій прикликав над ними під час дощу ім'я Пресвятої Тройці: Отця, і Сина, і Святого Духа. Після чудесного того хрещення сказав: «Слава Тобі, Боже мій, що молитву тих, які люблять Тебе, не зневажив, і волю тих, що бояться Тебе, виконуєш». Одягнув же Леонтій новоохрещених в одяг білий, звелів запалені свічки нести перед собою. Тим часом й инші воїни, які відстали були в дорозі, прийшли до граду й питали про Леонтія, також і про тривуна свого, і про Теодула. Довідавшись і прийшовши до них, побачили тривуна й Теодула у білому одязі і свічки, що перед ними горіли, — дивувалися і не розуміли, що це. Тоді, пізнавши, що християнами стали й охрестилися, почали воїни бентежитися, обурюючись тим. Ще ж і з громадян деякі про те довідалися, зчинили неспокій у місті, взиваючи: «Хай вогнем будуть спалені ті, які богів наших безчестять». І був галас і бунт у місті: одні Леонтія і християн з ним захищали — инші стратити їх хотіли, проте не сміли нічого злого вчинити їм самі, але приходу ігемонового чекали.
Через два дні наблизився Адріян-ігемон до града, і всі вийшли назустріч йому, і сповістили йому про Леонтія і тих, що з ним у Христа повірили. «Муж один, — казали, — Леонтій на ім'я, християнином називається, всіх від богів наших відвертає, зваблюючи якимись чарівними хитростями, прославляє чоловіка одного, якого юдеї по щоках били і на смерть передали — Пилат же бив Його і розіпнув. Ще ж і царських воїнів той Леонтій звичними йому чарами звабив, і в галилейську віру привів, й одягнув їх у білий одяг, і ось уже третій день тримає їх без виходу в домі своєму, і разом з ними славить свого розіп'ятого Христа, незліченними образами богів наших принижує».
Адріян же зразу послав воїнів взяти Леонтія, й Іпатія-тривуна, і Теодула — вкинути їх до темниці й пильнувати до допиту. Увійшов же ігемон у град і спочив з дороги день той. Святий же Леонтій, сидячи в темниці зі своїми співв'язнями, безперестанку цілий день
