Житія Святих - Червень - Данило Туптало

Владико, такої доброти Твоєї до мене, що зійшов Ти до моєї недстойности?" Сказав йому Господь: "Чи бачиш цю пустелю, її довжину і ширину. Задля тебе наповню її посниками, що славитимуть ім'я моє". Вибраний ж угодник Божий Паїсій, на землю впавши, так сказав: "Владико Господи, руці Твоїй міцній всі скоряються, і, що Ти захочеш, те буде. Прошу ж Твою благість, дай мені розуміти, звідки буде необхідне й потрібне для тих, що в пустелі цій творитимуть подвиг?" Спас же мовив: "Повір мені, що кажу тобі правду. Якщо знайду тих, що мають любов — матір всіх чеснот, і побачу їх, що виконують заповіді мої, то нехай ні про що потрібне не переживають, Я всіляку турботу про них буду мати". Знову сказав до Господа Паїсій: "Ще раз спитаю Твоєї благости: як вони мають легко перейти ворожі сіті і лютих бісівських спокус уникнути?" Спас же мовив до нього: "Якщо заповіді мої, як же Я тобі сказав, пильнуватимуть покорою, правдою і смиренним серцем, то не лише вище від ворожих нападів і лукавих підступів їх вчиню, а й Царства Небесного спадок дам їм". Те мовивши, Спас зі славою на небо зійшов. Святий же Паїсій, більше страху Божого у серці своєму прийнявши, без упину думав про сходження Спаса з неба до нього.

Батько ж заздрости і людиноненависник ворог диявол, бачачи, як сильно оминає Паїсій його сіті і не ловиться на його хитрощі, і вище від наслань його є, дратувався вельми. Не міг же наблизитися до Паїсія через божественну силу, яка була від Бога святому дана. Почав вигадувати инші підступи, аби зробити перепону рабові Христовому, — думав узяти його на вудку золотолюбства, щоб спокусився під виглядом милости. Напнув перед ним сіть сріблолюбства, аби, коли він втратить безкрисливість, легко було на нього напустити люті напади. Пішов звабливий ворог до одного єгипетського князя, мужа богобоязливого, що великими маєтками насолоджувався. Явився йому в образі ангела й мовив: "Встань, о любий, іди в пустелю, знайдеш там мужа на ім'я Паїсій, убогого життям, чеснотами ж вельми прикрашеного. Він — вибраний посуд божественної благодаті. Його знайшовши, золотом вшануй добре, не скуплячись, бо має тим й инших пустельників сповнювати потребу". Князь же той, не розумівши бісівської зваби, але повіривши, що то ангельська сила, взявши золота й срібла досить і багато всього на потребу, пішов до святого. Божественна ж сила була з Паїсієм, відкрила йому ворожий підступ, що під виглядом княжої милостині намагається взяти його любов'ю до надбань. Муж божественний, зразу вставши, пішов назустріч князеві. Коли святий зустрів його, спитав князь про пустельника Паїсія, хто він і де перебуває. Паїсій же взаємно спитав князя, кажучи: "Чого шукаєш Паїсія, яка тобі в тому потреба?" Відповів князь: "Золото, срібло й инше на потребу приніс, щоб дати йому, аби він роздав ченцям". Преподобний же відповів князеві, кажучи: "Зрозумій, о христолюбче, що золото і срібло не потрібне тим, що в пустелі цій жити захотіли. І ніхто з тих, що тут оселяється, не захоче нічого з майна твого взяти, тому вертайся без суму додому, Бог же прийме твій добрий намір. Якщо ж те, що несеш, хочеш роздати бідним, то багато в містах єгипетських потребуючих — убогих, жебраків, сиріт і вдів. Про них думай — і велику винагороду приймеш від Бога". Князь же, повіривши словам святого, повернувся і зробив, як був навчений. Роздав убогим, жебракам і потребуючим своє добро. Коли преподобний Паїсій заходив у свою печеру, явився йому диявол, кажучи: "О біда мені, Паїсію, що маю тобі зробити, що відганяєш мої хитрощі. Іду краще з иншими воювати, на тебе вже більше не прийду, переможений-бо від тебе". Божественний муж заборонив йому силою Христовою і відігнав його від себе. Диявол же, із соромом відігнаний, більше не смів безсоромно приступати до святого.

Після цього пішов преподобний у внутрішню пустелю і перебував там тілом — духом же з небесними силами, вдавався до життя суворого, перед Владикою всіх стоячи, уподібнюючись безтілесним. І став свідком небесних скарбів, і Дух Святий, що в ньому жив, благоволив явити йому веселість праведних, що там є. Якось, ставши на молитві, Паїсій опинився на небі, наче крилами злетів. Спершу бачив прекрасні райські поселення, невимовної радости сповнені. Тоді Церкву найперших і вічно торжествуючих побачив і нематеріяльної їжі з Таїнств Божих причаститися сподобився — прийняв дар за крайню повстримність і голодування. Раз на тиждень у недільний день причащався Божественних Таїнств Воскресення Господнього — і до наступної неділі знову без їжі перебував. Такою силою благодаті єство його від Творця збагатилося. Отож, — говорить автор, — ніхто з тих, що вірять Божому слову, нехай не безвірствує, бо слово Боже маю вірним свідком. Хіба не те каже, що всі скоряються Божому велінню? А тому, що то правда, то й у слів моїх правдивість кожен хай вірить. Після причастя Божественних Таїнств Тіла і Крови Христової преподобний Паїсій часом сімдесят днів без їжі тілесної перебував. І не є дивним це: божественна сила, що має невимовну владу, змогла тримати в ньому силу життя самою своєю благодаттю більше, ніж підкріплення їжею. Ті, що за тілесним єством живуть, потребують тлінної їжі для підкріплення свого тіла, аби не знемогло, а ті, що в понадприродному житті досягли поступу, — наче безплотні. Таким сила Творця подає пребагато благодаті, їй єство людське добре скоряється, і не так тілесною, як же духовною живе їжею. Знає всесильний Творець, Бог наш, і як семи отрокам, що понад триста років спали, на землі без їжі життя зберегти. Й Іллі життя у небесних дворах до останнього дня береже. Але про це досить — про блаженного ж Паїсія говорімо. До цього преподобного отця багато не лише ченців, а й мирян збиралося — перебувати при ньому бажали. Й обсіли його, як рій бджолині стільники, солодом духовного меду бажали насичуватися невпинно. Він же з вічного божественного джерела більше, ніж мед зі стільників, найсолодшу черпав благодать, виточував для них духовне пиття, сповнене невимовної насолоди. І додавалося повсякдень немало братів, які збиралися і примножувалися, все гарне житейське відкинувши, по-євангельськи брали на плечі ярмо Христове. З них же одних преподобний відлучав до безмовного мовчання, щоб на самоті гарячою молитвою розмовляли з Богом, иншим же велів у соборі співати, разом з братами в послусі перебувати й спільно трудитися. Инших віддавав у науку рукоділля, щоб не лише самі з трудів своїх